Мала Любаша — Вікіпедія

село Мала Любаша
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Рівненський
Громада	Малолюбашанська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA56060390010080720
Основні дані
Засноване	1629
Населення	1099
Площа	3,78 км²
Густота населення	290,74 осіб/км²
Поштовий індекс	35009
Телефонний код	+380 3657
Географічні дані
Географічні координати	50°50′18″ пн. ш. 26°31′01″ сх. д.H G O
Середня висота; над рівнем моря	180 м
Водойми	Замчисько
Місцева влада
Адреса ради	35009, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Мала Любаша
Карта
	Мала Любаша
	Мала Любаша
Мапа
	Мала Любаша у Вікісховищі

Мала Любаша — село в Україні, центр Малолюбашанської сільської громади Рівненського району Рівненської області.

Село електрифіковане, телефонізоване, газифіковане. Централізоване теплопостачання та каналізація відсутні. Центральна вулиця має асфальтоване покриття.

Розташування[ред. | ред. код]

Мала Любаша розташована по обидва береги річки Замчисько, правої притоки Горині. Річка бере початок із Собовки і Вовчого (назви ділянок лісу), де колись було багато джерел. За однією легендою, Замчиськом її назвали тому, що була в лісі ніби під замком. Мала Любаша знаходиться в південній частині Костопільського району. Від с. Мала Любаша до м. Рівне 40 км, а до м. Костопіль 6 км. Недалеко знаходиться м. Сарни (56 км).

Основу ґрунтового покриву складають дерново-підзолисті та піщані ґрунти. Територія села безпечна щодо затоплення поверхневими водами. Небезпечні геологічні процеси відсутні. Рельєф території населеного пункту рівнинний.

Історична довідка[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село належить до 1629 року. З IX ст. до кінця XII ст., землі, де зараз розташоване село, належали Київській Русі, пізніше — перейшли в адміністративне підпорядкування Галицько-Волинського князівства. Як окрема адміністративна одиниця, село Мала Любаша було виділене на землях Волинського Воєводства Польського королівства. З 1795 року перейшло під владу Російської Імперії, якій було підпорядковане до 1917 року. В цей період Мала Любаша належала до Тучинської волості Волинської губернії. З 1917 по 1939 рік — до Тучинської гміни Ровенського повіту в складі Польщі. За часів німецької окупації землі опинилися в складі рейхкомісаріату Україна. Малу Любашу визволили від німецької окупації 14 січня 1944 року. Це зробив батальйон 337-го стрілецького полку, яким командував Бузикін. Перший колгосп було організовано у 1949 році під назвою «Артіль імені Н. К. Крупської». Пізніше його об'єднали з колгоспами села Борщівка і міста Костопіль в один колгосп під назвою «Ленінським шляхом». Частина сільськогосподарських угідь була передана під міську забудову.

Походження назви[ред. | ред. код]

Існує легенда, що раніше село називалося Самостріли, колись тут жив багатий пан, якому належали довколишні села, ліси, поля, луки. У нього було дві доньки красуні. Так сталось, що обидві народилися в один і той же день, лише з різницею в роках, і названі були одним іменем — Люба. Коли дочки виросли і прийшла пора давати посаг, батько-вельможа поділив між ними порівну все, що мав, а те село, у якому збудував дім для молодшої з доньок, назвав Мала Любаша.

Ветерани Радянсько-німецької війни[ред. | ред. код]

Салаганов Микола Осипович [Архівовано 21 липня 2015 у Wayback Machine.]

Народився 15 жовтня 1909року в селі Мала Любаша, Костопільського району, Рівненської області.

В 1916 році пішов в перший клас церковно-приходської школи, яку закінчив у 1920 році. З 1920—1932 p.p. служив у польській армії. В 1935 році одружився з Овчарук Парасковією Юхимівною, з котрою виховали 5 дітей. До 1943 року займалися особистим сільським господарством. З 1944 року по 1945 рік воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, був тяжко ранений. З 1945—1947 p.p. працював в особистому господарстві, був власником парні по виробництву коліс. З 1948 р. по 1949 р. працював головою сільської ради. В 1947 році став членом колективного господарства ім..Крупської і займав посаду завідувача тваринницької ферми, бригадиром будівельної бригади. В 1970 році пішов на пенсію. Ім'я Салаганова М. О. внесено першим у Книгу Пошани «Гордість і слава М.Любаші». Помер 1 червня 2011 року.

Нагороджений:

Інформація надана донькою Салаган Анастасія Миколаївна

Транспорт[ред. | ред. код]

Основні вантажопасажирські перевезення здійснюються через залізничну станцію Костопіль, відстань до якої 9 км. До міжнародного автошляху E40 (Н06) Краків — Перемишль — Львів — Рівне — Житомир — Київ — Полтава — Харків — Луганськ 35 км, а до регіонального автошляху Н25 Городище — Сарни — Рівне — Староконстянтинів 5 км. До аеропорту м. Рівне 47 км.

Символи[ред. | ред. код]

Рішенням сільської ради № 150 від 19 березня 2004 року затверджено символи села Мала Любаша:

Герб: щит розтятий на золоте і синє поля; посередині розтяте червоно-золоте колесо від воза, над ним обабіч по червоному кетягу калини з трьома листочками — у золотому полі листочки зелені, у синьому — золоті.
Прапор: квадратне полотнище, що складається з двох вертикальних смуг — жовтої та синьої, посередині — дерев'яне колесо від воза, розділене на червону та жовту половини. Колесо вказує на поширене тут здавна стельмаське ремесло. Калинові кетяги — символ краси, щедрості, родючості, любові до рідного краю.

Населення[ред. | ред. код]

У селі є 342 двори та нараховує 1199 жителів^[1]. Сільраді підпорядковані села Борщівка та Лісопіль. В селі є загальноосвітня школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 1099 осіб^[2].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[3]:

Мова	Відсоток
українська	99,64 %
російська	0,18 %
білоруська	0,09 %
польська	0,09 %

Відомі жителі села[ред. | ред. код]

Петрук Денис Дмитрович (2000—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Попович Іван Петрович (1990—2022)— молодший лейтенант Збройних сил України загинув у боях за Піски у селищі Опитне Донецької області

Культові споруди[ред. | ред. код]

Дерев'яна церква Покрови побудована 1777 р.,, проте невдовзі зруйнована. А у 1895 році побудована нова на кошти прихожан (в архітектурі споруди є цілий ряд традиційних рис волинського монументального дерев'яного будівництва). Дерев'яна дзвіниця.^[4] 27 січня 2019 року церква перейшла до ПЦУ.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Малолюбашанська сільська рада. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 квітня 2014.
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2019.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2019.
↑ Мала Любаша^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Джерела[ред. | ред. код]

Гісем О. В. Істрорія України. Опрні схеми, таблиці, коментарі. 3-тє видання, виправлене, доповнене і перероблене / Кам'янець-Подільський: Абетка, 2013;
Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область / ред. А. В. Мяловицький. — К.;
Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. — Вінніпег(Канада), 1986. — Т.2;

Посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі Мала Любаша [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.]
Малолюбашанська сільська рада
Проект «Долі обпалені війною» [Архівовано 21 липня 2015 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Малолюбашанська сільська рада. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 квітня 2014.

[населення_2001-2] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2019.

[розподіл_за_мовою-3] Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2019.

[4] Мала Любаша^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[1]

[2]

[3]

[4]