Діатоніка — Вікіпедія

Діато́ніка (від грец. διατονικος — той, що переходить від тону до тону) — 7-ступеневний звукоряд, звуки якого можуть бути розташовані по чистих квінтах (Музичний словник Гроува). Діатонічний звукоряд містить лише чисті, малі та великі інтервали, а також тритон. При цьому малі секунди не можуть бути розташованими поспіль.

В Стародавній Греції — один із трьох основних ладових нахилів («родів»), поряд з хроматикою (можливе використання двох малих секунд поспіль) та енармонікою (включає інтервали мікрохроматики)

Діатонічний звукоряд від C Play рівномірно-темперований і Play натуральний
Піфагорійська діатоніка від до Play. + дідімова кома.

В теорії музики з поняттям діатоніки тісно зв'язані такі поняття:

  • Діатонічні лади — лади, що складаються зі звуків діатоніки. Такими ладами є натуральний мажор і мінор, давньогрецькі діатонічні лади — лідійський, іонійський, дорійський, еолійський, фригійський та локрійський.
  • Діатонічні інтервали — чисті, малі та великі інтервали, властиві діатонічним ладам. На відміну від хроматичних (зменшені та збільшені інтервали)
  • Діатонічна гама — звуки діатонічного ладу, розташовані у висхідній або низхідній послідовності

В ХХ столітті окремі музикознавці (в тому числі композитор М. М. Скорик) діатонічними називали також 12-ступеневі системи, кожна із ступенев яких трактується як самостійна. При цьому в суть поняття діатоніки вкладається інший сенс: діатоніка як сукупність основних ступенів.

Література[ред. | ред. код]

  • Vincent J. The diatonic modes in modern music. Berkley, 1951;
  • Ю. Холопов. Диатоника [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
  • Золочевський В. Ладо-гармонічні основи української народної музики. — К., 1964;
  • Котляревський І. Діатоніка і хроматика як категорії музичного мислення. — К., 1971;
  • Тюлин Ю. Натуральные и альтерационные лады. — М., 1971;
  • Скорик М. Структура і виражальна природа акордики в музиці XX століття. — К., 1983.

Посилання[ред. | ред. код]