Дьюла Бенцур — Вікіпедія

Дьюла Бенцур
угор. Benczúr Gyula
Дьюла Бенцур. Автопортрет (1882)
Народження28 січня 1844(1844-01-28)
Ньїредьгаза Угорщина Угорщина
Смерть16 липня 1920(1920-07-16) (76 років)
 Сечень Угорщина Угорщина
Національністьугорець
Країна Угорщина
Жанракадемічний романтизм
НавчанняМюнхенська академія мистецтв (1865)
Діяльністьхудожник, викладач університету, рисувальник, графік, митець
Напрямокакадемізм
ВчительКарл Теодор фон Пілоті
Відомі учніIgnác Ujváryd і Gyula Glatterd
ПрацівникМюнхенська академія мистецтв і Угорський університет образотворчих мистецтвd
ЧленУгорська академія наук
У шлюбі зCaroline Maxd
ДітиОльга Вастагd, Ida Dolányi Benczúrd і Gyula Benczúrd
Брати, сестриBéla Benczúrd
Роботи в колекціїМузей мистецтва Метрополітен[1], Галерея Уффіці, Déri Museumd, Hungarian National Galleryd, Баварські державні колекції картин, Словацька національна галерея, Братиславська міська галереяd, Галерея Петра Богуня, Східно-Словацька галерея, Šariš Galleryd, Музей образотворчих мистецтв і Jósa András Múzeumd
НагородиПочесна відзнака в галузі мистецтва та науки (Австро-Угорщина)

CMNS: Дьюла Бенцур у Вікісховищі

Дьюла[2] Бенцур (угор. Benczúr Gyula, 28 січня 1844, Ньїредьгаза, Угорщина16 липня 1920, Сечень, Угорщина) — видатний угорський живописець, представник стилю академізм (академічного романтизму[3][4]). Його картини пройняті духом романтизму угорського національного відродження другої половини ХІХ віку. Бенцур писав головно історичний живопис, портрети, окрім того, також сцени з античної міфології[5], релігійні сюжети.

Картини Дьюли Бенцура є у фондах багатьох провідних художніх галерей різних країн, значна частина їх в Угорській національній галереї та в приватних колекціях.

З біографії

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї Вільмоша Бенцура (1811—1873) та його дружини Пауліни Лашґаллнер (1815—1885)[6].

Пізніше родина Бенцурів переїхала до міста Кошиці – до батьків по материній лінії. Тут і минули дитинство та ранні роки майбутнього художника[7].

Батьки, бачачи схильність юного Дьюли до малювання, мали намір вивчити його на інженера. Однак, через те, що вправність хлопця в малюванні виявилася досить рано, у батьків було досить часу, аби змінити рішення і забезпечити синові ґрунтовну початкову художню освіту для майбутнього навчання у Мюнхенській академії мистецтв[7].

Азами живопису оволодівав у братів Бели та Ференца Климковичів[8] в їхній приватній художній школі у місті Кошиці[4]. Впродовж 1861—1869 років Д. Бенцур навчався живопису в Мюнхенській академії мистецтв під керівництвом Германа Аншютца, Йогана Хільтеншпергера[ru], а від 1869 року[9] (за іншими даними — від 1865[4]) — під керівництвом Карла Теодора фон Пілоті, котрий мав значний вплив на формування художнього стилю молодого митця. Мюнхенська академія в цей час була популярною серед амбітних молодих художників багато в чому завдячуючи саме майстерності Пілоті як митця і педагога. У Пілоті навчалися багато майбутніх талановитих і всесвітньо відомих угорських художників – Мігай Мункачі (одночасно з Бенцуром), Ласло Паал, Геза Межьоль[en] (Месей, Масой), Берталан Секей та багато інших[7].

Під час навчання у Пілоті Бенцур мав змогу на дозвіллі вивчати роботи старих майстрів у Мюнхенській галереї[7].

Жив у Мюнхені. Допомагав К. фон Пілоті у розпису низки мюнхенських будівель, в тому числі Максиміліанеуму та нової мюнхенської ратуші[ru][10].

«Охрещення Вайка» (1875, Угорська національна галерея)
Пам'ятна банкнота 2000 форинтів Національного банку Угорщини (реверс) із зображенням фрагменту картини Дьюли Бенцура «Охрещення Вайка» (2000)
Пам'ятна дошка Дьюлі Бенцуру у Будапешті (ліворуч) та погруддя Дьюли Бенцура у місті Сегед (праворуч)

Перший великий успіх прийшов до молодого художника після написання полотна «Від'їзд Ласло [Владислава] Хуняді» (інший варіант назви «Прощання Ласло [Владислава] Хуняді», 1866). Це полотно зробило його відомим у Пешті митцем. Для вдосконалення своїх професійних навичок Бенцур здійснює творчу мандрівку до Італії, подорож справила глибоке враження як на самого художника, так і на його мистецький стиль[5].

1870 року відвідав Париж[4].

1875 року Дьюла Бенцур створив одне з найвидатніших свої полотен «Охрещення Вайка» — сцену прийняття католицтва угорським правителем Вайком, майбутнім королем Угорщини Стефаном І. Охрещення Вайка, яке було вчинене архієпископом Адальбертом Празьким 985 року, на картині Бенцура втілене дуже піднесено та реалістично, і до найменших дрібниць показує своєрідність тієї епохи. Картина здобула визнання та срібну медаль Всесвітньої виставки 1878 року в Парижі[11].

