Французько-лівійські відносини — Вікіпедія

Французько-лівійські відносини
Франція
Франція 		Лівія
Лівія

Французько — лівійські відносини — це відносини між Лівією та Францією. Здебільшого їх історичні стосунки є складними. Лівія має посольство в Парижі, Франція у Триполі.

Франція як торговець зброєю на Близькому Сході[ред. | ред. код]

Лівія розвинула особливо тісні стосунки з Францією після війни у ​​червні 1967 р., коли Франція розслабила ембарго на озброєння не прикордонних учасників бойових дій на Близькому Сході і погодилася продати зброю лівійцям, як наприклад літаки Mirage 5. У 1974 р. Лівія та Франція підписали угоду, згідно з якою Лівія обмінялася гарантованою поставкою нафти для технічної допомоги та фінансового співробітництва. Однак з 1976 р. Лівія почала критикувати Францію як "торговця зброєю" через її готовність продавати зброю обом сторонам у конфлікті на Близькому Сході, оскільки Франція була також основним постачальником зброї Ізраїлю (від сучасної війни за незалежність 1948 року до середини 1960-х років), включаючи продаж Ізраїлю тих же винищувачів Mirage 5, як і Лівії. Пізніше Лівія розкритикувала Францію за готовність продати зброю Єгипту. Набагато серйознішим було незадоволення Лівії французькою військовою інтервенцією у Західній Сахарі, Чаді та Заїрі. У 1978 році Муамар Каддафі зазначив, що хоча економічні відносини були хорошими, політичних відносин не було, і він звинуватив Францію в тому, що повернувся до колоніалістичної політики, від якої колишній президент Франції Шарль де Голль раніше відмовився[1].

Чадська громадянська війна[ред. | ред. код]

Карта чадського-лівійського конфлікту, в якій Франція підтримала Чад.

У 1980-х роках лівійсько-французький розбрат зосереджувався на ситуації в Чаді. Як уже згадувалося, обидві країни опинилися в підтримці протилежних сторін в чадській громадянській війні. Наприкінці 1987 року в Чаді було 1300 французьких військ, які, головним чином, захищали столицю Чада Н'Джамену від нападу, включаючи авіаційну атаку із застосуванням стратегічних бомбардувальників Ту-22; Франція також дала Чаду 90 мільйонів доларів військової допомоги[2]. Однак французька політика не дозволила її силам перетнути шістнадцяту паралель. Таким чином, прямі сутички з лівійськими солдатами здалися малоймовірними. Однак лівійські дипломати все ще звинувачували Францію про "пряму відповідальність" за ескалацію війни, і лівійське інформаційне агентство JANA назвало рейд "комбінованими франко-американськими військовими діями" і звинуватило Вашингтон і Париж "за агресію проти Лівії"[2].

Політ UTA 772[ред. | ред. код]

Французько-лівійські відносини істотно погіршилися після теракту рейсу UTA 772 1989 року. 19 вересня 1989 року авіалайнер McDonnell Douglas DC-10, яким керувала французька авіакомпанія UTA (Union de Transports Aeriens) під час польоту 772 UTA, був знищений бомбою у вантажному відділенні, в результаті якої загинули всі 170 пасажирів та екіпаж (у тому числі 54 громадянина Франції). Франція звинуватила Лівію в нападі. Суд у Парижі визнав шести лівійців винними у нападі та присудив родинам жертв UTA суми від 3 000 до 30 000 євро залежно від їх стосунків із загиблими. Група французьких родичів "Les Familles du DC10 d'UTA" [8] підписала 9 січня 2004 р. договір з Міжнародним фондом благодійних організацій Каддафі про прийняття компенсації в розмірі 170 мільйонів доларів США, або 1 мільйон доларів за кожен 170 жертв UTA. Аналогічно, окружний суддя США Генрі Х. Кеннеді (з округу Колумбія) також визнав Лівію безпосередньо відповідальною за вибухи в 2007 році (під час судового розгляду, який привели сім'ї 7 громадян США, загиблих під час польоту). Франція, як і інші країни, які постраждали від цього вибуху, продовжували домагатися фінансової компенсації від Лівії.

