Заваров Олександр Анатолійович — Вікіпедія

Олександр Заваров
Особисті дані
Повне ім'я	Олександр Анатолійович Заваров
Народження	26 квітня 1961(1961-04-26) (62 роки)
	Луганськ, Українська РСР
Зріст	170 см
Вага	69 кг
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	атакувальний півзахисник, нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб	UKR «Динамо» (Київ) (Скаут)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1977–1979 «Зоря» 23 (7) 1980–1982 СКА (Ростов-на-Дону) 64 (13) 1982–1983 «Зоря» 30 (10) 1983–1988 «Динамо» (Київ) 136 (36) 1988–1990 «Ювентус» 60 (7) 1990–1995 «Нансі» 133 (23) 1995–1998 «Сен-Дізьє» ?? (17)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1985–1990  СРСР 41 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1995–2003 «Сен-Дізьє» 2003–2004 «Віль» 2004 «Астана-1964» 2005 «Металіст» 2006–2010 «Арсенал» (Київ) 2012  Україна в.о. 2013–2016  Україна помічник
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 2008.
Олександр Заваров у Вікісховищі

Олександр Анатолійович Зава́ров (* 26 квітня 1961, Луганськ, УРСР) — радянський та український футболіст і тренер. Колишній півзахисник «Динамо» (Київ) та збірної СРСР. Віце-чемпіон Європи 1988, володар Кубка Кубків 1985-86 та Кубка УЄФА 1989-90.

Життєпис[ред. | ред. код]

«Зоря» та СКА (до 1983)[ред. | ред. код]

Народився 26 квітня 1961 року у Луганську. Вихованець ворошиловградської (луганської) дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Зоря». Перший тренер — Борис Васильович Фомичев. З ранніх ігор вирізнявся серед однолітків філігранними і нестандартними прийомами та імпровізацією на полі. Разом з місцевою СДЮШОР двічі доходив до фіналу всеукраїнського турніру «Шкіряний м'яч» (обидва рази задовольнявся лише «сріблом»).

Талановитого хлопця у 1977 помітив Йожеф Сабо — наставник «Зорі» й одразу запросив виступати за «дубль» команди. 27 квітня 1979 року дебютував за клуб у вищій лізі на тбіліському стадіоні «Динамо» у грі з «Динамо» (Тбілісі) У першому ж сезоні 18-річний юнак забив 7 голів. Заварова взяли до юніорської команди СРСР, яка того року виборола «срібло» на чемпіонаті світу у своїй віковій категорії, який відбувався у Японії. Разом з Олександром там починали свій шлях у великому футболі Віктор Чанов, Сергій Краковський, Віктор Янушевський, Ігор Пономарьов, Ігор Гуринович та Олег Таран. Команда виспупила успішно, поступившись тільки у фінальній грі Аргентині, за яку грали досить відомі Рамон Діас, Хуан Барбас та Дієґо Марадона.

Згодом були два роки «служби» у ростовському СКА, де талант Заварова не міг розкритися повністю через натдо жорстку дисципліну. Але клуб виступав непогано, виборовши Кубок СРСР у 1981 році. СКА грав проти московського «Спартака» і за кілька хвилин до закінчення основного часу рахунок не було відкрито. На 84 хв. Олександр Заваров після хитрого фінту дав пас Сергію Андрєєву і найкращий бомбардир ростовців тих років забив вирішальний гол. Команда здобула Кубок СРСР з футболу.

Наступний рік атакувальний півзахисник провів у «Зорі», яка переживала не найкращі часи — виступала у першій лізі. Він забив 10 голів у 30 іграх.

«Динамо» (1983—1988)[ред. | ред. код]

У 1983 році перейшов до найсильнішого клубу України — «Динамо». Там він діяв як людина, яка зв'язувала гру середньої лінії та лінії нападу. Його патнерами у півзахисті були одні знайкращих футболістів СРСР — Василь Рац, Леонід Буряк та Павло Яковенко. Заваров показував віртуозну техніку та стабільну результативність і відразу став не лише футболістом основного складу, а й одним з ключових виконавців. Своїми точними пасами він постачав лінію атаки: Олега Блохіна, Вадима Євтушенка, Ігоря Бєланова.

