Казарін Владислав Вадимович — Вікіпедія

Казарін Владислав Вадимович;
	Солдат
Загальна інформація
Народження	28 вересня 1994; Артемове
Смерть	10 серпня 2016 (21 рік); Луганське
Поховання	Торецьк
Громадянство	Україна
Псевдо	«Распісной»
Військова служба
Роки служби	2014-2016
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	54 ОМБр
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Карлівку; Бої за Піски; Бої за Донецький аеропорт; Бої за Широкине; Бої за Авдіївку; Бої за селище Луганське;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Казарін.

Владисла́в Вади́мович Каза́рін (нар. 28 вересня 1994(19940928) — 10 серпня 2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1994 року в місті Артемове (Дзержинська міська рада, Донецька область). Мешкав у місті Красноармійськ, де закінчив ЗОШ № 3.

З початком проросійських виступів навесні 2014 року у місті Красноармійськ вів активну патріотичну діяльність та не ховаючись виступав проти поширення сепаратизму; один з організаторів руху «Громадський актив Красноармійська».

Коли почалися бойові дії, квітнем 2014 року пішов добровольцем на фронт — до «Дніпра-1», вступивши до його лав одним із перших; з літа 2014 року — у складі 5-ї роти. Переходив у різні підрозділи — щоб залишатися на передовій; служив у батальйоні «ОУН», 8-му батальйоні «Аратта» (Українська добровольча армія).

Останнім часом служив стрільцем-санітаром 1-ї штурмової роти «Вовки» Добровольчого українського корпусу «Вовки», 1-й батальйон 54-ї окремої механізованої бригади. У серпні 2016 року зарахований на юридичний факультет Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара — у майбутньому хотів поєднати юридичний фах із військовою кар'єрою.

Учасник звільнення Карлівки у липні 2014 року. Воював у Пісках та Донецькому аеропорту (осінь 2014 року), під Широкиним, на шахті «Бутівка» та «Світлодарській дузі».

Активно вів свої сторінки у Facebook та Twitter, оприлюднив багато світлин з фронту.

10 серпня 2016 року увечері група, в складі якої був Владислав, у промзоні поблизу Дебальцевого потрапила під мінометний обстріл терористів — під Луганським. Внаслідок розриву 120-мм міни Владислав зазнав поранення, несумісні з життям; помер дорогою до лікарні.

13 серпня 2016 року похований на Алеї Героїв Покровського кладовища. Владислава провели в останню путь, стоячи на колінах.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[1].
10 травня 2017 року в Покровську на будівлі ЗОШ № 3 відкрито меморіальну дошку Владиславу Казаріну.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Указ Президента України від 25 листопада року № 522/2016 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]

Книга пам'яті [Архівовано 21 грудня 2018 у Wayback Machine.]
Український Меморіал [Архівовано 21 грудня 2018 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Указ Президента України від 25 листопада року № 522/2016 «Про відзначення державними нагородами України»

[1]