Фінансування передвиборної кампанії Ніколя Саркозі в 2007 році[ред. | ред. код]

У квітні 2012 року інтернет-видання Mediapart опублікувала документ про можливе фінансування передвиборної кампанії Ніколя Саркозі в 2007 році Лівією, яку Зіад Такіеддін назвав «заслуговуючим на довіру». Це була записка, підписана Мусою Кусою, тодішнім главою лівійських спецслужб, в якій Триполі обіцяв Саркозі «50 мільйонів євро»; проте не вказується, чи були ці кошти виплачені. Президент Саркозі і його оточення описали цю записку як «неправдиву», а сайт Mediapart - як «ліву контору». Mediapart є незалежним сайтом[3].

Громадянська війна Лівії[ред. | ред. код]

Посольство Лівії в Парижі
Див. також: Громадянська війна в Лівії

10 березня 2011 року Франція стала першою в світі країною, яка визнала Перехідну національну раду легітимним урядом Лівії в контексті громадянської війни у Лівії проти Муаммара Каддафі[4]. Французькі винищувачі Rafale та Mirage 2000 також провели перші військові удари проти сил Каддафі з боку західних країн та Організації Об'єднаних Націй. 19 березня 2011 року приблизно 20 таких французьких військових літаків знищили лівійські танки та бронетехніку[5][6]. В деяких звітах зазначено, що ці французькі авіаудари розпочалися ще до закінчення екстрених зустрічей у Парижі між лідерами західних країн і тому не були узгоджені з повітряними ударами інших країн, що спричинило певні тертя серед союзників[6].

Після того, як 8 серпня ПНРЛ розпустила свою виконавчу раду і доручила своєму голові Махмуду Джибрилю сформувати новий, Франція назвала цей крок "суверенним рішенням". У заяві міністерства закордонних справ Франції зазначається, що нову колегію слід "швидко призначити"[7].

У травні 2016 французька інженерна фірма Technip оголосила про плани модернізації великої нафтової платформи угоди на суму 500 мільйонів доларів. Платформа, розташована на північ від Триполі на нафтовому родовищі Бах-Ессалам, здатна виробляти 12,6 мільйона барелів на день[8][9].

25 липня у Парижі відбулися мирні переговори між прем'єр-міністром Файєсом аль-Сарраєм та маршалом Халіфою Хафтаром. Було домовлено про припинення вогню, а вибори обіцяли провести якнайшвидше[10].

У листопаді 2017 президент Макрон назвав продаж мігрантів на аукціонах рабів, які, як повідомляється, відбуваються в Лівії, "злочином проти людяності" і попросив провести засідання Ради Безпеки ООН для обговорення цього звернення з мігрантами в Лівії і розгляду санкцій проти Лівії, якщо аукціони не будуть зупинені[11]. У лютому 2018 року Макрон розкритикував інтервенцію НАТО 2011 року в Лівії за створення умов для нестабільності та екстремізму[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Libya: France. Library of Congress Country Studies. 1987. Процитовано 17 липня 2008.
  2. ↑ а б Greenwald, John (1987-09-21). "Disputes Raiders of the Armed Toyotas". Time.
  3. ↑ Financement de la campagne de 2007 de Sarkozy par Kadhafi : Moussa Koussa dément, Le Monde, 28 квітня 2012
  4. ↑ "France recognises Libyan rebels", BBC, March 10, 2011
  5. ↑ Libya: French plane fires on military vehicle. BBC News. 19 March 2011.
  6. ↑ а б Kirkpatrick, David D.; Bumiller, Elisabeth (20 March 2011). Allies Target Qaddafi's Ground Forces as Libyan Rebels Regroup. The New York Times.
  7. ↑ France urges Libyan opposition Council to form new executive. Kuwait News Agency. 9 серпня 2011. Процитовано 9 серпня 2011.
  8. ↑ https://www.rt.com/business/344947-france-libya-oil-investment/
  9. ↑ Libya: France announces $500 million upgrade for oil site. The Daily Mail. 31 травня 2016. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 15 жовтня 2023. (англ.)
  10. ↑ https://www.foreignaffairs.com/articles/france/2017-09-21/how-france-making-libya-worse
  11. ↑ Grinberg, Emanuella (23 листопада 2017). France calls for UN Security Council meeting on Libya slave auctions. CNN. Процитовано 16 лютого 2018.
  12. ↑ Macron hails Tunisia's 'democratic revolution' on state visit. France 24. 2 лютого 2018. Процитовано 16 лютого 2018.
Двосторонні
Частково визнані
або невизнані країни
Багатосторонні
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Французько-лівійські_відносини&oldid=41669918