Антонен Пруст — Вікіпедія

Антонен Пруст
фр. Antonin Proust
Народився 10 березня 1832(1832-03-10)[2] або 15 березня 1832(1832-03-15)[1]
Ніор
Помер 20 березня 1905(1905-03-20)[1] (73 роки)
Париж
Країна  Франція
Діяльність журналіст, мистецтвознавець, політик
Знання мов французька[3]
Членство Національне товариство образотворчих мистецтвd
Посада Q59604209?, Міністр культури Франціїd[4], Мер Ніораd, президент і президент[d]
Батько Теодор-Бара Прустd

Антонен Пруст (фр. Antonin Proust; 15 березня 1832, Ніор — 20 березня 1905, Париж) — французький журналіст, політичний діяч і публіцист, мистецтвознавець, колекціонер, організатор художніх виставок; перший французький міністр культури

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1832 р. у сім'ї англійського походження, виступив у літературі описами подорожей, 1860—1863 рр. співпрацював у «Courrier du dimanche» під псевдонімом Antonin Barthélemy, а 1864 р. заснував у Брюсселі ліберальну «La Semaine universelle», в якій жорстоко нападав на імперію. 1865 року був засуджений за низку статей про революцію у «Mémorial des Deux Sèvres».

1870 року супроводжував рейнську армію як кореспондента «Temps» і після падіння Луї Наполеона був секретарем Гамбетти. Заслуги його організації оборони великі, особливо після видалення Гамбетти з Парижа; він створив так званий легіон Сени-Уази.

1871 року залишив свою посаду при міністерстві і вступив до редакції «République Française», одним із засновників якої він був. 1876 року обраний членом палати депутатів, неодноразово був доповідачем у справах зовнішньої політики.

Був другом дитинства Мане і залишався з ним у близьких відносинах до самої смерті останнього.

Міністр культури

У кабінеті Гамбетти 1884 р. завідував спеціально створеним йому міністерством образотворчих мистецтв. У сесію 1884—1885 рр. виступав кілька разів у відомих ролях: був доповідачем бордоського трактату, який підтвердив туніський протекторат, та головою комісії тяньцзинського договору. Пізніше виявився причетним до «панами», був притягнутий до суду за хабарі, але виправданий присяжними. З того часу політичної ролі не грав.

У 73 роки вистрілив собі в голову, помер через два дні. Причиною вчинку могла бути невиліковна хвороба, на яку він страждав.

Творчість[ред. | ред. код]

  • «Les beaux-arts en Angletterre» (Ла-Рошель, 1862),
  • «Un filosophe en voyage» (під псевдонімом A. Barthélemy, Париж, 1864),
  • «Chants populaires de la Grèce moderne» (1866),
  • «Les beaux-arts en province» (1867),
  • «La division de l'impôt» (1869),
  • «La justice révolutionnaire à Niort» (2 видавництва, 1874),
  • «La démocratie en Allemagne» (1872),
  • «Le prince de Bismarck, sa correspondance» (1876),
  • «L'art sous la République» (1691).
  • 1890 року видав розкішну працю «Французьке мистецтво, 1789—1889» (L'art français, 1789—1889).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]