French
DeutschКсинкін Олексій Миколайович — Вікіпедія
| Ксинкін Олексій Миколайович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 15 березня 1923 Моршанський повітd, Тамбовська губернія, РСФРР, СРСР |
| Смерть | 12 лютого 1984 (60 років) Харків, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Міське кладовище № 2 |
| Країна |  СРСР |
| Член | Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді |
| Звання |  Підполковник |
| Формування | 12-та гвардійська стрілецька дивізія |
| Війни / битви | німецько-радянська війна |
| Нагороди |     |
 Ксинкін Олексій Миколайович у Вікісховищі | |
Олексій Миколайович Ксинкін (1923—1984) — підполковник Радянської Армії, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1944).
Життєпис[ред. | ред. код]
Олексій Ксинкін народився 15 березня 1923 року в селі Алгасово (нині — Моршанський район Тамбовської області). За національністю росіянин[1]. Закінчив десять класів школи. У січні 1942 року Ксинкін був призваний на службу до Робітничо-селянської Червоної Армії. У жовтні того ж року він закінчив Благовіщенське піхотне училище. З листопада 1942 року — на фронтах Великої Вітчизняної війни. Брав участь у боях на Західному, Брянському, Центральному фронтах, два рази був поранений і контужений[1]. Член ВЛКСМ з 1942 року[2].
До вересня 1943 року гвардії лейтенант Олексій Ксинкін командував взводом 3-го батальйону 29-го гвардійського стрілецького полку 12-ї гвардійської стрілецької дивізії 61-ї армії Центрального фронту. Відзначився під час битви за Дніпро. В ніч з 28 на 29 вересня 1943 року взвод Ксинкіна переправився через Дніпро в районі села Глушець Лоєвського району Гомельської області Білоруської РСР і взяв активну участь у боях за захоплення та утримання плацдарму на його західному березі. Взвод Ксинкіна успішно знищив вкопаний в землю танк, розгромив штаб німецького батальйону, захопивши важливі документи. Коли командир роти вибув з ладу, Ксинкін його замінив собою, після чого три дні утримував позиції до підходу основних сил. В тому бою Ксинкін отримав важке поранення, але продовжував битися[1].
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії лейтенант Олексій Ксинкін був відзначений званням Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 4069[1][3].
У червні 1946 року Ксинкін був звільнений у запас, проте в 1949 році повернувся до лав армії. У 1964 році у званні капітана він був звільнений в запас, пізніше отримав звання підполковника запасу. Проживав у Харкові, працював старшим інженером в хлібопекарській промисловості. Помер 12 лютого 1984 року. Похований на Харківському міському кладовищі № 2[1].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Герой Радянського Союзу (15.01.1944)
- Орден Леніна (15.01.1944)
- Медаль «За бойові заслуги» (30.12.1956)
- Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Пам'ять[ред. | ред. код]
5 серпня 2013 року Олексію Ксинкіну була встановлена меморіальна дошка на фасаді будинку де він жив, за адресою вулиця Державінська 2[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Ксинкін Олексій Миколайович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- ↑ Подвиг народа. podvignaroda.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 23 грудня 2019.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии» от 15 января 1944 года [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 23 января (№ 4 (264)). — С. 1.
- ↑ В Харькове открыли мемориальные доски Героям Советского Союза. https://www.city.kharkov.ua/ (рос.). 5 серпня 2013. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
- Мальков Д. К. Сквозь дым и пламя. — М.: Воениздат, 1970.
|
| |||||||
