French
DeutschФранцішек Фердинанд Любомирський — Вікіпедія
| Францішек Фердинанд Любомирський | |
|---|---|
| Franciszek Ferdynand Lubomirski | |
 | |
| Псевдо | Франциск Фердинанд Любомирський |
| Народився | бл. 1712 |
| Помер | 29 січня 1774 |
| Країна | Річ Посполита .svg){kind=small} Королівство Польське |
| Національність | поляк |
| Діяльність | урядник Королівства Польського, політичний діяч Речі Посполитої. |
| Суспільний стан | шляхтич |
| Титул | князь |
| Посада | мечник і хорунжий великий коронний, барський, бецький, ольштинський староста |
| Рід | Любомирські |
| Батько | Єжи Домінік Любомирський |
| Мати | Магдалена Тарло |
| Родичі | Антоній Бенедикт Любомирський (брат) |
| Брати, сестри | Антоній Бенедикт Любомирський |
| Нагороди | ордени святого Губерта та Білого Орла |
 варіант гербу Шренява | |
Францішек Фердинанд Любомирський (пол. Franciszek Ferdynand Lubomirski; бл. 1712—1774) — князь, урядник Королівства Польського, політичний діяч Речі Посполитої. Представник роду Любомирських гербу Шренява.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився близько 1712 року[1] (батьки одружилися 1712 року) Батько — Єжи Домінік Любомирський. Матір — друга дружина батька Магдалена Тарло гербу Топор (?—1730[2]/1732[джерело?]), донька люблінського воєводи та удова Францішека Шембека.
Був послом сеймів 1740 і 1746 років. Разом з іншими представниками роду брав участь у поділі маєтностей Острозької ординації. Був послом на коронацію Катерини ІІ в Петербурзі 1762 року (за іншими даними 1761[3]). Уряди (посади): ольштинський староста (1728[4]); після брата Антонія Бенедикта отримав посади барського і казімірського старост у 1759 році,[3] у 1761—1771 роках був великим мечником коронним , 1773 році став великим хорунжим коронним.[5] 1754 року отримав згоду короля на право відступити Рицьке староство Гусажевському, також отримав Бецьке староство, яке посів 1756 року[3]. Нагороджений орденами святого Губерта (1741) та Білого Орла (1762).[4]
Був власником Любара. На кошти князя протягом 1752-1765 років тут був побудований новий мурований домініканський костел на честь святого Архангела Михаїла та святого Яна Непомуцького[6]. Князь також фінансово сприяв розбудові василіянського Любарського Свято-Георгіївського монастиря, передав йому права на землі 1753 року, сприяв відкриттю при монастирі в середині XVIII століття єзуїтської школи[7][8].
Помер, не залишивши нащадків, 29 січня 1774 року. Своїм спадкоємцем він обрав братанка Єжи Марціна Любомирського.[5]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Franciszek Ferdynand ks. Lubomirski z Lubomierza h. Drużyna (ID: 15.105.907).
- ↑ Magdalena Tarło z Podhajec h. Topór (ID: 15.105.898)
- ↑ а б в Boniecki A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 15. — S. 77.
- ↑ а б Boniecki A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 15. — S. 76.
- ↑ а б Gierowski J. Lubomirski Jerzy Dominik h. Szreniawa (ok.1665—1727)… — S. 21.
- ↑ Канчура В. Ю. Любарський домініканський костел. Архів оригіналу за 26 квітня 2018.
- ↑ Жилюк С.. Любарський Свято-Георгієвський монастир.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Ісаєвич Я. Д. ВАСИЛІАНСЬКІ ШКОЛИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vasylianski_shkoly (останній перегляд: 26.04.2018))
Джерела[ред. | ред. код]
- Ворончук І. Родоводи волинської шляхти XVI — першої половини XVII ст. [Текст]: реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела. — К. : Вища школа, 2009. — 511 с.
- Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна [Текст]: [монографія] / Н. Яковенко ; Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту, Інститут критики. — Вид. 2-ге, переглянуте і випр. — К. : Критика, 2008. — 470 с.: іл.
- Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1912. — Cz. 1. — T. 15. — S. 76—77. (пол.)
- Gierowski J. Lubomirski Jerzy Dominik h. Szreniawa (ok.1665—1727) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — T. XVIII/1, zeszyt 76. — S. 20—21. (пол.)