French
DeutschЙовзик Дмитро Васильович — Вікіпедія
| Йовзик Дмитро Васильович | ||
|---|---|---|
 Молодший сержант | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 2 квітня 1983 Луцьк | |
| Смерть | 22 травня 2014 (31 рік) Ольгинка, Донецька область | |
| Поховання | Луцьке головне міське кладовище (Гаразджа)d | |
| Громадянство |  Україна | |
| Псевдо | «Усмішка» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014 | |
| Приналежність | Україна | |
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | |
| Рід військ |  Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Дмитро́ Васи́льович Йо́взик (нар. 2 квітня 1983, м. Луцьк, Волинська область, Українська РСР, СРСР — пом. 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Короткий життєпис[ред. | ред. код]
Народився Дмитро Йовзик у місті Луцьку. Закінчив загальноосвітню школу-інтернат м. Луцьк. Після школи був призваний до армії, проходив службу у танкових військах. Працював далекобійником, їздив до Польщі. В подальшому — водієм маршрутного таксі, ніколи не відмовляв пільговикам у безкоштовному проїзді. За громадянську позицію, людяність та порядність міськрада вручила йому грамоту. Мав хороший музикальний слух, грав на трубі. 2007 року одружився, мріяв про сина.
Після початку часткової мобілізації навесні 2014 року Дмитро одним з перших був призваний Луцьким МВК.
Заступник командира бойової машини — навідник-оператор БМП 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.
Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпосту № 10 поблизу смт Ольгинка Волноваського району. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під'їхали на інкасаторських машинах[1], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, РПГ, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.[2] У цьому бою загинули 16 бійців 51-ї бригади.[3] Ще один помер від поранень в госпіталі 14 жовтня.
Колеги купили Дмитру бронежилет; на той час його серед живих вже не було.
27 травня на центральній алеї міського цвинтаря Луцька в селі Гаразджа поховали трьох загиблих під Волновахою лучан — Дмитра Йовзика, Віталія Махновця та Володимира Прокопчука[4]. У Дмитра залишились мати, брат і дружина.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (27.06.2015, посмертно)[5].
За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно).
20 листопада 2015 року в Луцьку на фасаді будівлі загальноосвітньої школи-інтернат (вулиця Дубнівська, 32) встановлено меморіальну дошку випускнику Дмитру Йовзику.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ "Чорний четвер" української армії: під Волновахою загинули 16 військових. 112.ua. 22 травня 2014. Процитовано 7 червня 2014.[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Міноборони повідомило подробиці сутичок біля Волновахи і Рубіжного. Корреспондент.net. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 30 травня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
- ↑ Кількість загиблих у бою під Волновахою зросла до 18 людей. 112.ua. 23 травня 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 7 червня 2014.
- ↑ Воїнів-лучан поховали в Гаразджі. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 20 червня 2017.
- ↑ Указ Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела[ред. | ред. код]
- Йовзик Дмитро Васильович [Архівовано 3 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну.
- Молодший сержант Йовзик Дмитро Васильович [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Український меморіал.
- «Їдьте безкоштовно, хіба мені шкода»[недоступне посилання з липня 2019] // «Волинь», 27 травня 2014.
|
