Система мажор-мінор — Вікіпедія

${ \override Score.TimeSignature #'stencil = ##f \relative c' { \clef treble \time 9/4 c4 d e f g a b c2 \bar "||" } }$

${ \override Score.TimeSignature #'stencil = ##f \relative c' { \clef treble \time 9/4 c4 d es f g aes bes c2 \bar "||" } }$

Паралельні мажорний і (природний) мінорний лад До

Система мажор-мінор (нім. Tongeschlecht, італ. modo, рос. наклоне́ние) в теорії музики — властивість терцевого акорду, звукоряду, тонального ладу, що зумовлює його належність до мажору чи мінору.

Усю сукупність діатонічних октавних ладів із великою терцією на I щаблі ладового звукоряду теоретики зазвичай відносять до «мажору», з малою терцією — до «мінору». Зокрема це стосується описання музики тих історичних епох, у яких мажор і мінор ще не склалися або їхнє існування було дискусійним (наприклад, в епоху Ренесансу). У таких випадках кажуть, що дорійський, фригійський та іонійський лади — «мажорні», а лідійський, міксолідійський та еолійський — «мінорні».

Література[ред. | ред. код]

Dahlhaus С. Die Termini Dur und Moll // Musikforschung 8 (1955).
Dahlhaus С. War Zarlino Dualist? // Musikforschung 10 (1957), S.286-291.
Холопов Ю. Н. Наклонение // Музыкальная энциклопедия. Т.3. — М., 1976. — Стр. 880—883.