Шевченкове (Калуський район) — Вікіпедія

село Шевченкове
Шевченкове взимку
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Калуський район
Громада	Вигодська громада
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	1515
Колишня назва	Велдіж (до 7 червня 1946 р.)
Населення	2112
Площа	39,79 км²
Густота населення	53,08 осіб/км²
Поштовий індекс	77556
Телефонний код	+380 3477
Географічні дані
Географічні координати	48°53′49″ пн. ш. 23°55′16″ сх. д. / 48.89694° пн. ш. 23.92111° сх. д. / 48.89694; 23.92111Координати: 48°53′49″ пн. ш. 23°55′16″ сх. д. / 48.89694° пн. ш. 23.92111° сх. д. / 48.89694; 23.92111
Водойми	р. Свіча, Лушецький потік
Місцева влада
Адреса ради	77556, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, с. Шевченкове, вул. Шевченка, 17
Карта
Шевченкове
Шевченкове
Мапа
Шевченкове у Вікісховищі

Шевче́нкове (до 1946 Велдіж) — село в Вигодській громаді Калуського району Івано-Франківської області України.

7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Велдіж Вигідського району перейменовано на село Шевченкове і Велдізьку сільську Раду — на Шевченківська.^[1]

Назва[ред. | ред. код]

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Географія[ред. | ред. код]

З півночного сходу село оточують гори Кримянець та Клива. На півдні — гора Нягра, на заході — гора Лиса.

У селі розташований Шевченківський заказник, неподалік від села — ботанічні пам'ятки природи «Руська Буковинка» і Урочище «Під Німецькою полонинкою».

Селом тече Лушецький потік.

Історія[ред. | ред. код]

Перші згадки про село Велдіж з'являються в першій люстрації в (1469 р.). Федір Чалганський за подароване йому село Велсдіч зобов'язується утримувати трьох арбалетників і здорових коней^[2]. Тоді в цьому регіоні активно видобували залізну руду. В ті часи Руське воєводство було поділене на повіти, і Велдіж належало до Жидачівського повіту Львівської землі.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документуються млин і 5 ланів (близько 175 га) оброблюваної землі^[3].

У 1648 році жителі села брали активну участь у народному повстанні, за що їх очікувала кривава розправа після відходу Хмельницького^[4]. Восени 1648 р. брали участь у нападі на Долинський замок, що належав польському шляхтичу Яну Мурецькому. Долинський шляхтич Юрій Гошовський також скаржився на селян з Велдіжа, що його побили і забрали 3400 злотих грішми і дорогі речі на 4000. Незважаючи на репресії селянський рух тривав до 1658 року.

Багатий ліс (дерева, гриби, ягоди, звірі), видобуток залізної руди, солеваріння (неподалік, в м. Долині) сприяли розвиткові цього регіону. В XVIII ст. у Велдіжі було збудовано фабрику Готліба, яка випускала широкий асортимент металевих виробів. Великим полегшенням для селян стало скасування панщини в Австро-Угорській імперії в 1848 р. На честь цієї події в селі було збудовано капличку. Кошти на побудову дали брати Васютинські, капличка добре збереглася і до наших часів. 1856 році побудовано дерев'яну церкву. В 1868 році — побудовано фабрику сільськогосподарських знарядь праці, власником якої був єврей Готліб і яка існувала до 1930 року. Фабрика мала ковальський, токарний, формувальний, ливарний, столярний цехи. На фабриці працювало близько 70 робітників, які виготовляли побутові речі різного призначення: кухонні дверці, каструлі, сковорідки, лопати, сокири, ободи для коліс, плуги, косарки і т. д. Виливали гальмівні колодки для вагонів, різні деталі для пилорам, в тому числі так звані, рибухи — довгі вали із зубами, які подавали дерево на пили під час розпилювання. Всі механічні пристрої приводилися в рух за допомогою водяного колеса. Також у присілку Жакля діяла гамарня, де виготовляли залізні машини-січкарні.

За статистичними даними 1857 року в селі Велдіж проживало 1766 осіб. Найбільшими були володіння Станіслава Котовського та Емілії Разіновської. В їх розпорядженні було 9422 морги лісу, 594 морги пасовищ, 85 моргів орної землі.

На той час у селі були три водяні млини. Два з них належали єврею Берцю, а третій млин належав жителю села Михайлу Сухарнику. Млин був завжди повний людьми, тут не тільки добре мололи зерно, але і якісно розпилювали ліс.

У 1939 році в селі проживало 2910 мешканців (1890 українців-грекокатоликів, 600 поляків, 50 українців-римокатоликів, 320 євреїв і 50 німців та інших національностей)^[5].

З 21 вересня 1939 р. до 27 червня 1941 р. історія села пов'язана з першим більшовицько-радянським періодом. Більшовицькі війська перебували в монастирі на Кляшторі. 22 червня 1941 року війна розбудила село гуркотом бомб. З відступом радянських військ народ мав надію на відновлення незалежності України. Однак новий ворог також приніс не волю, а нові страждання. За час війни вивезено на примусові роботи в Німеччину 46 осіб — жителів села. Крім того, була примусова здача натурального податку для потреб німецької армії (худоби, молока, зерна). У цей час околиці села стали базою формування і вишколу підрозділів УПА.

7 серпня 1944 року село було захоплено 496 мінометним Остропольським полком двічі Червонопрапорного ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня РГК І Українського фронту, що принесло примусову мобілізацію в Червону армію.

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[6]:

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

• Лікарська амбулаторія^[7]
• Шевченківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів^[8]

Відомі люди[ред. | ред. код]

• Тисяк Василь — український оперний співак, тенор;
• Тисяк Дмитро — брат Василя, оперний співак, тенор, актор Станіславського драматичного театру, перший офіційний виконавиць пісень січових стрільців, що були записані на грамофонний диск;
• Попович-Боярська Климентина Карлівна — українська письменниця, громадська діячка;
• Балагурак Надія Романівна —

журналістка, офіцерка Збройних Сил України;

• Чудик Ігор Іванович [Архівовано 24 квітня 2019 у Wayback Machine.] — доктор технічних наук, проректор з наукової роботи Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу;
• Охримович Володимир Юліанович — адвокат, журналіст;
• Мацалак Микола Миколайович — депутат Верховної Ради УРСР 8-9-го скликання;
• Пеленський Зиновій — український громадсько-політичний діяч, економіст, редактор видань та часописів, очільник Громадського комітету Рятунку України, депутат Сейму Польщі та знаний кооперативний діяч у Галичині.

Примітки[ред. | ред. код]

У Вікісловнику є сторінка Шевченкове.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.