French
DeutschЗонта — Вікіпедія
Зонта (Zonta) — екстаординарний орган Венеційської республіки, група патриціїв, обраних виконувати певні функції разом з обраними в регулярний спосіб членами різних Рад республіки[1]. Метою цього заходу було конституційне забезпечення захисту від зосередження влади в руках окремих осіб та розширення кола учасників при прийнятті рішень щодо важливих питань.
Термін є венеційським варіантом італійського терміна aggiunta («доповнення»)[2]. Метою інституції було запобігання корупції та автократичним тенденціям у керівних радах, таких як потужна Рада десяти [3], але, оскільки її члени зазвичай обиралися серед патриціїв, які не були обрані до жодної з цих рад, участь в Зонті було також «конституційною можливістю» для тих дворян, які бажали брати активну участь у венеційській політиці, але не отримали необхідної підтримки на виборах[2].
Створення Зонт було започатковано як тимчасова практика наприкінці XIII століття та починаючи з 1279 року щорічно поновлювалось декретом Великої ради рік. Вони ставали все більшими і якщо у 1373 році «сенаторів Зонти» (італ. pregadi de Zonta) було всього двадцять, у 1413 році їх кількість зросла до сорока, а в 1450 році, маючи шістдесят членів, вони фактично подвоїли регулярний корпус Сенату. Члени Зонти Венеційського сенату призначались сенаторами, термін повноважень яких добігав кінця[4][5]. З указом від 29 вересня 1506 року Зонта Сенату нарешті стала регулярною та безстроковою.
Зонта існувала також для Ради десяти — спочатку в складі 20 осіб, після 1529 року кількість скорочено до 15, але точна кількість могла змінюватися[2]. Зонти виконували також надзвичайні слідчі комісії, такі як комісія, утворена для розслідування змови дожа Марино Фальєро в 1355 році[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Contarini, 2020, с. xlv.
- ↑ а б в Iordanou, 2019, с. 13.
- ↑ Iordanou, 2019, с. 12–13.
- ↑ Contarini, 2020, с. xlv, 53.
- ↑ Lane, 1973, с. 254.
- ↑ Lane, 1973, с. 182.
Джерела[ред. | ред. код]
- Contarini, Gasparo (2020). The Republic of Venice: De magistratibus et republica Venetorum. Toronto, Buffalo, London: University of Toronto Press. ISBN 978-1-4875-0584-4.
- Iordanou, Ioanna (2019). Venice's Secret Service: Organizing Intelligence in the Renaissance. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-879131-7.
- Lane, Frederic Chapin (1973). Venice, A Maritime Republic. Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-1445-6.
