Олефіренко Михайло Володимирович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олефіренко.
Ф
Михайло Олефіренко
Особисті дані
Повне ім'я Михайло Володимирович Олефіренко
Народження 6 червня 1960(1960-06-06) (63 роки)
  СРСР м. Миколаїв, УРСР
Зріст 176 см
Вага 73 кг
Громадянство  СРСР
 Росія
Позиція Захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1977—1986
1986—1988
1989
1990
1990—1992
1992—1993
1994—1996
1996
1997		 СРСР Динамо (Київ)
СРСР Шахтар (Донецьк)
СРСР Гурія (Ланчхуті)
СРСР Динамо (Біла Церква)
Чехія Татран (Пряшів)
Німеччина Вайден
Ізраїль Хапоель (Хадера)
Україна Буковина (Чернівці)
Україна Верес (Рівне)		 77 (3)
56 (0)
42 (0)
36 (7)
41 (1)


17 (0)
17 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
2002
2002—2004 		Казахстан Тобол (Костанай)
Україна Кристал (Херсон)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Миха́йло Володи́мирович Олефі́ренко (нар. 6 червня 1960, м. Миколаїв, УРСР) — колишній радянський та український футболіст, захисник. Майстер спорту (1978). Після закінчення кар'єри перейшов на тренерську діяльність.

Біографія[ред. | ред. код]

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

Михайло Олефіренко народився у Миколаєві. У десятирічному віці почав займатися футболом у ДЮСШ № 3 під керівництвом Станіслава Байди. У 16-річному віці Михайла запросили до київського спортінтернату, відзначивши його відмінні швидкісні та технічні дані. Після закінчення спортінтернату, де його однокласниками були Сергій Краковський, Олег Таран та інші відомі футболісти, Олефіренка було зараховано до складу київського «Динамо».
У 1978 році у складі збірної СРСР Михайло Олефіренко став чемпіоном Європи серед юнаків, а в наступному році був удостоєний срібних нагород на чемпіонаті світу серед юніорів у Японії.
В основному складі киян дебютував у 1980 році у матчі з московським «Динамо». Всього ж у складі київського клубу провів 77 матчів, у яких відзначився 3 рази.
Наступним клубом після «Динамо» для Михайла став донецький «Шахтар», у якому він провів трохи більше двох сезонів.
Після цього Олефіренко продовжив свої виступи у нижчих лігах радянського чемпіонату, захищаючи кольори «Гурії» з Ланчхуті та білоцерківського «Динамо». У складі грузинської команди Михайло став срібним призером першої ліги чемпіонату СРСР.
Потрапивши у хвилю легіонерських переходів на теренах Радянського Союзу, що доживав останні дні, Михайло опинився у чехословацькому «Татрані», де відіграв два сезони, транзитом через німецький «Вайден» вирушивши до Ізраїлю. «Хапоель» з Хадери став останнім закордонним клубом у кар'єрі Олефіренка.
1996 року Михайло повернувся до України, поповнивши лави «Буковини». Однак, незважаючи на достатню кількість досвідчених гравців, клуб з Чернівців не демонстрував переконливої гри і по закінченні сезону розпрощався з певною групою футболістів, до якої потрапив і Олефіренко, що наступний сезон розпочав вже у складі рівненського «Вересу». Цей футбольний рік був останнім у кар'єрі захисника, який вирішив завершити активні виступи саме у клубі з Рівного.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Роботу тренера Михайло Олефіренко розпочав із посади у тренерському штабі донецького «Металурга», яку він обіймав у 1998-1999 роках. Далі були три роки роботи в Борисполі помічником головного тренера місцевого «Борисфена».
У 2002 Михайло Володимирович очолив костанайський «Тобол»[1], однак на цій посаді протримався достатньо недовго, повернувшись на Батьківщину, де працював помічником головного тренера ФК «Черкаси».
У 2004 році молодий спеціаліст очолив херсонський «Кристал»[2], проте пробув керманичем цієї команди лише 8 матчів[3].

Досягнення[ред. | ред. код]

Командні трофеї
Особисті відзнаки
  • Майстер спорту (1978)
  • У список 33-х найкращих футболістів СРСР потрапляв 1 раз: № 2: 1982

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Учень Лобановського. Інтерв'ю з директором ФК «Тобол»[недоступне посилання]
  2. ↑ «Кристал» чекає змін. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 1 жовтня 2011.
  3. ↑ «Кристал» знову обезголовлено. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 1 жовтня 2011.

Посилання[ред. | ред. код]

СРСР

Теляк (1946) · Пузиревський (1947–1948) · Заворотний (1949–1952) · Сабо (1958–1959) · Холодков (1960–1961) · Лавров (1962) · Голяков (1963–1965) · Лук'яненко (1966–1970) · Смирнов (1971) · Кириченко (1972–1973) · Черкаський (1974) · Блінов (1975) · Лемешко (1976) · Лукашенко (1977–1979) · Слатенко (1979–1980) · Гулевський (1980–1982) · Зубков (1982–1984) · Поляков (1985–1986) · Черненко (1986–1987) · Садирін (1988) · Булгаков (1989) · Байдачний (1990–1991) · Старцев (1991) · Гамула (1992) · А. Лебідь (1992) · Маслов (1993) · Сапельняк (1993) · Балан (1993) · А. Лебідь (1993–1994) · Федоренко (1994–1995) · Шевченко (1995–1999) · Малишев (2000–2003) · Олефіренко (2003–2004) · Поліщук (2004) · Пучков (2004–2005) · Поліщук (2005) · Мартинов (2005–2006) · В. Лебідь (2006) · Ніченко (2006) · Терлецький (2011) · Новиков (2011–2012) · Кручер (2012) · Люкенс (2012–2013) · Шевцов (2013–2016) · Якименко (2016–2017) · Шевцов (2018–2019) · Кононенко (2019) · Хавров (2019–2020) · Валяєв (2020) · Шевцов (2020) · Євтушенко (2021) · Куліш (2021–2022)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олефіренко_Михайло_Володимирович&oldid=38329644