French
DeutschАлександр Еміль Жан Єрсен — Вікіпедія
| Александр Єрсен | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Alexandre Emile Jean Yersin |
| Народився | 22 вересня 1863 Обон, кантон Во, Швейцарія |
| Помер | 28 лютого 1943 (79 років) Нячанг, В'єтнам |
| Поховання | Нячанг |
| Країна | .svg){kind=small} Франція[1] Швейцарія |
| Національність | француз швейцарського походження |
| Діяльність | лікар, бактеріолог, мандрівник-дослідник, агроном, біолог |
| Alma mater | Лозанський університет |
| Галузь | бактеріологія |
| Заклад | Інститут Пастера Messageries Maritimesd Hanoi Medical Universityd |
| Членство | Académie des sciences d'outre-merd[2] Паризька медична академія |
| Відомий завдяки: | відкриття збудника чуми |
| Нагороди | |
 Александр Еміль Жан Єрсен у Вікісховищі | |
Алекса́ндр Емі́ль Жан Є́рсен (фр. Alexandre Emile Jean Yersin; 22 вересня 1863, Обон, Швейцарія — 28 лютого 1943, Нячанг, В'єтнам) — швейцарський науковець, лікар, який відкрив збудника чуми — чумну паличку; розробляв перші способи запобігання поширення цієї хвороби.
Життєпис[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Олександр народився в родині французів, які мешкали у Швейцарії в кантоні Во, в містечку Обон фр. (Aubonne).
Два роки вивчав медицину в місті Лозанна. Потім, як звичайний західноєвропейський космополіт, продовжив навчання в місті Марбург (Німеччина), а у 1884—1886 роках перебрався у Париж. Аби зробити кар'єру, отримав громадянство Франції у 1888 році.
В інституті Пастера[ред. | ред. код]
У 1886 році він отримав запрошення працювати в одній з лабораторій Вищої Нормальної школи. Його запросив відомий французький мікробіолог Еміль Ру, разом з яким він брав участь у розробці сироватки проти сказу. У 1888 році Єрсен успішно захистив дисертацію на науковий ступінь доктора наук. У 1889 році, як співпрацівник Еміля Ру, перейшов у щойно заснований інститут Луї Пастера.
Праця у В'єтнамі та Гонконзі[ред. | ред. код]
У 1890 році Єрсен виїхав у Французький Індокитай (колоніальний район Франції в цьому районі Азії).
У 1894 році за розпорядженням французького уряду був направлений до Гонконгу, де почав вивчати наслідки манчжурської легеневої чуми і 20 червня 1894 року виявив збудника цієї хвороби[3]. Паралельно японський вчений Кітасато Сібасабуро[4] теж проводив дослідження по виявленню збудника чуми. Він швидше за Єрсена їх оприлюднив. Перевірки результатів досліджень Сібасабуро та Єрсена виявили, що першість у факті виявлення все-таки на боці французького науковця. Збудника чуми, знайденого Єрсеном, було також виявлено у тілах померлих пацюків, як це припускав до цього Єрсен. Це відкрило шлях до пов'язування епідемії серед людей з епізоотією серед тварин і сформувало шляхи до впровадження профілактичних заходів. У 1895 році Єрсен поїхав до інституту Пастера у Парижі, де в співпраці з Емілем Ру, Альбертом Кальметтом і Амедеєм Боррелем створив першу протичумну сироватку. По закінченню праці, Єрсен у тому ж році повернувся до В'єтнаму в містечко Нячанг, де створив лабораторію з виробництва протичумної сироватки. У 1905 році лабораторія в Нячангу стала філією інституту Пастера в цій країні. Єрсен залишився у В'єтнамі і заснував у місті Ханой у 1902 році Медичну школу. Він був її першим директором до 1904 року.
Єрсен та інтродукція рослин[ред. | ред. код]
Єрсен брав активну участь у інтродукції незвичних для В'єтнаму рослин, серед яких були і каучукові дерева (бразильська гевея), яку вивезли з Бразилії до Індокитаю. Для власних експериментів з новими рослинами, науковець ще у 1897 році отримав концесію від уряду на право створити сільськогосподарську станцію Сайо Дау. У 1915 році він також розпочав дослідження з акліматизації у В'єтнамі хінного дерева (Cinchona ledgeriana), яке завезли з Анд в Південній Америці. Це сприяло створенню ліків проти малярії, хвороби, що досить поширена в країнах Індокитаю і донині.
-
Єрсен у В'єтнамі, 1893 рік. -
-
Нячанг, будинок Єрсена.
Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]
Помер Александр Єрсен 28 лютого 1943 року у В'єтнамі. Є декілька міст В'єтнаму, де вулиці, ліцеї, вищі навчальні заклади названих на його честь. У місті Нячанг створено музей Александра Єрсена.
Твори[ред. | ред. код]
- «La peste bubonique à Hong Kong», in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 393—395 (фр.)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://webext.pasteur.fr/archives/yer0.html — Інститут Пастера.
- ↑ https://web.archive.org/web/20181128034928/http://www.academieoutremer.fr/academiciens/fiche.php?aId=843
- ↑ D. J. Bibel, T. H. Chen: Diagnosis of plaque: an analysis of the Yersin-Kitasato controversy. In: Bacteriological reviews. v. 40, Nr. 3, Septembre 1976, p. 633–651, ISSN 0005-3678. PMID 10879. Повний текст на PMC: 413974. (Review).
- ↑ Також часто іменують Кітазато Шибасбуро.
Джерела[ред. | ред. код]
- Noël Bernard, Yersin: pionnier, savant, explorateur, La Colombe, 1955, 180 p (фр.)
- Bertil Galland, L'Histoire Vaudoise, 24 Heure édition, 1973, 236 p. (фр.)
- Eugène Olivier, Pestes dans les pays de Vaud, F. Rouge & Cie, 1944, 47 p. (фр.)
- Guy Saudan, La médecine à Lausanne du XVIe au XX|e, Le Verseau, 1991, 273 p. (фр.)
- Christian Colombani, « Saint Yersin de Nha-Trang », in Le Monde, édition du 28.12.91 (фр.)
- Emile C. Bonard, " La peste et Alexandre Yersin (1863—1943) ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 389—391 (фр.)
- Vera Koebling-Waldis, " La peste en Suisse ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 397—403 (фр.)
- Bernardino Fantini, " Un jeune pastorien chez Koch: Yersin, 1888 ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 429—437 (фр.)
- Jacqueline Brossolet, " Autour des lettres d'Alexandre Yersin à sa famille ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 445—450 (фр.)
- Henri H. Mollaret et Jacqueline Brossollet, Alexandre Yersin ou le vainqueur de la peste, Fayard, 1985. (фр.)
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Александр Еміль Жан Єрсен |
|
