Каспер Нагай — Вікіпедія

Каспер Нагай
Помер 6 грудня 1613(1613-12-06)
Сандомир, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща
Країна  Річ Посполита
Діяльність священник, богослов, місіонер
Alma mater Папський Григоріанський університет
Конфесія католицька церква

Каспер Нагай (пол. Kasper Nahaj, лат. Gaspar Nahaius; сер. XVI століття — 6 грудня 1613, Сандомир) — єзуїтський місіонер і богослов татарського (судячи з прізвиська, ногайського) походження, що спричинився, з-поміж іншого, до конверсії в католицтво низки руських (українських) православних князів. Палкий проповідник унії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ще хлопчаком втрапив у полон до подільського воєводи Єжи Язловецького після розбиття якогось татарського чамбулу. Виховувався при магнатському дворі Я. Тарновського. Відданий до школи в Переворську, де вчився упродовж семи літ граматики й гуманітарних наук, стільки ж студіював у Краківській академії, де здобув ступінь бакалавра. Слухав приватні курси філософії в Римі, пізніше долучився до ордену єзуїтів (21 вересня 1582[1]) й, відбувши пробацію, вступив до Collegium Romanum, де упродовж 3 років вивчав богослов'я. В 1584 на запрошення латинського архієпископа Яна Димітра Соліковського до Львова прибули перші 5 єзуїтів, серед них Каспер й Бенедикт Гербест. Попервах вони мешкали в архієрейському палаці, згодом у будинку, що його дала чи винайняла їм побожна львівська патриціянка Зофія Ганльова. Не маючи власного місця для молитов, монахи здійснювали відправи у «жебрацькій» каплиці катедрального собору, слухали сповіді й давали лекції: з моральної теології клірикам та катехизису всім охочим. Нагай до того ж доводився особистим духівником польської шляхтянки Ельжбети Сенявської. Хіротонізований 1 квітня 1586 в Кракові, після чого викликаний єзуїтським провінціалом до Ярослава[2][3][4][5][6][7][8].

Каспер Нагай охопив завзятою і ревною місіонерською працею терени Волині, Поділля, Галичини і навіть Молдови. Був капеланом обозовим. Підтримував будівництво львівського єзуїтського колегіуму, орденської резиденції при луцькому біскупові Бернарді Мацейовському (1592) та осередку в Кам'янець-Подільському. Переконав Станіслава Стадницького стати жертводавцем[5][9].

Саме він умовив перейти до латинства двох синів Костянтина Василя Острозького, Януша та Костянтина, тож їхній відданий православ'ю батько татарина, запевно, ненавидів. У 1594–95 роках спільно з М. Лятерном навернув підляського воєводу Януша Заславського з родиною й, за твердженням Каспера Несецького, волинського князя Петра Збаразького з жінкою[a][10], а в 1595 — руського воєводу Костянтина Вишневецького[11][12][13]. Плідна діяльність була належне відзначена: 4 серпня 1596 у краківськім костелі св. Варвари за участі провінціала єзуїтів в Речі Посполитій Бернарда Конфалоньєрі Нагай склав четвертий обіт професса, увійшовши до складу еліти Товариства Ісуса; цьому не завадило навіть його «скіфське» походження[14][15].

Як засвідчує лист Станіслава Жолкевського до Яна Замойського від 25.07.1594, Каспер Нагай був «здавна» обізнаний з унійною ініціативою[14]. У липні 1594 він вів таємні переговори у Бересті з київським митрополитом М. Рагозою, єпископами І. Потієм та К. Терлецьким[16]. Безпосередньо перед самим собором єзуїт прибув до Луцька, де укупі з Бернардом Мацейовським упродовж двох місяців вів приготування. Сюди ж, до заміської резиденції в Кам'янці, явились владики-уніати. Вони, за одними даними, прийняли католицький символ віри, за іншими — «генеральну сповідь» від Нагая. Було відслужено руську літургію в латинському храмі з проповіддю К. Нагая по-польськи й латинську в православній церкві, яка завершилась казанням по-руськи[17].

Єзуїтів — П. Скаргу, К. Нагая, М. Лятерну та Ю. Раба — запросили на унійний собор у Бересті, імовірно, як теологічних експертів католицьких ієрархів, але справа до диспутів з опонентами не дійшла[18]. Лятерна й Нагай «товаришували» Я. Д. Соліковському[19][20]. В листі Петра Аркудія до Клаудіо Аквавіви (10.11.1596 р.) вміщене свідчення, що після собору Каспер воротився до Луцька, де в латинській катедрі відбулася святкова літургія за участю К. Терлецького. На ній богослов виголосив свою проповідь[21].

