Державний комітет з надзвичайного стану — Вікіпедія

Державний комітет з надзвичайного стану
Загальна інформація
Країна СРСР
Дата створення18 серпня 1991
Кількість співробітників8 осіб (18 серпня 1991)
ГоловаЯнаєв Геннадій Іванович

Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР (ГКЧП)) — самопроголошений орган влади, не передбачений Конституцією СРСР, створений 18 серпня 1991 року з метою збереження СРСР шляхом усунення від влади Президента Михайла Горбачова, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні.

Члени ДКНС

[ред. | ред. код]
  1. Янаєв Геннадій Іванович — Віцепрезидент СРСР, голова ДКНС
  2. Бакланов Олег Дмитрович — перший заступник Голови Ради оборони СРСР
  3. Крючков Володимир Олександрович — Голова Комітету Державної Безпеки СРСР
  4. Павлов Валентин Сергійович — Прем'єр-міністр СРСР
  5. Пуго Борис Карлович — Міністр внутрішніх справ СРСР
  6. Стародубцев Василь Олександрович — Голова Селянської спілки СРСР
  7. Тізяков Олександр Іванович — Президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку
  8. Язов Дмитро Тимофійович — Міністр оборони СРСР

Спротив ДКНС в Україні

[ред. | ред. код]

У номерах від 20 серпня газети "Молодь України", "Комсомольское знамя", "Молода гвардія" і "За вільну Україну" засудили путч, хоча газети "Вечірній Київ", "Сільські вісті" та інші зганьбили себе публікацією "документів" та відозв ДКНС.

Під час спроби військового перевороту у Москві у серпні 1991 року ДКНС (ГКЧП — рос.), КПУ зганьбила себе співпрацею з путчистами, а РУХ став єдиною політичною силою, яка вчинила організований спротив ДКНС. Рухівці стали організаторами протистояння діям КПУ і ДКНС по узурпації влади, як в Києві, так і в регіонах України. В Києві і інших обласних центрах РУХ організував масові акції проти дій КПУ ДКНС, так в Донецьку активісти РУХу вже 19 серпня 1991 року організували пікетування Донецької міськради, з вимогою визнання діяльності ДКНС злочинною і антиконституційною.

ДОНЕЦЬКИЙ РУХ організував Штаб спротиву ДКНС в Донецькій міськраді та 19 серпня зібрав позачергову сесію депутатів міської ради й наполіг на прийнятті рішення яким дії ДКНС були засуджені. Рішення прийняте, дії ДКНС визнані неконституційними і, окрім того, оприлюднене звернення до народу, Уряду і парламенту України з вимогою дотримуватись Декларації про державний суверенітет України. Не володіючи інформацією про наміри ГКЧП, Горбачова і Єльцина і побоюючись наслідків, партократи (Л. Кравчук, І. Плющ, В. Фокін, О. Мороз, Л. Кучма, В. Дурдинець, С. Гуренко та їх підручні) під тиском РУХУ і РУХівців — Б. Тернопільського, парламентарів Д. Павличка, І. Зайця, М. Поровського та інших, голова ВР УРСР Л. Кравчук не поїхав на підписання нового союзного договору, Уряд УРСР і ВР УРСР не підтримали ДКНС, а КПУ була заборонена Президією Верховної Ради УРСР. Дочекавшись розв'язки подій у Москві, більшість ВР підтримала пропозицію націонал-демократів (Л. Лук'яненка, В. Чорновола, Д. Павличка, І. Драча та ін.) і прийняла Акт про Незалежність 24.08.1991 (голова ВР Л. Кравчук, 1й заступник голови ВР І. Плющ, заступник голови ВР В. Гриньов, голова уряду В. Фокін, керівники більшості О. Мороз і С. Гуренко, голова Народної ради І. Юхновський).

Подальша доля членів ДКНС

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Борис Кагарлицький. Переворот 19 серпня завершився повним успіхом // «Молода гвардія» (Київ). — 1992. — 21 лютого. — Стор. 3 (рубрика «Версія»).

Посилання

[ред. | ред. код]