Назарій (Кирилов) — Вікіпедія

Назарій
Релігія: православ'я
Дата народження: 16 грудня 1850(1850-12-16)
Місце народження: Новочеркаськ, Російська імперія
Дата смерті: 2 липня 1928(1928-07-02) (77 років)
CMNS: Назарій у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кирилов.

Митрополит Назарій (у миру Микола Кирилов; 4 (16) грудня 1850(18501216), Новочеркаськ — 2 липня 1928, Одеса) — єпископ Російської православної церкви, митрополит Курський і Обоянський .

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 4 грудня 1850 року в сім'ї священика Донської єпархії.

В 1867 закінчив Новочеркаське духовне училище[1] і в 1873 закінчив Донську духовну семінарію зі званням студента.

19 травня 1874 року висвячений на священика до Миколаївської церкви станиці Богаївської і 4 червня призначений законовчителем Богаївського парафіяльного училища.

У 1876 році овдовів і вступив до Київської духовної академії, курс якої закінчив у 1880 році зі ступенем кандидата богослов'я.

З 31 серпня 1880 — вчитель Катеринодарського духовного училища.

З 26 червня 1881 переведений законоучителем реального училища в Ростов-на-Дону, одночасно викладач педагогіки в Катерининській жіночій гімназії[1].

З 1 січня 1883 — законовчитель Новочеркаської чоловічої гімназії. Діловод Донського єпархіальної училищної ради, голова ради Донського єпархіального жіночого училища, нагороджений наперсним хрестом (1891)[1].

У 1892 році пострижений у чернецтво і призначений ректором Ставропольської духовної семінарії зі зведенням у сан архімандрита.

У вересні 1893 року була найвищо затверджена доповідь Святішого Синоду про висвячення його на єпископа Кириловського, вікарія Новгородської єпархії.

24 жовтня в Олександро-Невській Лаврі хіротонізований на єпископа Кириловського.

13 листопада 1893 — єпископ Гдовський, другий вікарій Санкт-Петербурзької єпархії, голова ради Братства Пресвятої Богородиці[1].

З 21 жовтня 1897 — єпископ Олонецький і Петрозаводський.

В 1899 році засновник і перший голова Олонецького відділу Імператорського православного палестинського товариства, пожертвував особисті кошти на будівництво Братського будинку для народних читань[1].

З 20 січня 1901 року — єпископ Нижегородський та Арзамаський . Нагороджений панагією з дорогоцінним камінням, голова Нижегородського відділу Імператорського православного палестинського товариства[1], учасник огляду мощей преподобного Серафима Саровського (1901).

12—26 липня 1908 був головою відділу старообрядництва 4-го Всеросійського місіонерського з'їзду в Києві.

6 травня 1909 року зведений у сан архієпископа.

З 1909 — почесний член Казанської духовної академії.

З 13 серпня 1910 року — архієпископ Полтавський та Переяславський, голова Полтавського відділу Імператорського православного палестинського товариства.

З 8 березня 1913 року — архієпископ Херсонський та Одеський.

З 1914 року голова відділу церковно-парафіяльних шкіл при Синоді та Одеського відділу Імператорського православного палестинського товариства, почесний член Московської духовної академії[1].

Нагороджений орденами св. Володимира III (1894) та II (1906) ступеня, св. Анни І ступеня (1898), св. Олександра Невського (1912)[1].

Член Помісного Собору Православної Російської Церкви за посадою, потім за особливою постановою Собору брав участь у всіх трьох сесіях, голова XIV, член III, V, VII відділів[1].

28 вересня 1917 року як людину «старих переконань» звільнено на спокій із призначенням настоятелем Симонова монастиря міста Москви.

З 1919 року призначений тимчасовим керуючим Курською єпархією. З 1920 року — архієпископ Курський та Обоянський.

У 1920 році заарештований у Курську, перевезений до Москви і ув'язнений, але незабаром звільнений.

У 1921 році зведений у сан митрополита.

У 1923 році звільнений на спокій на прохання.

У 1925 році знову призначений митрополитом Курським та Обоянським.

Серед 25 архіпастирів підписав у квітні 1926 року судження щодо діяльності «григоріанців» із схваленням позиції митрополита Сергія (Страгородського).

У 1926 році відслужив панахиду за померлим обновленським митрополитом Тихоном, але потім на вимогу єпископів Павлина і Афанасія покаявся в цьому перед народом.

В 1927 був заарештований і засуджений до 3 років концтабору умовно[1]. Вийшов на спокій у лютому 1928 року, залишивши курскою пастві духовний заповіт.

Був похований на 2-му християнському цвинтарі в Одесі, з 1987 року останки спочивають на братському цвинтарі одеського Свято-Успенського монастиря (на плиті помилкова дата смерті — 22 липня 1928 року)[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Документы Священного Собора Православной Российской Церкви 1917–1918 годов. Т. 27. Члены и делопроизводители Собора: биобиблиографический словарь / отв. ред. С. В. Чертков. — М.: Изд-во Новоспасского монастыря, 2020. — 664 с. — ISBN 978-5-87389-097-2.

Твори[ред. | ред. код]

  • Критика занимаемого католическими богословами мнения, что апостол Петр в продолжение 25 лет был Римским епископом // ИР НБУВ. Ф. 304. Д. 763.
  • Письмо к И. Н. Королькову // ИР НБУВ. Ф. 162. Д. 522. Л. 1–4.
  • Речь при наречении его во епископа // Прибавление к «Церковным ведомостям», 1893 г., № 44, с. 1586—1587.
  • Телеграмма; Речь на первой литургии в кафедральном соборе; Распоряжения // Нижегородские епархиальные ведомости. 1901. № 4–5, 17–18, 22.
  • Предложение настоятелям церквей и церковным старостам; Слово в день памяти преподобного и богоносного отца нашего Серафима, Саровского чудотворца // Нижегородские епархиальные ведомости. 1903. № 5, 16.
  • Настоятелям монастырей и церквей // Нижегородские епархиальные ведомости. 1904. № 4.
  • К вопросу о клятвах Антиохийского патриарха Макария и Собора 1656 на знаменующихся двуперстно. Киев, 1910.
  • Прощание высокопреосвященнейшего Назария с нижегородской паствой // Нижегородский церковно-общественный вестник. 1910. № 35.
  • Распоряжение по поводу анонимных писем; Речь; Предложение о замещении законоучительских должностей // Херсонские епархиальные ведомости. 1913. № 7–8.
  • Речь, произнесенная в Одесском кафедральном соборе при вручении жезла новохиротонисанному епископу Прокопию // Прибавление к «Церковным Ведомостям» 1914, № 41, с. 1743.
  • К духовенству // Херсонские епархиальные ведомости. 1915. № 6.
  • Обращение к пастырям и пастве // Херсонские епархиальные ведомости. 1917. № 5.
  • Телеграмма В. Н. Львову; Предложение // Херсонские епархиальные ведомости. № 6, 11.
  • Прощальное послание к пастве // Всероссийский церковно-общественный вестник. 1917. 15 ноября.
  • Письма к митр. Флавиану и Патриарху Тихону // Дёгтева О., Тихон (Затёкин), архим. Святители земли Нижегородской. Н. Новгород, 2003.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Назарій_(Кирилов)&oldid=42089818