French
DeutschБерегомет (селище) — Вікіпедія
| Селище Берегомет | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Чернівецька область |
| Район | Вижницький район |
| Громада | Берегометська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засновано | 15 століття |
| Статус | із 2024 року |
| Площа | 19,6 км² |
| Населення | ▼ 7514 (01.01.2022)[1] |
| Поштовий індекс | 59233 |
| Телефонний код | +380 3730 |
| Географічні координати | 48°11′24″ пн. ш. 25°22′36″ сх. д.H G O |
| Висота над рівнем моря | 467[2] м |
| Водойма | р. Серет
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Берегомет |
| До райцентру: | |
| - автошляхами: | 17,4 км |
| До обл. центру: | |
| - автошляхами: | 55 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 59233, Чернівецька обл., Вижницький р-н, смт Берегомет, вул. Центральна, 20 |
| Голова селищної ради | Боднарюк Сергій Михайлович |
| Карта | |
  Берегомет | |
 Берегомет | |
 | |
|
| |
Берегоме́т — селище Вижницького району Чернівецької області, центр Берегометської селищної громади.
Географія[ред. | ред. код]
Через селище протікає річка Серет. Біля річки є гора Стіжок.
1890 року Микола Василько заклав Берегометський дендропарк. Його площа — 1 гектар, тут росте 54 види дерев і чагарників. Перлиною парку є два дерева псевдомодрини золотистої.
У Берегометі розміщується адміністрація НПП «Вижницький».
Походження назви[ред. | ред. код]
За однією з теорій назва Берегомет походить від німецького — Berg (гора).
За іншою версією назва Берегомет походить від того що річка Серет береги метає. Походить від характеру річок, на яких розкинулося це селище. Щовесни бурхливі потоки наносили великі береги з гравію. Тому люди говорили «береги мете», а місце назвали Берегомет . Правильність цієї теорії підтверджена тим, що немає етноніма Берегомет поза бурхливими ріками.
Історія[ред. | ред. код]
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
Коли саме почали заселяти люди Берегомет, ніхто зараз не скаже, але на основі досліджень, архівних даних, переказів можна припустити, що це було не пізніше XV століття. Чому саме тоді? В ті давні часи була однією з наймогутніших держав Османська імперія, її володарям вдалося завоювати і підкорити багато країн. Визнав себе васалом турецького султана молдавський господар, якому належала Буковина. Народ жорстоко пригноблювали, примушували платити великі податки, виконувати різноманітні повинності. Разом з кримськими татарами турки робили набіги на буковинські, подільські землі, що супроводжувалися вбивствами, грабежем, спустошенням населених пунктів, поневоленням народу і продажем його в рабство. Особливо це лихоліття посилилося в останній чверті XV століття і продовжувалось у XVI столітті. З історичних хронік відомо про напади 1489, 1454, 1499, 1502, 1508, 1509, 1515 років, які привели до втеч великої кількості людей у гори з метою врятування власного життя та своїх дітей. Селяни-втікачі намагались якнайдалі сховатися від своїх поневолювачів, а тому найкращою схованкою вважали гірську місцевість, до якої було важко добратися через дрімучі ліси і малозалюднені місця.
Скільки прийшло туди втікачів перший раз? Теж не знайдено відповіді, бо в той час ніхто не робив перепису населення. Вони вибрали це місце не випадково, а тому, що тут була річка з великими запасами риби, з деревини можна було робити будинки, господарські будівлі, хатнє начиння, в самому лісі добувати оленів, диких кіз, кабанів, зайців, зубрів, збирати гриби та ягоди.
Очевидно, переселенців було декілька сімей, бо одна-дві побоялися б воювати з ведмедями та вовками, яких було достатньо в цій місцевості. Крім того, важко було зробити зруб одному, і один не міг розпилювати досить товсті стовбури дерев. Розміри жител не були великими. Вони складалися з хати та сіней і часом комори для зберігання продуктів харчування, одягу та іншого. Все старалися зробити, як у попередніх оселях на долах.
З меблів були лавиці, стіл, полиці, мисник, колиска. Підлоги не було, вікна маленькі, пічка, цебер, діжка, коцюба, горщики, ікони, за якими було зілля і в декого над ними висів вишитий рушник. Зимою в приміщенні могли бути разом з людьми тварини. Хата була курною.
Проходили роки за роками. Мало що змінилося в сімейному побуті поселян. В основному вони полювали та потрохи відвойовували землю у лісу, викорчовуючи його. Рідко коли покидали своє село, боячись зустрічі з чужинцями або військом.
