Масаутов Рафаель Зейнурович — Вікіпедія
Масаутов Рафаель Зейнурович | ||||
---|---|---|---|---|
Народження | 21 грудня 1934 (89 років) Малі Чапурники, Q4092057?, Светлоярський район | |||
Країна | СРСР Україна | |||
Жанр | пейзаж, історичний живопис, малярство і графіка | |||
Навчання | Казанське художнє училищеd (1954) і Київський державний художній інститут (1960) | |||
Діяльність | художник, громадський діяч | |||
Вчитель | Болдирєв Володимир Степанович і Плещинський Іларіон Миколайович | |||
Член | Спілка радянських художників України | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Масаутов Рафаель Зейнурович у Вікісховищі |
Рафаель Зейнурович Масау́тов (нар. 21 грудня 1934, Малі Чапурники) — український художник, дизайнер і громадський діяч; член Спілки художників України НСХУ з 1972 року, Ветеран ВВВ, учасник бойових дій, ; Голова та співзасновник Республіканського Центру тюркомовних народів України з 1986 року ( 13 національних товариств РКЦ та Бібліотека тюркомовних народів ); 1989 р. Президент та засновник міжнародного товариства «Україна–Туреччина», при раді Міжнародного товариства «Україна і світ» з 1992 року; голова Ради національностей України у 1992—1994 роках; почесний голова і член Асамблеї національностей України з 1995 року. Батько художника Тимура Масаутова.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 21 грудня 1934 року в селі Малих Чапурниках (нині Світлоярський район Волгоградської області, Росія). 1954 року закінчив Казанське художнє училище; 1960 року — Київський художній інститут, де навчався зокрема у Володимира Болдирєва, Іларіона Плещинського.
З середини 1950-х років співпрацює з київськими видавництвами «Дніпро», «Молодь», «Український письменник», «Веселка» проілюстрував понад 300 книжок українських та світових авторів. З 1961 року очолював Київторгрекламу. Далі, на творчій роботі, станкова та книжкова графіка, дизайн, живопис. Живе у Києві, в будинку на вулиці Пушкінській, № 11, квартира № 11[1].
Творчість[ред. | ред. код]
Працює у галузі станкового історичного живопису, станканкової і книжкової графіка, дизайну у стилі реалістичного авангарду. Серед робіт:
- живопис
- серія «Пейзажі України» (від 1990-х);
- «Хаджи-Мурат» (2007);
- «Бузковий дощ» (2007);
- «Княжна Турхан» (2009);
- «Кипчацький воїн» (2012);
- «Степовий шаман Чурай» (2012);
- «Хан Атілла» (2013, полотно, олія);
- «Кочкар Масаут Могута (Очільник чернігівської знаті)» (2015);
- «Анатолій Солов'яненко» (2016);
- «Князь Могута» (2016);
- «У селі (Дружина художника Т. Нехода)» (2017);
- графіка
- серії
- «Париж» (від 1994);
- «Київ» (від 1995);
- «Стамбул» (від 1995);
- «Київ золотоверхий» (від 2012);
- «Народна поетеса Маруся Чурай» (2017);
- «Національний банк України» (2017; папір).
- для 12-го Всесвітньої фестивалю молоді та студентів «Москва–85» (Москва, 1985; папір, гуаш; 1-а премія);
- «Рік Миру» для ЮНЕСКО (Париж, 1986; 1-а премія).
- Проєкти
- скульптурна композиція «Тарас Шевченко і кобзар Вересай» (2011, для Канева);
- меморіал «Сталінград» (2012, присвячено перемозі у Сталінградській битві);
- «Ватан» (2013, приурочено депортації кримських татар 1944 року).
- Оформив
- «Вибране» Івана Неходи (Київ, 1956);
- поему «Дванадцять» Олександра Блока (Москва, 1958);
- «Сім літ» Мулка Раджа Ананда (Київ, 1959);
- «Протуберанці серця» Івана Драча (Київ, 1965);
- «Собор» Олеся Гончара (Київ, 1968);
- «Первоцвіт» Любомира Дмитерка (Київ, 1970);
- «Відлуння. Поезії» Бориса Олійника (Київ, 1970);
- «Антологія української поезії» (Будапешт, 1972);
- «Міфи Древньої Греції» (Київ, 1983);
- роман «Золотий Ра. Геродотові історії у вільному переказі» Івана Білика (Київ, 1989);
- «Витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі (Київ, 1991);
- «Сказання про дочку Шана» Шамсі Башту (Київ, 1992).
Брав участь у міських, всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставках і пленерах з 1954 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1972, 1983, 1993, 2002, 2016 роках, Стамбулі у 1992 році.
Окремі роботи художника зберігаються у Національному художньому музеї України у Києві, приватних колекціях Туреччини, США та Канади.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Премія ЮНЕСКО за політичнку графіку (1980);
- Заслужений художник УРСР з 1985 року;
- Орден Дружби народів (1985)[1];
- Мистецька премія імені Василя Касіяна (1989);
- Народний художник України з 1993 року.
Примітки[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Масаутов Рафаель Зіннурович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 145.
- Масаутов Рафаель Зіннурович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 390. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
- А. М. Ревенко. Масаутов Рафаель Зейнурович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 19 : Малиш — Медицина. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8345-9.
|