7 серпня 1985 вперше вийшов на поле у складі збірної СРСР (СРСР — Румунія — 2:0). Цього року він вперше став чемпіоном СРСР. Наставник київського «Динамо» Валерій Лобановський створив колектив, що став основою збірної СРСР, яку Лобановський очолив напередодні чемпіонату світу 1986 у Мексиці.

У перші місяці 1986 року «Динамо» більшість сил зосередило на боротьбі у Кубку володарів кубків, де впевнено розгромило «Рапід» (Відень) (4:1 і 5:1) та празьку «Дуклу» (3:0 та 1:1). У фіналі, 2 травня 1986 року «Динамо» (Київ) розгромило «Атлетіко» (Мадрид) — 3:0. Рахунок відкрив Заваров — на 5 хв. він переправив головою м'яч у ворота після того як удар Бєланова відбив голкіпер.

На чемпіонат світу 1986 у Мексиці Олександр Заваров поїхав як один із гравців, кому місце у стартовому складі було гарантовано. Він зіграв у всіх 4 іграх та забив 1 м'яч. Коли цього року «Золотий м'яч» отримав «динамівець» Ігор Бєланов, Заваров поділив 7-8 місця з валлійцем Іаном Рашем («Ліверпуль»). Олександр Заваров входив до класифікації «Франс Футбол» ще 3 роки поспіль.

Після чудового виступу радянської збірної на чемпіонаті Європи 1988 року попит на футболістів з «Країни рад» дуже збільшився. Коли «перебудова» торкнулася й футболу і гравцям дозволили переходити до закордонних клубів, одним з перших поїхав Заваров. Туринський «Ювентус» заплатив за півзахисника «Динамо» 5 млн. доларів, а також передав киянам комфортабельний автобус із телевізором і кондиціонером та дві легкові машини для адміністрації клубу^[1].

«Ювентус» та Франція (1988—1999)[ред. | ред. код]

Заваров переїхав до італійського клубу у період, коли команду залишило багато ключових фігур: Захисники Ґаетано Ширеа, Антоніо Кабріні та відомий данський півзахисник Мікаель Лаудруп. Нелегко було перебудовуватися, коли завершив кар'єру Мішель Платіні — легендарний французький плеймейкер команди. Кожного півзахисника, у тому числі й Заварова уболівальники частково розглядали як можливу заміну видатному французові. Але радянський футболіст не забивав так багато голів як Платіні і керівництво клубу було не зовсім задоволене з новачка. Тренер команди Діно Дзофф поставив його на лівий бік півоборони звідки він мав подавати м'ячі нападникам: спочатку Алессандро Альтобеллі, згодом Сальваторе Скілаччі.

Серію «А» у кінці 1980-х і на поч. 90-х здомінували «Мілан», «Інтер», «Сампдорія» та «Наполі». «Ювентус» ж досяг успіху у Кубку УЄФА 1990, перегравши у фіналі (який складався з 2 ігор) «Фіорентину».

За порадою Мішеля Платіні, з яким Заваров познайомився у Турині, колишній гравець «Динамо» вирушив завершувати футбольну кар'єру до французької команди «Нансі», де свого часу починав свій футбольний шлях Мішель.

Після 5 сезонів гри за «Нансі» у найвищому та 2 дивізіонах, Олександр Заваров переходить до напівлюбительського «Сен-Дізьє», де перебував на посаді тренера-гравця.

