Любомирські — Вікіпедія

Родинний герб Любомирських

Любомирські гербу Шранява (пол. Lubomirscy, Lubomirski) — польсько-український шляхетський, а згодом магнатський рід.

Історія[ред. | ред. код]

Себастьян Любомирський (бл. 1546—1613)

Любомирські стали відомими у політичних колах Речі Посполитої наприкінці XV — на початку XVI століття, коли Фелікс Любомирський заснував так зване княже відгалуження роду. Його онук Себастьян Любомирський першим серед Любомирських став сенатором, потім породичався з Конецпольськими, 1592 року отримав титул князя Священної Римської імперії на Вісьничі — давньому дідицтві Кмітів.

У середині XVII століття Любомирські починають претендувати на серйозний вплив у Речі Посполитій. Єжи-Себастьян Любомирський організував 1665 року відомий дворянський збройний виступ (рокош Любомирського) проти короля. Його сини започаткували чотири лінії роду Любомирських: Станіслав Іраклій Любомирський — ланьцутську, Єжи Домінік Любомирський — яновецьку, Ієронім Августин Любомирський — ряшівську й Александер Міхал Любомирський — переворську.

Представник ряшівської лінії — Ієронім (Геронім) Августин Любомирський (бл. 16481706), діяльність якого була безпосередньо пов'язана з Брацлавщиною та Поділлям, невдовзі отримав титул великого гетьмана коронного. 1671 року він провів на цих теренах військову кампанію проти армії гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, взяв приступом Вінницю, Кальник і Могилів. Тоді ж його вибрали на лицарському колі під Брацлавом військовим представником на сейм. Рік по тому цей князь виступив проти турецьких військ султана Магомета IV, що вторглися до Поділля. Під час Північної війни 1700-21 років проводив ворожу політику щодо короля Августа ІІ Фридерика, пізніше перейшов на бік шведів.

Любомирські, вирішивши прибрати до рук величезні володіння, що залишились після Конецпольських і перейшли до його родичів — Александра і Франциска Валевських, не зупинилися перед справжнісінькою аферою.[1] Суть її полягала в тому, що Любомирські знайшли тезку Валевських — незаможного міщанина Александра Валевського, який і придбав для перших такі бажані їм землі.

Володіючи землями на території України, Любомирські активно родичалися з місцевою руською (українською) шляхтою[2], наприклад Станіслав Любомирський уклав шлюб з Софією Острозькою, Станіслав Любомирський з Людвікою з українського роду Потіїв.

Представники ланьцутської лінії роду Любомирських, особливо Антоній і Станіслав, активно скуповували землі у Придністров'ї. Члени роду ввійшли до історії Поділля та Брацлавщини XVIII століття під назвою «володарі узбережжя Дністра». Станіслав Любомирський (17041793) жив в епоху занепаду Речі Посполитої, і методи його діяльності цілком відповідали тому періоду. В 1764 році Станіслав Любомирський став брацлавським воєводою.

Великі володіння на Поділлі мав Єжи Марцін Любомирський з яновецької лінії роду. Йому належало Барське староство — одне з тих прикордонних староств, які завжди були привабливими для степових кочівників. І хоча Єжи Марцін Любомирський жив у XVIII столітті, воювати на степовому порубіжжі йому не довелося, він залишив слід в історії як справжній авантюрник.

На відміну від багатьох магнатських фамілій, рід Любомирських не згас. Навпаки, в пізніші часи, у XIX столітті, з нього вийшло чимало вчених, громадських діячів та музикантів. Серед них — композитори Казімєж Любомирський і Владислав Любомирський, археолог Генрик, історик Ян Тадеуш, поет і філантроп Едвард Любомирський.

Представники роду[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Польські магнати Любомирські — володарі Сміли та Смілянських земель. Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 16 жовтня 2014. 
  2. Князі Любомирські – нащадки Василя-Костянтина Острозького. Острозький замок (укр.). 9 липня 2016. Процитовано 17 лютого 2023. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]