Меропіс — Вікіпедія

Меропіс (дав.-гр. Μεροπίς) — вигаданий острів, згаданий давньогрецьким письменником Феопомпом Хіосським у його праці «Філіппіка», яка лише фрагментарно збереглася через Еліана^[1]^[2].

Передісторія[ред. | ред. код]

Історія Меропіса не є ані утопією, ані політичною алегорією; це пародія на «Атлантиду» Платона, подібно до «Правдивої історії», яка пародіювала «Одіссею» Гомера^[3].

Феопомп дещо перебільшує багато платонівських аспектів міфу про Атлантиду^{[на чию думку?]}. У той час як єгипетський священик розповідає Солону історію Атлантиди згідно з платонівським «Тімеєм», саме іпотан (міфічна напівлюдина-напівкінь) розповідає історію Меропіса царю Мідасу згідно з «Філіппікою» Феопомпа. Хоча за словами Платона Атлантида була неймовірно великою, Феопомп описує Меропіс ще більшим, що робить це абсолютно абсурдним. Крім того, у той час як атланти зазнали поразки від Афін завдяки своєму досконалому суспільству, меропи (Μέροπες) — атакуючи десятимільйонною армією — намагаються завоювати Гіперборею, але повертаються з ганьбою, зрозумівши, що гіперборейці були найщасливішим народом на землі і не варті того, щоб їх грабувати^[4].

Також було висловлено припущення, що ця історія була задумана як критика Філіппа II^[5].

Хоча більшість описує Меропіс як вигаданий острів, іншу точку зору має Еміль Форрер, який вважав, що острів міг бути справжнім^{[джерело?]}. Меропіс також є однією з історичних назв грецького острова Кос, яким керував Мероп^[2].

Географія[ред. | ред. код]

Меропіс розташований за світовим океаном (Океанусом). Його мешканці, меропи, вдвічі вищі за інших людей і живуть удвічі довше.

Феопомп описує три міста в Меропісі: Аностос (Ἄνοστος, «Місце неповернення»), Евбес (Εὐσεβής, «Благочестиве місто») і Махімос (Μάχιμος, «Місто боротьби»). У той час як мешканці Евбесу живуть у розкоші, не голодують і не хворіють, мешканці Махімоса фактично народжуються зі зброєю в руках і постійно ведуть війни. Третє місто, Аностос, розташоване на зовнішньому кордоні Меропісу. Воно нагадує зяючу прірву, не має ні дня, ні ночі, і вкрите каламутними червоними випарами.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Фрагменти див. FGrHist 115 °F 75.
↑ ^а ^б Winiarczyk, M. (2005). Theopompus' Meropis: History of Research and an Attempt at Interpretation. Meander (PL) . 60 (3): 300—314. ISSN 0025-6285.
↑ HG Nesselrath (1998). «Theopomps Meropis und Platon». Göttinger Forum für Altertumswissenschaft 1: 4–7.
↑ HG Nesselrath (1998). «Theopomps Meropis und Platon». GFA 1: 6.
↑ Zaccaria, Pietro (2016). Rediscovering Theopompos: Neglected Evidence of the Meropis. Aevum: Rassegna di Scienze Storiche, Linguistiche e Filologiche (англ.) (XC): 51—70. doi:10.1400/242053.

Джерела[ред. | ред. код]

G. J. Aalders (1978). Die Meropes des Theopomp. Historia. 27: 317—327.
Heinz-Günther Nesselrath (1998). Theopomps Meropis und Platon: Nachahmung und Parodie (PDF). Göttinger Forum für Altertumswissenschaft. 1: 1—8.

[1] Фрагменти див. FGrHist 115 °F 75.

[:0-2] а ^б Winiarczyk, M. (2005). Theopompus' Meropis: History of Research and an Attempt at Interpretation. Meander (PL) . 60 (3): 300—314. ISSN 0025-6285.

[3] HG Nesselrath (1998). «Theopomps Meropis und Platon». Göttinger Forum für Altertumswissenschaft 1: 4–7.

[4] HG Nesselrath (1998). «Theopomps Meropis und Platon». GFA 1: 6.

[5] Zaccaria, Pietro (2016). Rediscovering Theopompos: Neglected Evidence of the Meropis. Aevum: Rassegna di Scienze Storiche, Linguistiche e Filologiche (англ.) (XC): 51—70. doi:10.1400/242053.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]