Клубна статистика. Чемпіонат та Кубок. 1979—1995[ред. | ред. код]

Сезон	Клуб	Ліга	Чемпіонат			Кубок			Всього
			Місце	Матчі	Голи	Місце	Матчі	Голи	Матчі	Голи
1979	«Зоря»	Вища ліга	17	23	7	1/8	—	—	23	7
1980	СКА (Ростов-на-Дону)		9	34	6	1/8	5	1	39	7
1981			16	30	7		9	1	39	8
1982	«Зоря»	Перша ліга	6	30	10	1/16	—	—	30	9
1983	«Динамо» (Київ)	Вища ліга	7	29	8	1/4	1	0	30	8
1984			10	24	6	1/8	2	2	26	8
1985				31	9	*	3	2	34	11
1986				20	4	1/8*	2	0	232	4
1987			6	14	5	*	4	1	193	73
1988				18	4	1/8*	2	2	20	6
1988-89			—	—	—	1/2*1	1	0	1	0
1988-89	«Ювентус»	Серія A	4	32	2	1/8	2	2	34	4
1989-90			4	28	5		6	3	34	8
1990-91	«Нансі»	Д 1	17	30	7	1/16	2	0	32	7
1991-92			20	28	3	1/4	4	1	32	4
1992-93		Д 2	4	28	9	1/32	—	—	28	9
1993-94			12	22	1	1/64	—	—	22	1
1994-95			7	26	3	1/4	2	1	28	4
ВСЬОГО	«Зоря»		2 сезони	53	17	—	—	—	53	17
	СКА (Ростов-на-Дону)		2 сезони	64	13	2 старти	14	2	78	15
	«Динамо» (Київ)		6 сезонів	136	36	7 стартів	15	7	153	44
	«Ювентус»		2 сезони	60	7	2 старти	8	5	68	12
	«Нансі»		5 сезонів	134	23	2 старти	8	2	142	25
ВСЬОГО за кар'єру			17 сезонів	447	96	14 стартів	45	16	494	113

  * — у цих роках Кубок СРСР розігрувався по системі «осінь-весна». Згідно з цим і подані дані.

  ¹ — провів перший матч 1/16 фіналу сезону 1988-89 перед від'їздом до Італії. Динамо ж дійшло до півфіналу.

  ² — 11 квітня 1986 року в Києві відбувся матч на Кубок Сезону (аналог Суперкубку у багатьох країнах, коли чемпіон країни зустрічається у одному чи двох іграх з володарем кубку) між чемпіоном СРСР 1985 року — київським «Динамо» та тогорічним фіналістом Кубку — донецьким «Шахтарем». Основний та додатковий час матчу — 2:2, в серії пенальті «Динамо» перемогло — 3:1. Заваров відіграв усі 120 хвилин. Голів не забивав, у серії одинадцятиметрових участі не брав. Цей показник врахований тільки у колонці «Всього».

  ³ — 25 вересня 1987 року в Києві узяв участь у матчі групи «Г» на Кубок Федерації футболу СРСР (аналог Кубку Ліги у Франції, Англії). «Динамо» зустрічалося з «Шахтарем» і перемогло — 3:2. Заваров повністю провів увесь матч, відкривши рахунок у грі. Ці показники враховані тільки у колонці «Всього».

Єврокубки[ред. | ред. код]

Олександр Заваров провів 7 сезонів у клубних турнірах УЄФА: 4 — у складі київського «Динамо», 2 — «Ювентуса», і один сезон у формі СКА (Ростов-на-Дону), зігравши загалом 30 ігор, забивши 8 голів. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1985-86 та Кубку УЄФА 1989-90.

Статистика виступів у єврокубках[ред. | ред. код]

Сезон	Клуб	Турнір	Досягнення	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
1981-82	СКА (Ростов-на-Дону)	Кубок кубків	1/8 фіналу	3	2	0	1	2
1982-83	«Динамо» (Київ)	Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	1	0	0	1	0
1983-84		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	1	1	0
1985-86		Кубок кубків		8	5	2	1	5
1986		Суперкубок УЄФА		1	0	0	1	0
1986-87		Кубок чемпіонів	1/2 фіналу	7	3	2	2	-1*
1988-89	«Ювентус»	Кубок УЄФА	1/4 фіналу	1	1	0	0	0
1989-90		Кубок УЄФА		7	6	0	1	1
ВСЬОГО за кар'єру		7 євросезонів		30	17	5	8	8

 * — автогол.

