Гей Костянтин Веніамінович — Вікіпедія

Гей Костянтин Веніамінович
7-й Перший секретар ЦК КП Білорусі
1930 — 1932
Попередник:	Ян Гамарник
Наступник:	Микола Гикало
Народження:	1896(1896) Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть:	25 лютого 1939(1939-02-25) Москва, СРСР
Поховання:	Донське кладовище
Країна:	Російська імперія, РСФРР і СРСР
Освіта:	Псковська чоловіча гімназія
Партія:	РСДРП (з 1916)

Костянтин Веніамінович Гей (серпень 1896, місто Санкт-Петербург, Російська імперія — розстріляний 25 лютого 1939, місто Москва, тепер Росія) — радянський політичний діяч, перший секретар та член Бюро ЦК КП(б) Білорусі в 1930—1932 роках^[1]. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1924—1934 роках. Член Комісії радянського контролю при РНК СРСР у 1934—1938 роках.

Жертва Сталінського терору.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині банківського службовця. Батько був за національністю естонцем (або німцем), мати — росіянкою.

У 1914 році закінчив разом із братом Георгієм Псковську класичну гімназію. З 1914 по 1917 рік навчався на медичному факультеті Харківського університету, закінчив три курси.

Член РСДРП(б) з жовтня 1916 року.

У червні — вересні 1917 року — секретар відділу праці Псковської ради. З 5 серпня 1917 року — секретар Псковського комітету РСДРП(б). У жовтні — листопаді 1917 року — член і секретар Псковського військово-революційного комітету, один із керівників встановлення радянської влади у Пскові.

У листопаді — грудні 1917 року — редактор псковської губернської газети «Псковский набат». З грудня 1917 по квітень 1918 року — товариш (заступник) голови виконавчого комітету Псковської губернської ради. У 1918 році — член Військово-революційного штабу оборони Пскова^[2].

27 квітня 1918 — червні 1919 року — голова виконавчого комітету Псковської губернської ради.

18 червня 1919 — квітні 1920 року — голова Псковського губернського комітету РКП(б).

У квітні 1920 — березні 1921 року — заступник начальника політичного відділу Рязано-Уральської залізниці, член президії Дорпрофсожу в місті Саратові.

У березні 1921 — 9 травня 1922 року — відповідальний секретар Псковського губернського комітету РКП(б).

У квітні — грудні 1922 року — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Північно-Західного бюро ЦК РКП(б) у Петрограді.

У грудні 1922 — листопаді 1923 року — відповідальний секретар Єкатеринбурзького губернського комітету РКП(б).

У листопаді 1923 — жовтні 1924 року — відповідальний секретар Єкатеринбурзького окружного комітету РКП(б).

У жовтні — грудні 1924 року — відповідальний секретар Пермського окружного комітету РКП(б).

У грудні 1924 — липні 1925 року — завідувач організаційно-розподільного відділу Уральського обласного комітету РКП(б) у місті Свердловську.

27 липня 1925 — 28 серпня 1926 року — завідувач організаційно-розподільного відділу ЦК РКП(б) (ВКП(б)), входив до найближчого оточення Сталіна.

У серпні 1926 — вересні 1927 року — 2-й секретар Уральського обласного комітету ВКП(б).

У вересні 1927 — грудні 1929 року — завідувач організаційного відділу та член виконавчого бюро Всесвітнього Інтернаціоналу профспілок.

8 січня 1930 — 23 січня 1932 року — 1-й секретар ЦК КП(б) Білорусі.

У січні 1932 — лютому 1934 року — секретар Московського міського комітету ВКП(б).

У березні 1934 — вересні 1936 року — уповноважений Комісії радянського контролю при РНК СРСР по Узбецькій РСР та по Середній Азії.

У вересні 1936 — лютому 1937 року — уповноважений Комісії радянського контролю при РНК СРСР по Горьковському краю.

У лютому 1937 — 20 квітня 1938 року — уповноважений Комісії радянського контролю при РНК СРСР по Горьковській області, Чуваській АРСР та Марійській АРСР в місті Горькому.

У квітні — жовтні 1938 року — заступник начальника Управління медико-інструментальної промисловості Народного комісаріату охорони здоров'я СРСР.

2 жовтня 1938 року заарештований органами НКВС. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 25 лютого 1939 року до страти, розстріляний того ж дня. Похований на Донському цвинтарі Москви^[3].

6 червня 1956 року реабілітований, 11 червня 1956 року посмертно відновлений у партії.

Пам'ять[ред. | ред. код]

1964 року 6-й Лунінський проїзд у місті Пскові було перейменовано на провулок Костянтина Гея.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Филиппов С. Руководители центральных органов ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — М. : РОССПЭН, 2018. (рос.)
• Гей Константин Вениаминович [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)

п о р Керівники ЦК Компартії Білорусі Олександр М'ясников (1918–1919) · Вінцас Міцкявічюс-Капсукас (1919–1920) · Юхим Генкін (1920) · Вільгельм Кнорін (1920–1922) · Вацлав Богуцький (1922–1924) · Олександр Асаткін-Владимирський (1924) · Олександр Криницький (1924–1927) · Вільгельм Кнорін (1927–1928) · Ян Гамарник (1928–1929) · Костянтин Гей (1930–1932) · Микола Гикало (1932–1937) · Василь Шарангович (1937) · Яків Яковлєв (в.о., 1937) · Олексій Волков (в. о., 1937–1938) · Пантелеймон Пономаренко (1938–1947) · Микола Гусаров (1947–1950) · Микола Патолічев (1950–1956) · Кирило Мазуров (1956–1965) · Петро Машеров (1965–1980) · Тихін Кисельов (1980–1983) · Микола Слюньков (1983–1987) · Єфрем Соколов (1987–1990) · Анатолій Малофеєв (1990–1991)