Маневрена війна — Вікіпедія

Маневрова група Наземних сил самооборони Японії

Маневрова війна — війна із застосуванням механізованих маневрових з'єднань.

Метою подібної війни є знищення армії супротивника не в бою, а шляхом відсікання його від баз постачання та основних сил за допомогою маневрів власних військ. Маневрові війни траплялися у всі часи.

Теорія маневрової війни[ред. | ред. код]

Маневрова війна передбачає обхід противника з флангів і завдавання удару в тил, з метою відрізати частину ворожої армії від основних сил і тим самим примусити здатися. Удар наноситься із застосуванням великих мас рухливих військ, при просуванні облоги фортець і міст не ведуться, населені пункти обходяться стороною.

Історія[ред. | ред. код]

Маневрові війни в епоху античності[ред. | ред. код]

Першим прикладом маневрової війни є ассирійські завоювання. Для здійснення своїх цілей вони вперше почали використовувати кінноту (правда, без вуздечок і сідел). В епоху домінування Риму маневрові війни практично зникли: битва при Каннах була блискучим зразком оточення, але в тактичному масштабі.

Маневрові війни в Середньовіччі[ред. | ред. код]

В епоху Середньовіччя всі мобільні з'єднання використовуються для завдавання ударів в лоб, обхідні маневри не використовуються.

Маневрові війни в еру порохових воєн[ред. | ред. код]

В епоху порохових воєн маневрові війни важливого значення не мали — важливість надавалася лише генеральним битвам. Однак, головнокомандувачі, які йшли на такий крок, нерідко досягали успіху. Визнаними геніями подібних воєн є Фрідріх Великий і фельдмаршал Кутузов.

Маневрові війни XX століття[ред. | ред. код]

Перша світова війна[ред. | ред. код]

В Першу світову війну ясно намітився перехід від кінних маневрових з'єднань до механізованих. В 1914 році супротивні сторони намагалися випередити один одного в завдаванні удару. На західному фронті це було здійсненням «Плану Шліффена» — удару по Франції через Бельгію. Цей план передбачав оточення французьких військ, зосереджених на кордоні на схід від Парижа. Але в результаті затримки в Бельгії та інших невдач на початку кампанії французи зуміли запобігти охоплення. Тоді армії Франції та Німеччини кинулися до узбережжя, сподіваючись обійти його з боку. На Східному ж фронті російські війська відбили удари Австро-Угорських військ і перейшли в наступ. Однак ці успіхи були досягнуті переважно тактичною перевагою російської армії в боях. В 1916 році під командуванням генерала Брусилова Армія Російської імперії прорвала фронт і розгромила війська Австро-Угорщини (див. Брусиловський прорив).

Громадянська війна в Рос. Імперії[ред. | ред. код]

Громадянська війна в Рос. Імперії — важливий етап у розвитку концепції маневрових воєн. У зв'язку з величезними відстанями і великою довжиною фронтів, активно застосовувалася кавалерія. Керівництвом РСЧА були зроблені багато операцій, які послужили основою для концепції глибокої наступальної операції.

Друга світова[ред. | ред. код]

Друга світова війна стала апогеєм розвитку маневрових воєн — розвиток танкових військ дав необхідну швидкість маневру для оточення військ противника. Німецькі стратеги розробили тактику бліцкригу, радянські — глибокої наступальної операції.

Видними майстрами маневрової війни з Німецької сторони були : генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн, генерал-фельдмаршал Вальтер Модель, генерал-фельдмаршал Ервін Роммель, генерал-фельдмаршал Евальд фон Кляйст, генерал-фельдмаршал Федор фон Бок, генерал-полковник Гайнц Вільгельм Гудеріан, генерал-полковник Герман Гот.

З Радянської - Маршали : Рокосовський, Конєв, а також генерал армії - Ватутін.

Маневрові війни сучасності[ред. | ред. код]

Після закінчення Другої світової плани ведення бойових дій ґрунтувалися на завдаванні ядерних ударів по території супротивника. Одначе в багатьох конфліктах була важлива роль маневрових з'єднань, в той час, як випадків завдавання атомних ударів по військах супротивника поки не спостерігалося. Основним теоретиком використання танкового «кулака» був СРСР. Механізовані з'єднання застосовувалися при придушенні заколотів в Чехословаччині та Угорщині. Війни в Кореї і В'єтнамі були переважно позиційні. Конфлікти на Синайському півострові відзначалися застосуванням танків і БТРів, але не в стратегічному масштабі.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Лиддел Гарт Б.Х. Стратегия непрямых действий. — М.: ИЛ, 1957. [Архівовано 9 листопада 2010 у Wayback Machine.]
  • Boyd, John. Patterns of Conflict. 1986.
  • Simpkin, Richard E. Race to the Swift: Thoughts on Twenty-First Century Warfare. Brassey's, 2000.
  • Richard Simpkin in association with John Erickson Deep Battle: The Brainchild of Marshal Tukhachevskii, London, Brassey's Defence, 1987. ISBN 0-08-031193-8
  • Lind, William S. Maneuver Warfare Handbook. 1985. Westview Special Studies in Military Affairs. Westview Press Inc. Boulder, CO.
  • Leonhard, Robert.The Art of Maneuver: Maneuver-Warfare Theory and Air-Land Battle. 1991. Presidio Press. Novato, CA.
  • MajGen Ray Smith, USMC (ret.) and Bing West (1 серпня 2003). Implications from Iraqi Freedom for the Marine Corps. Westwrite. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 19 травня 2007. The first war fought under the new doctrine of Maneuver Warfare, with several observations and suggestions for future change.