Після появи та успіху у публіки картини «Охрещення Вайка» Бенцуру надійшли пропозиції стати викладачем від декількох академій мистецтв. Він відхилив пропозиції Веймарської та Празької академій[12], а 1876 року його було обрано професором Мюнхенської академії мистецтв, де Бенцур пропрацював до 1883-го року. Одним з найвидатніших його учнів по Мюнхенській академії мистецтв був американський живописець швейцарського походження Адольфо Мюллер-Урі[en][13][14].

Картини Бенцура не раз здобували перемоги на мистецьких виставках у Парижі (1878, 1900), Берліні (1886, 1910), Відні (1877, 1888), Мюнхені (1888)[10].

У 1883 художник повернувся до Будапешта та зайнявся викладацькою діяльністю на одному з відділень Школи малювання (угор. Mintarajziskola, пізніше — Академія мистецтв), де до кінця свого життя він також був директором[3]. Брав участь у політичному житті країни, обирався членом Верхньої Палати Парламенту Угорщини (1906)[5]. Помер 1920.

Кавалер ордена Франца-Йосифа (1879) та ін.; отримав також золоту медаль Pro Litteris et Artibus (1887) — найвищу мистецьку нагороду. У 1906 році він був обраний членом Великого ордену[15].

Галерея

[ред. | ред. код]
Галерея вибраних робіт
«Від'їзд Ласло Хуняді» (1866)
«Охрещення Вайка» (ранній варіант картини, 1870)
«Взяття замку Буди у 1686 році»
«Портрет дітей художника»
«Автопортрет»
Галерея вибраних робіт (продовження)
«Клеопатра» (1911)
«Полонення Ференца ІІ Ракоці»
«Христос на Єлеонській горі» (1909)
«Матяш Хуняді приймає папських легатів»
«Портрет Франца-Йосифа І»

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://www.metmuseum.org/art/collection/search/435648
  2. тобто Юлій, див.: Бенецур (Юлий) // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.) – Т. ІІІ. – C. 435—436.
  3. а б Бенцур Дзьюла // Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 3: Беларусы — Варанец / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1996. — С. 102.: іл. ISBN 985-11-0068-4 (т. 3), ISBN 985-11-0035-8
  4. а б в г Алешина Л. Бенцур, Дьюла (Benczur, Gyula) // в кн.: Европейское искусство. Живопись. Скульптура. Графика: энциклопедия: в 3 т. / Рос. акад. художеств, НИИ теории и истории изобразительных искусств Рос. акад. художеств; отв. ред. Е. Д. Федотова. — М.: Белый город, 2006. — (Энциклопедия мирового искусства). — Т. 1: А — Й. — 2006. — 463 с. — Библиогр. в конце ст. — ISBN 5-7793-0922-1. Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 18 березня 2022.
  5. а б в Hungarian World Encyclopedia by Joseph Pungur (editor in chief). – Canada: The Corvin History Society, 2013. – P. 184 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.
  6. Benczúr Gyula és Nyíregyháza // Írta: Ilyés Gábor. – Nyíregyháza, 2004. – P. 3.
  7. а б в г Karolina Szabo. A Date in Hungarian History: Birthday of Benczúr Gyula // Magyar News Online. July – August issue 101. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 27 серпня 2016.
  8. Benczúr Gyula // Magyar művészeti kislexikon. Kezdetektől napjainkig. Szerkesztő: F. Almási Éva, Körber Ágnes. – Budapest: Enciklopédia Kiadó, 2002. – P. 16 – 17.
  9. Бенецур (Юлий) // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.) – Т. ІІІ. – C. 435—436.
  10. а б Benczúr, Gyula (1844, Nyíregyháza -1920, Dolány) // Fine Arts in Hungary, on www.hung-art.hu. Архів оригіналу за 14 лютого 2009. Процитовано 18 березня 2022.
  11. Tóth, Zsuzsanna. The Hungarian Peculiarities of National Remembrance: Historical Figures with Symbolic Importance in Nineteenth-century Hungarian History Paintings // AHEA: E-journal of the American Hungarian Educators Association, Volume 5 (2012): http://ahea.net/e-journal/volume-5-2012 [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.]. – Р. 10.
  12. Benczúr Gyula, (Julius) // Cyclopedia of painters and paintings. John Denison Champlin, Jr.; Charles C. Perkins. – New York: C. Scribner's sons, 1886. – Volume I. – P. 137 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 липня 2016. Процитовано 27 серпня 2016.
  13. Aukčná spoločnosť SOGA spol. s r.o. - Diela/Vulkánova dielňa - aukcie. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.
  14. Gyula Benczur // Wahooart.com. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.
  15. Benczúr Gyula // Magyar művészeti kislexikon. Kezdetektől napjainkig. Szerkesztő: F. Almási Éva, Körber Ágnes. – Budapest: Enciklopédia Kiadó, 2002. – P. 16 – 17. (link, link 2 [Архівовано 2022-09-20 у Wayback Machine.])

Література

[ред. | ред. код]