Статистика по турнірам[ред. | ред. код]

Усі матчі та голи Олександра Заварова у єврокубках[ред. | ред. код]

Усі матчі та голи Олександра Заварова у єврокубках
№	Сезон	Турнір	Раунд	Господарі	Рахунок	Гості	Голи
1	1981-82	Кубок кубків	1/16	СКА (Ростов-на-Дону)	3:0	«Анкарагюджю»	2
2				«Анкарагюджю»	0:2	СКА (Ростов-на-Дону)	—
3			1/8 (1)	СКА (Ростов-на-Дону)	1:0	«Айнтрахт» (Франкфурт-на-Майні)	—
4	1982-83	Кубок чемпіонів	1/4 (1)	«Динамо» К	0:3	«Гамбург»	—
5	1983-84	Кубок УЄФА	1/32	«Динамо» К	0:0	«Лаваль»	—
6				«Лаваль»	1:0	«Динамо» К	—
7	1985-86	Кубок кубків	1/16	«Утрехт»	2:1	«Динамо» К	—
8				«Динамо» К	4:1	«Утрехт»	1
9			1/8	«Університатя»	2:2	«Динамо» К	2
10				«Динамо» К	3:0	«Університатя»	—
11			1/4 (2)	«Динамо» К	5:1	«Рапід»	—
12			1/2	«Динамо» К	3:0	«Дукла»	1
13				«Дукла»	1:1	«Динамо» К	—
14			Фінал	«Атлетіко (Мадрид)»	3:0	«Динамо» К	1
15	1986-87	Кубок чемпіонів	1/16	«Бероє»	1:1	«Динамо» К	—
16				«Динамо» К	2:0	«Бероє»	—
17			1/8 (1)	«Селтік»	1:1	«Динамо» К	—
18	1986	Суперкубок	—	«Стяуа»	1:0	«Динамо» К	—
19	1986-87	Кубок чемпіонів	1/4	«Бешикташ»	0:5	«Динамо» К	—
20				«Динамо» К	2:0	«Бешикташ»	—
21			1/2	«Порту»	2:1	«Динамо» К	-1*
22				«Динамо» К	1:2	«Порту»	—
23	1988-89	Кубок УЄФА	1/4 (1)	«Ювентус»	2:0 [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]	«Наполі»	—
24	1989-90	Кубок УЄФА	1/32	«Гурник» (Забже)	0:1 [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Ювентус»	1
25				«Ювентус»	4:2 [Архівовано 11 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Гурник» (Забже)	—
26			1/16	«Парі Сен-Жермен»	0:1 [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Ювентус»	—
27				«Ювентус»	2:1	«Парі Сен-Жермен»	—
28			1/8	«Ювентус»	2:1 [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Карл Маркс Штадт»	—
29				«Карл Маркс Штадт»	0:1 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Ювентус»	—
30			1/4 (2)	«Ювентус»	1:2 [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]	«Гамбург»	—

 (1) — перший матч;
 (2) — матч-відповідь;
 * — автогол.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

Протягом кар'єри у збірній СССР, яка тривала 6 років, провів 41 матч, забив 6 голів.

