Пилкохвіст український — Вікіпедія

Пилкохвіст український

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Прямокрилі (Orthoptera)
Підряд: Довговусі (Ensifera)
Надродина: Tettigonioidea
Родина: Листові коники (Phaneropteridae)
Рід: Пилкохвіст (Poecilimon)
Вид: Пилкохвіст український
Poecilimon ukrainicus
Bey-Bienko, 1951
Посилання
Вікісховище: Poecilimon ukrainicus
Віківиди: Poecilimon ukrainicus
EOL: 497629
МСОП: 68459476
NCBI: 473751

Пилкохві́ст украї́нський (Poecilimon ukrainicus) — підродина коників справжніх, рідкісна комаха, що живе на території Європи, зокрема України та Польщі — зустрічається у степовій і лісостеповій зонах (Миколаївська та Одеська області, околиці Києва, Розточчя, Люблінське плоскогір'я).

Пам'ятна монета України «Пилкохвіст український» (реверс)
Срібна пам'ятна монета України «Пилкохвіст український» (10 грн., аверс)
Пам'ятна монета України «Пилкохвіст український» (2 грн., аверс)

Чисельність і причини її зміни[ред. | ред. код]

Рідкісний вид (поодинокі екземпляри). Зникає внаслідок надмірного випасу вздовж лісових масивів, оранки впритул до лісосмуг, знищення чагарникових заростей на узліссях.

Особливості біології[ред. | ред. код]

Генерація однорічна. Зимують у фазі яйця. Личинки з'являються в травні, дорослі особини зустрічаються в червні — серпні. Яйця відкладають у поздовжні щілини на стеблах трав'янистих рослин, які вирізають за допомогою широкого яйцеклада з зубчатим краєм. Фітофаги. Мешкають у трав'янисто-чагарникових заростях та остепненій густій рослинності на узліссях та галявинах дібров і соснових лісів.

Охорона[ред. | ред. код]

Занесений до Червоної книги України та Червоної книги Польщі[1]. Охороняється в заповідниках Лісостепової зони України. Рекомендується створювати у місцях перебування виду ентомологічні заказники. Скорочення чисельності обумовлено тривалою обробкою місць перебування виду пестицидами тощо.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Poecilimon ukrainicus у Червоній книзі Польщі. Архів оригіналу за 20 жовтня 2007. Процитовано 23 квітня 2009.