Економіка Республіки Конго — Вікіпедія

Економіка Республіки Конго
Аеропорт Браззавіль-Майя-Майя, потвітряні ворота в країну
Валюта	1 Центральноафриканський франк = 100 центів.
Фінансовий рік	Календарний рік
Організації	ВТО
Статистика
ВВП	▼ $29,39 млрд. (2017)
Зростання ВВП	▼ - 3,1 % (2017)
ВВП на душу населення	$6,800 (2017)
ВВП за секторами	сільське господарство: 9,3 %, промисловість 51 % послуги: 39,7 % (2017)
Інфляція (ІСЦ)	0,5 % (2017)
Населення поза межею бідності	46,5 % (2011)
Індекс Джіні	48,9 (2011)
Робоча сила	2,055  млн. (2016)
Робоча сила за секторами	сільське господарство: 35,4 % промисловість: 20,6% та послуги: 44 % (2005)
Безробіття	36 % (2014)
Галузі виробництва	видобуток нафти, цемент, пиломатеріали, пивоваріння, цукор, пальмова олія, мило, борошно, сигарети
Зовнішня діяльність
Експорт	$4,193 млрд. (2017)
Експортні товари	нафта, пиломатеріали, фанера, цукор, какао, кава, алмази (2017)
Партнери	КНР 53,8 %  Ангола 6,2 %  Габон 5,7 %  Італія 5,4 %  Іспанія 5,4 %  Австралія 4,8 % (2017)
Імпорт	$2,501 млрд. (2017)
Імпортні товари	капітальне обладнання, будівельні матеріали, продукти харчування
Партнери	Франція 15 %  КНР 14 %  Бельгія 12,2 % Норвегія 8,1 %(2017)
Державні фінанси
Борг	$4,605 млрд. (2017)
Доходи	$1,956 млрд. (2017)
Витрати	$2,578 млрд. (2017)
Головне джерело: CIA World Fact Book[1]

Республіка Конго — аграрна країна з розвинутою гірничою та лісовою промисловістю. Основні галузі промисловості: нафтова і нафтопереробна, цементна, гірнича, цукрова, цигаркова. Транспорт — автомобільний, частково — залізничний, а також річковий та морський. Морський порт: Пуент-Нуар, річковий — Браззавіль. Ключовою транспортною артерією усього центральноафриканського регіону є водне сполучення з столиці Центральноафриканської Республіки Банги в порт Браззавіль на р. Конго, а звідти залізницею в морський порт Пуент-Нуар.

Історія[ред. | ред. код]

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 2,3 млрд. Темп зростання ВВП — 3,5 %. ВВП на душу населення — $ 821. Прямі закордонні інвестиції — $ 100 млн. Імпорт (машини і обладнання, головним чином для нафтовидобувної промисловості, продовольство і споживчі товари) — $ 1,6 млрд (г.ч. Франція — 23 %, США — 9 %, Бельгія — 8 %, Велика Британія — 7 %). Експорт (нафта, лісоматеріали) — $ 1,7 млрд (г.ч. США — 23 %, Бельгія — 14 %, Німеччина — 9 %, Італія — 6 %). З 1970-х років завдяки експорту нафти в Конго складався позитивний торговий баланс. Однак в 1996 і 1997 вартість експорту і імпорту практично порівнялися. Крім того Конго вимушено обслуговувати величезний зовнішній борг і імпортувати багато товарів, що привело до значного щорічного дефіциту поточних статей платіжного балансу. У 1996 цей дефіцит перевищив 1 млрд дол. Зовнішня заборгованість Конго зросла до понад 6 млрд дол. в 1996.

Сільське господарство[ред. | ред. код]

Приблизно 60 % працездатного населення зайняте в сільському господарстві, орієнтованому на внутрішній ринок. Основні продовольчі культури — маніока і банани. Експортні культури — цукрова тростина, олійна пальма, дерева кави і какао, тютюн і арахіс — обробляють в основному на плантаціях, що належать європейцям. Більша частина найманих працівників трудиться на державній службі, в лісовій і нафтопереробній промисловості, на плантаціях, де вирощуються експортні культури, і в сфері послуг. Найбільшим джерелом державних прибутків є нафта, родовища якої були розвідані в 1957. Прибутковою статтею експорту є також деревина цінних тропічних порід, головним чином окуме, лімба і акажу.

У 1996 ВВП країни склав бл. 2,12 млрд дол., або 770 дол. в перерахунку на душу населення. Сукупна частка продукції землеробства, скотарства, лісового господарства і рибальства в ВВП становить бл. 15 %. Конго відводиться важлива роль торгової і транзитної держави в Центральній Африці. Істотним джерелом прибутків є надання транспортних, торгових і інших послуг. 35 % ВВП припадає на частку нафтопереробної промисловості.

Тваринництво обмежене через широке поширення мухи цеце. Більша частина потреб в м'ясі Конго задовольняє за рахунок імпорту з Чаду. Обробляються лише 2 % земель, і по мірі зростання чисельності міського населення збільшується імпорт продовольчих товарів. Електроенергія на підприємства і в житлові будинки поступає з ТЕС в Пуент-Нуаре і Браззавілі і ГЕС — в Джуе і Імбулу.

Див. також[ред. | ред. код]

• Корисні копалини Республіки Конго
• Історія освоєння мінеральних ресурсів Республіки Конго
• Гірнича промисловість Республіки Конго

Джерела[ред. | ред. код]

• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

Це незавершена стаття з економіки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про Республіку Конго. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.