Статистика матчів за збірну[ред. | ред. код]

Усі матчі та голи О. Заварова за збірну СРСР
№	Дата	Місто	Турнір	Суперник	Рахунок	Голи	Інше
1	07-08-1985	Москва	Товариський	Румунія	2:0	—	56'
2	25-09-1985	Москва	Відбір ЧС-1986	Данія	1:0	—	26'
3	16-10-1985	Москва	Відбір ЧС-1986	Ірландія	2:0	—	84'
4	30-10-1985	Москва	Відбір ЧС-1986	Норвегія	1:0	—
5	22-01-1986	Лас-Пальмас	Товариський	Іспанія	0:2	—	51'
6	19-02-1986	Мехіко	Товариський	Мексика	0:1	—
7	26-03-1986	Тбілісі	Товариський	Англія	0:1	—	75'
8	02-06-1986	Ірапуато	ЧС-1986 Група	Угорщина	6:0	—
9	05-06-1986	Леон	ЧС-1986 Група	Франція	1:1	—	58'
10	09 06-1986	Ірапуато	ЧС-1986 Група	Канада	2:0	74' (2:0)	61'
11	15-06-1986	Леон	ЧС-1986 1/8 фіналу	Бельгія	3:4 д. ч.	—	72'
12	20-08-1986	Гетеборг	Товариський	Швеція	0:0	—
13	24-09-1986	Рейк'явік	Відбір ЧЄ-1988	Ісландія	1:1	—
14	11-10-1986	Париж	Відбір ЧЄ-1988	Франція	2:0	—
15	29-10-1986	Сімферополь	Відбір ЧЄ-1988	Норвегія	4:0	—	20'
16	18-02-1987	Свонсі	Товариський	Уельс	0:0	—
17	29-04-1987	Київ	Відбір ЧЄ-1988	НДР	2:0	41' (1:0)
18	03-06-1987	Осло	Відбір ЧЄ-1988	Норвегія	1:0	16'
19	10-10-1987	Берлін	Відбір ЧЄ-1988	НДР	1:1	—	60'
20	23-03-1988	Афіни	Товариський	Греція	4:0	—	63'
21	31-03-1988	Західний Берлін	Товариський1	Аргентина	4:2	14' (1:0)
22	02-04-1988	Західний Берлін	Товариський1	Угорщина	0:2	—
23	27-04-1988	Трнава	Товариський	Чехословаччина	1:1	—	75'
24	12-06-1988	Кельн	ЧС-1988 Група	Нідерланди	1:0	—	90'
25	15-06-1988	Ганновер	ЧС-1988 Група	Ірландія	1:1	—	72'
26	18-06-1988	Франкфурт-на-Майні	ЧС-1988 Група	Англія	3:1	—	86'
27	22-06-1988	Штутгарт	ЧС-1988 Півфінал	Італія	2:0	—
28	25-06-1988	Мюнхен	ЧС-1988 Фінал	Нідерланди	0:2	—
29	17-08-1988	Турку	Товариський	Фінляндія	0:0	—
30	31-08-1988	Рейк'явік	Відбір ЧС-1990	Ісландія	1:1	—
31	19-10-1988	Київ	Відбір ЧС-1990	Австрія	2:0	68' (1:0)
32	22-03-1989	Ейндговен	Товариський	Нідерланди	0:2	—
33	26-04-1989	Київ	Відбір ЧС-1990	НДР	3:0	—
34	10-05-1989	Стамбул	Відбір ЧС-1990	Угорщина	1:0	—
35	31-05-1989	Москва	Відбір ЧС-1990	Ісландія	1:1	—
36	06-09-1989	Відень	Відбір ЧС-1990	Австрія	0:0	—	60'
37	08-10-1989	Карл-Маркс-штадт	Відбір ЧС-1990	НДР	1:2	—
38	15-11-1989	Сімферополь	Відбір ЧС-1990	Туреччина	2:0	—
39	09-06-1990	Барі	ЧС-1990 Група	Румунія	0:2	—
40	13-06-1990	Неаполь	ЧС-1990 Група	Аргентина	0:2	—
41	18-06-1990	Барі	ЧС-1990 Група	Камерун	4:0	52' (3:0)	46'

  ¹ — Турнір чотирьох збірних в Західному Берліні.