Поступово зростала кількість населення. Народжувались діти, створювалися нові сім'ї, і про цей населений пункт дізналися в Сучавському цинуті. Перша письмова згадка про Берегомет датується 1696 роком у праці Т. Балана «Документи Буковини», яка була видана в Чернівцях у 1937 році.
Здавна в Берегометі, враховуючи його положення на перехресті різних тогочасних держав, проживали представники різних національностей. Єврейська громада Берегомета у 1800 році становила 10,8 %.
Чому його назвали Берегомет? Якщо подивитися на граматичну основу, то це слово складається з двох коренів — берег і мет. Що ж і хто метав на березі Сірету? Матеріали місцевої усної народної творчості зберегли досить цікаві факти з життя людей тих давніх часів, і на основі цього можна судити, чому вони так назвали своє поселення, і з невеликими видозмінами користуються цією назвою більше 15 поколінь.
Існують дві назви Берегомета — народна і офіційна. Народна або історична назва — Волоський Берегомет, так як тут проживало чимало волохів (румунів), а був ще один Берегомет в Кіцманському повіті — Руський Берегомет , тобто український. Офіційна ділова назва, яка вживалася в австрійському та румунському діловодстві — Берегомет над Сіретом, так як відповідно існував Берегомет над Прутом в Кіцманському повіті. В роки румунської окупації вживалась калька «Берегомет ам Сірет». Поширеною є народна вимова «Берегміть» «до Берегмети», «берегміцкі». З приходом радянської влади відмінність у назві між двома Берегометами стерлася.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Чисельність, осіб | Доля |
|---|---|---|
| Українська | 8 386 | 98,51 % |
| Російська | 98 | 1,15 % |
| Інші | 29 | 0,34 % |
| Разом | 8 513 | 100,00 % |
Архітектура[ред. | ред. код]
У Берегометі залишилося декілька визначних пам'яток, пов'язаних з життєдіяльністю шляхетного роду Васильків.
Найяскравіша споруда — Замок Берегомет, який існував на початку XX століття, у первісному вигляді не зберігся.
У центрі стоїть мурована Михайлівська церква (побудована 1888 року), безпосередньо пов'язана з родом Васильків.
На вулиці Центральній,12 збереглася колишня споруда літньої резиденції роду Васильків (нині селищна лікарня).
При виїзді з Берегомета у бік Сторожинця, ліворуч від дороги, стояла дерев'яна церква Св. Юрія 1890 року з дзвіницею, яка згоріла 18 червня 2010 року[4]
Природоохоронні об'єкти[ред. | ред. код]
Берегометський парк, Сіретський заказник (частково), Сіретські скелі.
Інфраструктура[ред. | ред. код]
У селищі є гімназія та 4 школи, ПВНЗ Берегометський політехнічний технікум, автошкола, залізнична станція, завод, лісгосп, лікарня, ратуша та ринок. Розвинута приватна промисловість у галузі переробки деревини.
Особистості[ред. | ред. код]
- Микола фон Василько — політик, що присвятив більшу частину життя відстоюванню прав українців в Австрійській імперії;
- Георгій Василько фон Серетський — австро-угорський політичний діяч румунського-українського походження, посол до Райхсрату (1895—1904);
- Стефан Василько фон Серетський — представник роду українсько-румунських магнатів на Буковині, перший командант Гуцульсько-Буковинського Легіону УСС;
- Ігор Смуток — дослідник галицької шляхти, доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін;
- Антін Кравс — український і австрійський військовий діяч, генерал-четар УГА;
- Одарка Киселиця — Заслужений художник України, Лауреат «Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича»;
- Олександр Шовк (1979—2019) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни[5];
- Юлія Осовська (* 1946) — новатор радянського сільськогосподарського виробництва;
- Наприкінці 1930-х років учителювали поет Харитон Бородай, фольклорист і етнограф Мирослава Шандро.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Пам'ятник загиблим у Другій світовій війні -
Будівля XIX ст., нині —музична школа -
Адмінкорпус НПП «Вижницький»
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Берегомет (селище) |
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
- ↑ Прогноз погоди в смт Берегомет
- ↑ У Чернівецькій області згоріла стара дерев'яна церква
- ↑ На Буковині попрощалися з учасником АТО Олександром Шовком, який від важкої недуги помер у чернівецькому шпиталі. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Купчанко Михайло. Історія села Берегомет. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Берегомет // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 84.
- Бучек М. С. Берегомет // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — С. 484.
- Berhometh // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 151. (пол.).— S. 151. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Облікова картка [Архівовано 17 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Андрій Бондаренко — Берегомет
- Старі фото Берегомету[недоступне посилання з лютого 2019]
- Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
| ||||||||
| ||||||||
