Тартюф (фільм) — Вікіпедія

Тартюф
рос. Тартюф
Жанр музичний фільм
Режисер Ян Фрід
Сценарист Ян Фрід
Борис Рацер
Володимир Константинов
На основі Тартюф
У головних
ролях
Михайло Боярський
Ігор Дмитрієв
Вікторія Горшеніна
Ірина Муравйова
Анна Самохіна
Ігор Скляр
Владислав Стржельчик
Лариса Удовиченко
Олександр Самохін
Герман Орлов
Оператор Микола Строганов
Композитор Геннадій Гладков
Кінокомпанія Кіностудія "Петрополь"
ТПО „Союзтелефільм“
Асоціація «Санкт-Петербург»
Тривалість 100 хвилин
Мова російська
Країна Росія Росія
Рік 1992
IMDb ID 0105536

«Тартюф» (рос. «Тартюф») — російський повнометражний кольоровий музичний художній фільм, поставлений режисером Яном Фрідом в 1992 році. Російська екранізація комедії «Тартюф, або дурисвіт» Ж.-Б. Мольєра.

У фільмі використовується переклад п'єси Михайла Донського, з деякими стилізованими під вихідний віршований текст додаваннями і з великою кількістю пісень (композитор - Геннадій Гладков). Сюжет і мораль першоджерела практично збережені, за деякими винятками.

Зміст[ред. | ред. код]

Мюзикл про одного з найбільш безпринципних лицемірів в історії літератури. Тартюф ховається за маскою смиренності і богобоязливості. І багато хто вірить, що він і справді такий. Та його мета – отримати власну вигоду і йому не важливо, скільки людей і як сильно від цього постраждають. Він хоче спокусити дружину порядного городянина, але щоб якось затриматися у його будинку сватається до доньки.

Ролі[ред. | ред. код]

В епізодах[ред. | ред. код]

  • А. Алексієв
  • В. Городецький
  • Гелена Івлієва
  • Б. Злигостев
  • С. Клепіков
  • А. Уланов

Знімальна група[ред. | ред. код]

Особливості постановки[ред. | ред. код]

Тартюф у виконанні Боярського - молодий і виразно харизматичний лицемір, парадоксально викликає глядацьку симпатію. У фінальній сцені він, на відміну від п'єси, залишається непереможеним - причому не як конкретна людина, а скоріше як втілене лицемірство: «Доженете мене? І що? Даремна праця! Безсмертний я: Тартюфи не помруть!»

Сцена Тартюфа і Ельміри показана досить відверто і грубо, примітно також і те, що Дамис по режисерські трактуванні відчуває до мачухи Ельміре явно не синівські почуття, і його ненависть до Тартюфа більшою мірою продиктована ревнощами. Роль Доріни також вельми применшена. Вона досить рідко промельківала в постановці, тоді як в тексті п'єси вона присутня майже в усіх сценах.

Посилання[ред. | ред. код]