French
DeutschКапніст Василь Олексійович — Вікіпедія
| Капніст Василь Олексійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 14 вересня 1838 Полтавська губернія, Російська імперія |
| Помер | 30 травня 1910 (71 рік) |
| Поховання | Лебединська міська рада |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | предводитель дворянства, Гофмейстер |
| Батько | Капніст Олексій Васильович |
| Мати | Уляна Дмитрівна Білуха-Кохановськаd |
| Брати, сестри | Дмитро Капніст, Капніст Петро Олексійович і Павло Олексійович Капніст |
| У шлюбі з | Варвара Капніст |
| Діти | Мусіна-Пушкіна Єлизавета Василівнаd, Мусіна-Пушкіна Варвара Василівнаd і Капніст Олексій Васильович |
| Нагороди |    |
Граф Василь Олексійович Капніст (2 (14) вересня 1838, Велика Обухівка, Миргородський повіт, Полтавська губернія — 17 (30) травня 1910, Михайлівка, Лебединський повіт, Харківська губернія) — російський дворянин українського походження, таємний радник (1893), гофмейстер (1896), лебединський повітовий (1867—1888), харківський губернський предводитель дворянства (1888—1902). Меценат, колекціонер.
Походження[ред. | ред. код]
Батько графа — Олексій Капніст, член декабристської організації «Союз благоденства», син Василя Капніста — українського поета та громадського діяча. За батьковою лінією походив з роду Капністів, започаткованого венеціанським купцем грецького походження Василем Петровичем Капністом[1][2]. Мати, Уляна Дмитрівна Білуха-Кохановська, за батьковою лінією походила з козацької родини Білухів[3].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 14 вересня 1838 року в селі Велика Обухівка Полтавської губернії. Мав трьох братів (Дмитро, Павло, Петро) та двох сестер (Олександра, Марія).
У 1861 році закінчив навчання на юридичному факультеті Московського університету. 8 березня того ж року пішов на державну службу. Із 16 листопада служив у Державній канцелярії. У 1864 році відправлений на службу в канцелярії Полтавської губернії.
З 1866 року був головою Лебединської повітової училищної ради. У 1867—1906 роках обирався предводителем дворянства Лебединського повіту Харківської губернії[4], був почесним мировим суддею в Лебединському повіті, а в 1868—1879 — головою з'їзду мирових суддів Лебединського мирового округу. Також обіймав посаду почесного члена Лебединського повітового попечительства дитячих притулків. 15 січня 1876 року Василеві Капністові надано титул графа. У 1888—1902 роках був харківським губернським предводителем дворянства[5][6].
Михайло Осоргін згадував[7]:
 | Граф Василь Олексійович Капніст був кривошийкою, постійно про щось хлопотав, не гидуючи й інтригами, докучав своєму співрозмовникові, тримаючи його за ґудзик і змушуючи його дослухати довгу й завжди малозрозумілу промову. Графиня часто зі слізьми казала мені: "Та відійдіть від нього, або він у Вас поступово всі ґудзики відірве". |  |
З 30 серпня 1880 року — дійсний статський радник, з 1 січня 1893 — таємний радник[6].
Утримував кінний і виноробний заводи. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 рр. власним коштом утримував шпиталі[8][4].
Станом на 1882 рік графові належали 4787 десятин землі. Йому належав маєток в селі Михайлівка, де він збирав різні дорогоцінності: картини, порцелянові вироби, меблі тощо[9]. Після захоплення України Радянським Союзом ці речі були конфісковані, націоналізовані та передані Лебединському художньому музеєві. Будучи харківським губернським предводителем дворянства, від імені дворян Харківської губернії замовив груповий портрет, щоб «увічнити чудесне спасіння імператорської родини» під час залізничної аварії поблизу Бірок 17 жовтня 1888 року[9]. У 1895 році замовив Валентинові Сєрову груповий портрет своєї родини.
З 1896 року — гофмейстер.
У Харкові в 1898 році в типографії І. М. Варшавчика та типо-літографії Зільберберга двічі видавав власну книжку «Думка Харківського губернського предводителя дворянства графа В. О. Капніста щодо питань, запропонованим найвище створеною Радою щодо справ дворянського стану» (рос. «Мнение Харьковского губернского предводителя дворянства графа В. А. Капниста по вопросам, предложенным высочайше учрежденным Совещанием по делам дворянского сословия»)[10].
