Брагінський Володимир Борисович — Вікіпедія

Брагінський Володимир Борисович
Народився 3 серпня 1931(1931-08-03)
Москва, СРСР
Помер 29 березня 2016(2016-03-29)[1] (84 роки)
Москва, Росія
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність фізик-теоретик, фізик, викладач університету
Alma mater фізичний факультет МДУ
Галузь фізика і теоретична фізика[2]
Заклад МДУ
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Хохлов Рем Вікторович
Аспіранти, докторанти Valery Mitrofanovd
Farid Khalilid
Mikhail Gorodetskyd
Членство Академія наук СРСР
Американська академія мистецтв і наук[3]
Європейська академія[4]
Національна академія наук США
Нагороди
Особ. сторінка Сторінка на сайті фізфаку МДУ

Володимир Борисович Брагінський (3 серпня 1931, Москва — 29 березня 2016, там само) — радянський і російський фізик-теоретик і експериментатор. Фахівець у галузі прецизійних та квантових вимірювань, детектування гравітаційних хвиль, систем з малою дисипацією, фундаментальних термодинамічних флуктуацій. Професор, головний науковий співробітник кафедри фізики коливань[5] фізичного факультету МДУ, запрошений професор Каліфорнійського технологічного інституту (США).

Член-кореспондент РАН, член Європейської Академії, почесний закордонний член Американської академії мистецтв і наук, іноземний член Національної академії наук США.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив фізичний факультет МДУ в 1954 році, працював там само з 1955 року. У 1959 захистив кандидатську, а в 1967 — докторську дисертацію. 1969 року здобув звання професора. У 1970-х роках очолював радіовідділення фізичного факультету МДУ. У 1987—2001 очолював кафедру молекулярної фізики та фізичних вимірів, у 2001—2002 завідував кафедрою фізики коливань.

Передбачив та експериментально продемонстрував ефекти пондеромоторного тертя та жорсткості в електромагнітному полі резонатора (1967). Ці ефекти лежать в основі багатьох сучасних досягнень у галузі макроскопічної квантової механіки, зокрема оптичного охолодження мікро- та наноосциляторів до нульового стану. Довів рівність модулів заряду електрона та протона на рівні 10−21 (1970) та продемонстрував справедливість принципу еквівалентності на рівні 10−12 (1971). Передбачив існування меж чутливості координатних вимірів квантового походження, які тепер називаються стандартною квантовою межею[en] (1967), запропонував та обґрунтував принципи нового класу вимірювань, що дозволяють подолати ці обмеження (квантові неруйнівні вимірювання[en], 1977). Починаючи з 1974 року спільно з колегами по кафедрі відкрив існування фундаментального механізму втрат електромагнітних хвиль в ідеальних кристалах-діелектриках, що дозволило створити діелектричні радвисокочастотні резонатори з лейкосапфіру з добротністю понад 109. У 1989 запропонував високодобротні оптичні мікрорезонатори з модами шепоту галереї. Разом із колегами на факультеті розробив кілька ключових елементів у детекторах гравітаційних хвиль, зокрема, підвіс пробної маси з часом релаксації понад 5 років.

Брагінський з колегами передбачив існування кількох нових фізичних ефектів: спін-квадрупольний гравітаційний ефект (1980), тертя через нульові коливання вакууму (1991), фундаментальні термопружні та терморефрактивні флуктуації (1999, 2000), параметричеу нестійкість у високодобротних оптичних резонаторах (2001).

З 1992 року наукова група Брагінського працювала в межах міжнародного наукового проєкту лазерної інтерферометричної гравітаційно-хвильової обсерваторії LIGO, яка у 2015 році відкрила гравітаційні хвилі.

Із 34 підготовлених ним кандидатів наук 12 стали докторами, із них 6 працюють професорами на різних кафедрах фізичного факультету МДУ.

Автор понад 240 статей та 4 монографій. Входить до числа найбільш цитованих російських вчених[6].

Похований на Ваганьковському цвинтарі, ділянка 16[7].

Нагороди та премії, почесні звання та посади[ред. | ред. код]

Основні роботи[ред. | ред. код]

  • Брагинский В. Б. Физические эксперименты с пробными телами. — М.: Наука, 1970.
  • Брагинский В. Б., Манукин А. Б. Измерение малых сил в физических экспериментах. — М.: Наука, 1974.
  • Брагинский В. Б., Митрофанов В. П., Панов В. И. Системы с малой диссипацией. — М.: Наука, 1981.
  • Брагинский В. Б., Полнарёв А. Г. Удивительная гравитация. — М.: Наука, 1985 (выпуск 39 серии «Библиотечка Квант»).
  • Braginsky V. B., Khalili F. Ya. Quantum Measurement. Cambridge University Press, 1992.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www.nasonline.org/member-directory/deceased-members/20012693.html
  2. ↑ Czech National Authority Database
  3. ↑ https://www.amacad.org/person/vladimir-borisovich-braginsky
  4. ↑ https://www.ae-info.org/ae/User/Braginsky_Vladimir
  5. ↑ Сайт кафедры физики колебаний физического факультета МГУ. Архів оригіналу за 13 грудня 2004. Процитовано 11 червня 2022.
  6. ↑ Список российских ученых с индексом цитируемости >1000. Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 19 вересня 2011.
  7. ↑ Ушел из жизни Владимир Борисович Брагинский. phys.msu.ru. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 4 квітня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Брагінський_Володимир_Борисович&oldid=41126203