На чемпіонатах світу та Європи[ред. | ред. код]

У складі збірної був учасником:

• чемпіонату світу 1986 року в Мексиці, на якому збірна СРСР посіла 10-е місце (1/8 фіналу);
• чемпіонату Європи 1988 року у Західній Німеччині, здобувши «срібло»;
• чемпіонату світу 1990 року в Італії, на якому збірна Радянського Союзу посіла 17 місце (групова фаза).

Рік	Турнір	Місце	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
1986	Чемпіонат світу	10	4	2	1	1	1
1988	Чемпіонат Європи		5	3	1	1	0
1990	Чемпіонат світу	17	3	1	0	2	1

Праця тренера[ред. | ред. код]

Франція була початком його тренерської діяльності. Але першим професіональним клубом для Заварова-тренера став швейцарський «Віль». Контрольний пакет акцій клубу саме викупили колишні футболісти Ігор Бєланов і Геннадій Перепаденко і запросили Олександра Заварова на посаду наставника. Через відсутність у нового керманича потрібної тренерської ліцензії Заваров почав керувати командою на посаді спортивного директора. Але команда посіла останнє 10 місце у найвищій лізі. Далі були короткотривалі періоди у казахському «Женісі» та харківському «Металісті». Від сезону 2005/06 року тренував «Арсенал» (Київ). Звільнений з цієї посади 28 січня 2010 року.

В 2012 році був запрошений у тренерський штаб збірної України з футболу на ігри відбору до Чемпіонату світу 2014 року з командами Молдови (нічия 0-0) та Чорногорії (програш 0-1). Потім уже як виконувач обов'язків головного тренера вивів команду на товариський матч зі збірною Болгарії, який Україна виграла з рахунком 1-0.

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Ольга. Сини — Олександр та Валерій (на честь Лобановського).

Виступав за команди[ред. | ред. код]

• «Зоря» (1977—1979, 1982)
• СКА (Ростов-на-Дону) (1980—1981)
• «Динамо» (1983—1988)
• «Ювентус» (1988—1990)
• «Нансі» (1990—1995)
• «Сен-Дізьє» (1995—1998)

Титули та досягнення[ред. | ред. код]

• Чемпіон СРСР: 1985, 1986
• Віце-чемпіон Європи: 1988
• Кубок СРСР 1981, 1985, 1987
• Кубок Кубків: 1986
• Кубок УЄФА: 1990
• Кубок Італії: 1990
• Найкращий футболіст СРСР і України 1986
• учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990
• у списку «33 найкращих» — 4 рази (усі 4 рази під номером 1)
• Член Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 104 голи

Державні нагороди[ред. | ред. код]

• Орден «За заслуги» II ст. (13 травня 2016) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича^[2][3]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Дані на сторінці збірної СРСР/Росії [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
• Статистики кар'єри на klisf.info(рос.)
• Заваров в «Ювентусі» та «Нансі» [Архівовано 21 серпня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
• Біографія на ukrsoccerhistory.com [Архівовано 21 липня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
• Біографія з сайту Арсенала(укр.)
• Профіль Олександра Заварова на footballdatabase.eu [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
• Заваров Олександр Анатолійович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
• Профіль Олександра Заварова на ФІФА static.fifa.com [Архівовано 27 травня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
• Офіційний сайт клубу «Нансі». Гравці на літеру «З» [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.](фр.)
• Профіль Олександра Заварова на сайті football.lg.ua [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
• Профіль Олександра Заварова на сайті juworld.net [Архівовано 7 серпня 2014 у Wayback Machine.] (італ.)

Джерела[ред. | ред. код]

• Гордон Дмитрий. Александр Заваров. — Киев, Внешторгиздат, 1989.
• Наставники французьких клубів на rsssf.com [Архівовано 21 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
• Результати «Сен-Дізьє» (1949—2007) на сторінці footballenfrance.fr [Архівовано 8 листопада 2007 у Wayback Machine.](фр.)