У 1901—1903 роках за фінансової підтримки графа в Лебедині було збудовано хірургічну лікарню для лікаря Костянтина Зільберника[11].
В 1902 році призначений почесним опікуном Санкт-Петербурзької присутности опікунської ради Установ імператриці Марії[en][2].
Помер 30 травня 1910 року. Похований у селі Михайлівка (нині — Сумський район Сумської области України).
Сім'я[ред. | ред. код]
20 вересня 1867 року в Яготині відбулося весілля Василя Капніста та Варвари Василівни Репніної (1841—1922). У подружжя народилося троє дітей:
- Єлизавета (1868—1944) — дружина Володимира Мусіна-Пушкіна.
- Варвара (1870—1960) — фрейліна, дружина Олексія Мусіна-Пушкіна[12].
- Олексій (1879—1958) — меценат, громадський діяч, гласний Лебединського повіту[13][14].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Святого Станіслава ІІ ступеня.
- Орден Святого Володимира ІІІ ступеня (1884).
- Орден Святого Станіслава І ступеня (1887).
- Орден Святої Анни І ступеня (1890).
- Орден Білого Орла (Російська імперія).
- Орден Святого Олександра Невського (1904).
- Орден Святого Володимира ІІ ступеня.
- Срібна медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III».
- Срібна медаль «У пам'ять коронації імператора Миколи ІІ».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ КАПНІСТИ. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 27 серпня 2020. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ а б КАПНИСТЫ • Большая российская энциклопедия - электронная версия. bigenc.ru. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ Уляна Дмитрівна Білуха-Коханівська (Капніст) - Родовід. uk.rodovid.org. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ а б Капніст Василь Олексійович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ Ю. Б. СОЛОВЬЕВ. ПРАВИТЕЛЬСТВО И ПОЛИТИКА УКРЕПЛЕНИЯ КЛАССОВЫХ ПОЗИЦИЙ ДВОРЯНСТВА В КОНЦЕ XIX ВЕКА (PDF).
- ↑ а б Список гражданским чинам первых III классов : Испр. по 1-е окт. 1894 г. – Российская Национальная Библиотека – Vivaldi. vivaldi.nlr.ru. Архів оригіналу за 3 вересня 2021. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ Осоргин М. М. Воспоминания, или Что я слышал, что я видел и что я делал в течение моей жизни, 1861—1920. — М.: .: Рос. фонд культуры; Рос. гос. б-ка; Рос. Архив; Студия «ТРИТЭ»,, 2009. — 1000 с. с. — (Рос. Архив).
- ↑ Подвезько, 2021, с. 196.
- ↑ а б С. И. Побожий. В.А. СЕРОВ И ЕГО ПРОИЗВЕДЕНИЯ В МУЗЕЯХ УКРАИНЫ (Російська) . Сумський державний університет.
- ↑ Книга в Україні 1861-1917 (PDF) (Українська) . Київ: Національна академія наук України, Національна бібліотека України імені В. Вернадського. 2006. Архів оригіналу (PDF) за 21 вересня 2018. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ Подвезько, 2021, с. 197.
- ↑ В.Н. Чуваков (2004). Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917-1997. Том 4 (PDF). Москва: Российская государственная библиотека. с. 678. Архів оригіналу (PDF) за 19 жовтня 2020. Процитовано 25 березня 2022.
- ↑ Капніст Олексій Васильович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ В.Н. Чуваков (2001). Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917-1997. Том 3 (PDF). Москва: Российская государственная библиотека. с. 186. Архів оригіналу (PDF) за 14 лютого 2022. Процитовано 25 березня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- В. Н. Чуваков. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997. — Москва : Российская государственная библиотека, 2001. — Т. 3. — С. 186. (рос.)
- Побожій С. В. Сєров, Капністи і Мусіни-Пушкіни (до 150-річчя від дня народження Валентина Олександровича Сєрова (1865-1911) / С. Побожій // Конотопські читання : збірник публікацій за результатами Конотопських читань. — Конотоп, Х. : Мачулін, 2015. — Вип. VІ. — С. 173–193.
- Подвезько А. І. Капністи-меценати / за заг. ред.: С.В. Драновська // Краєзнавчі діалоги: Сумщина у сув'язі тисячоліть: матеріали регіональної конференції (м. Суми, 21 квітня 2021 року). — Суми : НВВ КЗ СОІППО, 2021. — С. 196—198.
- Ю. В. Голод. Капніст Василь Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.
|