Історик Вацлав Собеський вважав К. Нагая за «Христового контряничара» (пол. Chrystusowy kontrjanczar), який, на його думку, плекав мрію звільнити Константинополь з-під влади турків-османів і відродити єдність християнської церкви[14][22].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ Достоменних звісток про це нема, однак відомо, що подружжя Збаразьких офірувало Києво-Печерській лаврі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bieś, 2008, с. 25.
  2. ↑ Dzieduszycki, 1850, с. 59.
  3. ↑ Sobieski, 1934.
  4. ↑ Дмитриев, 2003, с. 276.
  5. ↑ а б Encyklopedia wiedzy o jezuitach, 2004.
  6. ↑ Barycz, 1938, с. 228, 230-231.
  7. ↑ Załęski, 1904, с. 563-566.
  8. ↑ Załęski, 1908, с. 175-176.
  9. ↑ Załęski, 1904, с. 567, 573.
  10. ↑ Czamańska, 2007, с. 66.
  11. ↑ Дмитриев, 2003, с. 148-149.
  12. ↑ Ульяновський, 2012, с. 1065-1066.
  13. ↑ Załęski, 1904, с. 569-570.
  14. ↑ а б в Дмитриев, 2003, с. 149.
  15. ↑ Wielewicki, 1881, с. 216.
  16. ↑ Тимошенко, 2004, с. 46.
  17. ↑ Тимошенко, 2004, с. 90.
  18. ↑ Załęski, 1908, с. 33.
  19. ↑ Тимошенко, 2004, с. 92-93.
  20. ↑ Dzieduszycki, 1850, с. 134.
  21. ↑ Тимошенко, 2004, с. 96.
  22. ↑ Ульяновський, 2012, с. 1066.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Barycz, Henryk (1938). Polacy na studiach w Rzymie w epoce Odrodzenia, 1440-1600. Kraków: Nakł. Polskiej Akademii Umieje̜tności; skł. gł. w ksie̜g. Gebethnera i Wolffa.
  • Bieś, Andrzej Paweł (2008). Polonica w Archiwum Rzymskim Towarzystwa Jezusowego. Tom 4. Varia. Kraków: Wyższa Szkoła Filozoficzno-Pedagogiczna «Ignatianum». ISBN 9788389631107.
  • Czamańska, Ilona (2007). Wiśniowieccy: Monografia rodu. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie. ISBN 978-83-7177-229-0.
  • Dzieduszycki, Maurycy (1850). Piotr Skarga i jego wiek: Przez M. J. A. Rychcickiego. Kraków: Zakład Wyd-wa Dzieł Katolickich. Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021.
  • Załęski, Stanisław (1904). Jezuici w Polsce. T. 4, Cz. 2, Kolegia i domy założone w pierwszej dobie rządów Zygmunta III 1588-1608. Kraków: Drukiem i nakładem Drukarni W. L. Anczyca i Sp. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  • Załęski, Stanisław (1908). Jezuici w Polsce. W skróceniu, 5 tomów w jednym, z dwoma mapami (PDF). Kraków: Drukiem i nakładem Drukarni W. L. Anczyca i Sp. Архів оригіналу (PDF) за 28 листопада 2021.
  • Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом. Генезис Брестской церковной унии 1595–1596 гг. — Москва : Издательство МГУ, 2003. — 319 с.
  • Короткі нариси з історії Гарнізонного храму. Частина І. Перші єзуїти. Підземелля Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла. 22.07.2017. Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021.
  • Тимошенко Л.В. Берестейська унія 1596 р. Навчальний посібник. — Дрогобич : Коло, 2004. — 197 с. — ISBN 966-7996-81-6.
  • Sobieski, Wacław (1934). Jezuita tatarzyn (na marginesie świeżej książki o unii Brzeskiej). Myśl Narodowa. 14 (11): 146—148. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  • Nahajus (Nagaj) Kasper // Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564—1995, Oprac. Ludwik Grzebień i inni. — Kraków, 2004. — С. 449.
  • Wielewicki, Jan (1881). Dziennik spraw domu zakonnego OO. Jezuitów u ś. Barbary w Krakowie od r. 1579 do r. 1599. Kraków: Czcionkami Drukarni c. k. Uniwersytetu Jagiellońskiego, pod zarządem Ignacego Stelcla. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  • Ульяновський В.І. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків / Василь Ульяновський. — Київ : ВД «Простір», 2012. — ISBN 978-966-2068-30-6.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каспер_Нагай&oldid=42225263