Література[ред. | ред. код]

• «Динамо» Київ. 60 років." Видавництво «Мистецтво». Київ. 1988 рік.
• Микола Травкін: «Збірна СРСР» м. Харків. 1991 рік. (рос.)
• «Динамо» Київ. 80 років." Медіа-центр «Динамо» Київ. 2007 рік.
• Василь Гнатюк: «Футбольні зірки України». Кривий Ріг. 2007 рік.
• Юліан Шкіров: «Сторіччя луганського футболу» Луганськ. 2008 рік.
• Юрій Бондар, Віктор Шпак: «У боротьбі за футбольний трон». Київ. 2009 рік.
• Віктор Хохлюк: «Бомбардири України» стор. 19. Ровеньки. 2011 рік. ISBN 978-966-534-344-8 (рос.)

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво The Trading Card Database Спорт eu-football.info · FBref · Footballdatabase.eu · FootballFacts.ru · Munzinger Sport · National-Football-Teams.com · Transfermarkt.de · Transfermarkt.de · worldfootball.net · ФІФА Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль Freebase: /m/0dsn3f

Склади збірної СРСР на міжнародних турнірах п о р Склад збірної СРСР U21 на чемпіонаті світу з футболу 1979 — Віце-чемпіони 1 Чанов (в) • 2 Янушевський • 3 Головня • 4 Хачатрян • 5 Полукаров • 6 Думанський • 7 Олефіренко • 8 Пономарьов • 9 Зубенко • 10 Таран • 11 Гуринович • 12 Салов • 13 Стукашов • 14 Овчинников • 15 Раденко • 16 Михалевський • 17 Заваров • 18 Краковський (в) • Тренер: Сергій Коршунов п о р Склад збірної СРСР на чемпіонаті світу 1986 1 Дасаєв (в) • 2 Безсонов • 3 Чивадзе • 4 Морозов • 5 Дем'яненко (к) • 6 Бубнов • 7 Яремчук • 8 Яковенко • 9 Заваров • 10 Кузнєцов • 11 Блохін • 12 Баль • 13 Литовченко • 14 Родіонов • 15 Ларіонов • 16 Чанов (в) • 17 Євтушенко • 18 Протасов • 19 Бєланов • 20 Алейніков • 21 Рац • 22 Краковський (в) • Тренер: Валерій Лобановський п о р Склад збірної СРСР на чемпіонаті Європи 1988 — Віце-чемпіони 1 Дасаєв (в) • 2 Безсонов • 3 Хідіятуллін • 4 Кузнєцов • 5 Дем'яненко • 6 Рац • 7 Алейніков • 8 Литовченко • 9 Заваров • 10 Протасов • 11 Бєланов • 12 Вишневський • 13 Сулаквелідзе • 14 Сукристов • 15 Михайличенко • 16 Чанов (в) • 17 Дмитрієв • 18 Гоцманов • 19 Балтача • 20 Пасулько • Тренер: Валерій Лобановський п о р Склад збірної СРСР на чемпіонаті світу 1990 1 Дасаєв (в) (к) • 2 Безсонов • 3 Хідіятуллін • 4 Кузнецов • 5 Дем'яненко • 6 Рац • 7 Алейніков • 8 Литовченко • 9 Заваров • 10 Протасов • 11 Добровольський • 12 Бородюк • 13 Цвейба • 14 Лютий • 15 Яремчук • 16 Чанов (в) • 17 Зигмантович • 18 Шалімов • 19 Фокін • 20 Горлукович • 21 Брошин • 22 Уваров (в) • Тренер: Валерій Лобановський

Тренерські позиції Олександра Заварова п о р ФК «Металіст» (Харків) – Тренери Вацек (1925–1938) · Демченко (1938–1941) · Ус (1941–1945) · Бем (1947–1948) · Усиков (1949) · Шевцов (1956) · Золотухін (1957–1958) · Зуб (1959) · Пономарьов (1961–1962) · Зуб (1962) · Жилін (1962–1963) · Новіков (1963–1964) · Єлисєєв (1965–1966) · Каневський (1966–1971) · Терентьєв (1972) · Зуб (1972) · Войнов (1972–1973) · Корольов (1974) · Зуб (1974–1975) · Ошенков (1975–1976) · Поскотін (1976) · Лемешко (1977–1988) · Ткаченко (1989–1992) · Арістов (1993) · Доценко (1993) · Лемешко (1993) · Довбій (1994) · Камарзаєв (1994–1995) · Удовенко (1996) · Фоменко (1996–2000) · Ткаченко (2000) · Шаличев (2001) · Удовенко (2001) · Фоменко (2001–2002) · Крячко (2002–2003) · Фоменко (2003) · Литовченко (2003–2004) · Заваров (2005) · Маркевич (2005–2014) · Рахаєв (2014–2015) · Севідов (2015–2016) · Призетко (в. о.) (2016) · п о р Тренери збірної України з футболу Прокопенко (1992) · Павлов & Ткаченко (1992) · Базилевич (1993−1994) · Павлов & Мунтян (1994) · Сабо (1994) · Коньков (1995) · Сабо (1996−1999) · Лобановський (2000−2001) · Буряк (2002−2003) · Блохін (2003−2007) · Михайличенко (2008−2009) · Маркевич (2010) · Калитвинцев (в. о., 2010−2011) · Блохін (2011−2012) · Баль (т. в. о., 2012) · Заваров (в. о., 2012) · Фоменко (2012−2016) · Шевченко (2016−2021) · Петраков (2021−2022) · Ротань (в. о., 2023) · Ребров (2023 − дотепер) п о р ФК «Арсенал» (Київ) – Тренери Кузнецов (2002) · Грозний (2002–2004) · Краковський (в.о) (2004) · Баранов (2004–2005) · Бабінчук (в.о) (2005) · Заваров (2005–2007) · Євсєєв (в.о) (2007) · Заваров (2007–2010) · Грозний (2010) · Євсєєв (в.о) (2010) · Бакалов (2010–2011) · Кучук (2011–2012) · Бакалов (2013) · Закарлюка (в.о) (2013) · Анненков (2014–2015) · Червенков (2015) · Літовченко (2015–2018) · Раванеллі (2018) · Гуменюк (в.о) (2018) · Грозний (2018) · Леонов (2019) · п о р «Женіс» – Тренери Петров (1964–1966) · Назаров (1967–1968) · Альошин (1968–1969) · Соколов (1969–1970) · Плотников (1970–1971) · Федін (1971–1972) · Єсін (1972–1973) · Чен Ір Сон (1974) · Котляров (1974–1979) · Єгоров (1979) · Полосін (1979–1980) · Остроушко (1980) · Плотников (1981) · Веретнов (1981–1982) · Плотников (1982–1985) · Прохоров (1985) · Кашаганов (1986) · Мартьян (1986–1988) · Єгоров (1988–1990) · Котляров (1991–1993) · Баймухамедов (1993–1994) · Андрейко (1994–1995) · Лінчевський (1995–1996) · Єгоров (1996) · Путєвський (1996) · Єгоров (1996) · Подкоритов (1997–1998) · Єгоров (1998) · Гороховодацький (1999–2000) · Дергач (2001–2002) · Фомічов (2002) · Свєчников (2002) · Ірхін (2003) · Свєчников (2003) · Штерк (2004) · Свєчников (2004) · Заваров (2004) · Муханов (2005) · Пайперс (2006) · Азовський (2007) · Ірхін (2007–2008) · Ледовських (2008) · Свєчников (2009) · Азовський (2010) · Коньков (2011) · Садуов (2011) · Ледовських (2012) · Садуов (2013) · Глазунов (2013) · Ледовських (2014) · Масудов (2014) · Азовський (2021) · Алієв (2022) · Алюєтов (2022–)