French
DeutschІсайки — Вікіпедія
| село Ісайки | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Київська область |
| Район | Обухівський район |
| Громада | Богуславська міська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1500 |
| Населення | 1211 |
| Площа | 4,3 км² |
| Густота населення | 281,63 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 09730 |
| Телефонний код | +380 4561 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°29′00″ пн. ш. 30°48′54″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря | 184 м |
| Водойми | річка Рип'ях |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 09730, Київська обл., Обухівський р-н, с. Ісайки |
| Карта | |
  Ісайки | |
 Ісайки | |
| Мапа | |
 | |
Ісайки́ — село в Україні, у Обухівському районі Київської області. Населення становить 1211 осіб. Центр сільської ради, розташоване в долині річки Рип'ях (притока Росі), за 8 км від районного центру і за 10 км від залізничної станції Богуслав. Зв'язане з Києвом, Богуславом та іншими населеними пунктами автобусним сполученням. Сільраді підпорядковане с. Яцюки.
Історія[ред. | ред. код]
 | Частина інформації в цій статті застаріла. (жовтень 2008) |
Давня історія[ред. | ред. код]
Місцевість, де розташовані Ісайки, заселена здавна: тут виявлено городище часів Київської Русі.
Перші згадки про Ісайки в історичних джерелах належать до 1579 року. Як видно з ілюстрації 1622 року, воно було володінням польського короля і входило до складу Богуславського староства. В 1631 році тут налічувалося 12 дворів і 2 млини. Населення сплачувало на користь старости подимну подать та інші побори в розмірі 34 злотих 23 грошів.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. Ісайки були визволені з-під влади шляхетської Польщі і ввійшли до Корсунського полку. Після Андрусівського перемир'я 1667 року село знову відійшло Польщі. Місцеве населення брало активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом Палія. Тут було скасовано польське судочинство і відновлено козацький суд. Після Прутського миру 1711 року село залишилося за Польщею. За люстрацією 1763 року, з 151 двору 147 були підданими богуславського старости і сплачували на його користь чинш, косове, житній осип, ставкове та інші платежі на суму 6974 злотих.
В 1777 році польський король Станіслав-Август Понятовський подарував Ісайки племінникові С. Понятовському. За люстрацією 1789 року, 155 дворів виконували панщини 1332 піші дні і 88 тяглих, а також сплачували чинш та інші платежі на суму 9025 злотих. У селі тоді діяли млин і винокурня. Населення Ісайок продовжувало виступати проти польської шляхти. Ця боротьба особливо активізувалася під час Коліївщини. У 1768 році тут із своїми загонами пройшов Максим Залізняк.
У Російській імперії[ред. | ред. код]
В 1793 році Ісайки у складі Правобережної України були приєднані до Російської імперії. Князь С. Понятовський у 1799 році продав село разом з усім Богуславським ключем графу К. Браницькому. Згідно з купчим актом, останньому переходили у вотчинне володіння всі залежні жителі Ісайок — тяглові і піші селяни, городники та втікачі з правом відшукувати їх. Власнику передавалося право збирати чинш і примушувати селян відробляти на його користь панщину та інші повинності. В 1840-х роках панщина тут становила 3 дні на тиждень.
Селяни Ісайок боролися проти своїх гнобителів. У 30-х роках XIX ст. вони подали скаргу до Богуславського повітового суду і Київської палати цивільного суду з проханням звільнити їх від кріпацтва. Під час Київської козаччини 1855 року ісайківці примусили священика записати їх у козаки, сподіваючись визволитися від ненависної кріпосної залежності.
Реформа 1861 року визначила викупні платежі селянам Ісайок у розмірі 2859 крб. 40 коп. на рік. Це враховуючи проценти (6 %), які вони повинні були сплачувати банку-кредитору протягом 49 років, і земля фактично мала їм коштувати 140125 крб. 30 коп., тобто втричі дорожче її ринкової вартості, У 1864 році ісайківці подали скаргу міністру внутрішніх справ, у якій писали, що поміщик виділив їм неродючі землі, і просили дозволу переселитися в інші місця.
1869-го граф Браницький продав частину Ісайківського маєтку департаменту уділів. Суперечка між селянами Ісайок і Браницьким не припинилася. У 1875 році селяни знову поскаржилися на поміщика, який заборонив їм косити сіно в лісі, хоча таке право було надано їм Канівським повітовим мировим з'їздом на 15 років. Пристав Канівського повіту у 1908 році назвав село революційним гніздом. Скарги на Браницького подавалися селянами Ісайок і в наступні роки, та всі лишалися без наслідків.
1912 року в Ісайках налічувалося 903 селянські двори, яким належало 2373 десятини землі. З них 581 двір (64,3 %) був малоземельним, у тому числі 154 двори мали менше десятини землі. На фоні селянського малоземелля виділялися 10 господарств, яким належало по 8—10 десятин, і 3 господарства, що мали понад 10 десятин кожне. Через малоземелля більшість селян змушена була йти на заробітки в сусідні економії, до місцевих куркулів, а також в Херсонську і Катеринославську губернії.
Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви св. Михаїла с. Ісайки Богуславського, з 1846 р. Канівського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України.[1]
Початок XX-го сторіччя[ред. | ред. код]
Населення Ісайок брало активну участь у революційних подіях 1905—1907 рр. В селі пройшла хвиля страйків сезонних робітників, які працювали в економіях департаменту уділів. Це були великі господарства, де вирощували головним чином цукрові буряки. 19 травня 1905 року застрайкували селяни на фермі № 6 удільного відомства, вимагаючи підвищення денної заробітної плати для жінок з 25 до 50 коп., а для чоловіків — з 50 коп. до 1 крб. Наступного дня їх вимоги були задоволені. Через кілька днів почали страйк селяни, що працювали на фермі № 1. Вони вимагали підвищення заробітної плати для жінок до 70 коп. і чоловіків — до 1 крб., а також наполягали на усуненні орендаря. Наляканий цими виступами, управитель маєтку просив владу надіслати військовий загін. Проте заворушення серед селян тривали. Вони рубали ліси удільного відомства й Браницьких, підпалювали економії.
В Ісайках, що з 1866 року стали волосним центром, охорона здоров'я була незадовільною. У 1900 році населення всієї волості обслуговував один фельдшер. Діяли церковнопарафіяльна школа і школа грамоти.
В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.
Наприкінці 1917 року в селі було створено більшовицький волосний ревком, який очолив Т. К. Гав'яда. Ревком конфіскував майно економій удільного відомства та Браницьких, розподілив його між бідняками і розгорнув підготовку до розподілу землі.
В березні 1918 року після проголошення Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським німці ввійшли до Ісайок. Згодом, у ході протигетьманського повстання, село зайняли війська Директорії УНР.
У березні 1919 року Ісайки окупували більшовицькі війська. Активну діяльність розгорнули комуністи, особливо Т. А. Мартиненко і І. І. Запорожець, яких обрали членами Богуславського волревкому. Чимало ісайківців було мобілізовано до Червоної Армії. Встановленню окупаційних органів Радянської влади намагалися перешкодити загони отаманів Зеленого й Сокири, що діяли в цьому районі. Вояками українських антибільшовицьких загонів було вбито комуністів А. Орленка та І. І. Запорожця.
На початку квітня 1919 року розпочинається Медвинське антибільшовицьке повстання з центром у сусідньому містечку Медвин, до якого приєднуються й Ісайки. Разом з підхорунжим Коломійцем очолює повстання ісайківець Григорій Пирхавка, донедавна канівський повітовий комісар УНР, згодом — заступник міністра внутрішніх справ УНР. Тоді ж учасники повстання захоплюють Богуслав, вбивають 50 червоноармійців, беруть заручників та до травня 1919 року тримають там українську владу[2].
З вересня 1919 року Ісайки перебували під владою денікінців. На початку січня 1920 року радянські війська повторно окупували село. Важливим завданням, яке постало перед радянськими і партійними органами, було знешкодження загону Сокири, що захищав населення Богуслава та навколишніх сіл від більшовиків. Весною цього року, коли Сокира вів агітацію проти Радянської влади в с. Дибинцях, І. Цюрупа застрелив його. За це українці вбили Цюрупу, трьох його братів та батька М. Т. Цюрупу.
В травні 1920 року Ісайки опинилися під владою поляків, союзників УНР, а на початку червня — більшовиків. Розгорнули діяльність волревком на чолі з Т. І. Куделею, волкомнезам під керівництвом М. П. Іщенка, сільревком, головою якого став Г. К. Кривошия, і сількомнезам, очолюваний Н. П. Клименком. Військкомом Ісайківської волості призначили І. Горовенка. Сільревком і сількомнезам провели велику "роботу", спрямовану на виконання грабіжницької продрозверстки. В 1921 році були обрані волосна та сільська Ради та їх виконкоми. Відбулися також волосні збори представників сільських Рад і сількомнезамів, на яких було «розв'язано ряд господарських питань». У 1921 році в селі заснували комсомольський осередок, секретарем якого обрали Л. Г. Кривошию. Волосний комітет комсомолу очолив М. К. Козиренко. Комсомольці Ісайок чимало доклалися до ліквідації української партизанки, стягнення з селян продподатку.
З ініціативи комсомольців і з допомогою уповноваженого Київського губкому КП(б)У по Канівському повіту С. Т. Лукашенка в Ісайках у 1922 році було створено перший колгосп. З цієї нагоди Г. І. Петровський надіслав колгоспникам привітання, у якому побажав їм «дружно працювати, множити колективне добро». Господарство назвали ім'ям І. І. Запорожця — «Комунар Запорожець», а головою обрали М. Кисиленка. Колгосп став «взірцем колективного ведення господарства» для всіх селян району. Вже у перший рік було зібрано небачений тоді урожай: по 22 цнт пшениці і по 350 цнт цукрових буряків з га. Протягом 1922—1923 рр. тут організували ще 5 сільськогосподарських кооперативів. У 1923 році Ісайківську волость було ліквідовано. Село увійшло до Медвинського, а з 1930 року — до Богуславського району.
У 1926 році в Ісайках працювали початкова школа, 2 лікнепи, а також хата-читальня і бібліотека.
В 1929 році селянство Ісайок було змушено до масової колективізації. До колгоспу «Комунар Запорожець» приєднано 5 сільськогосподарських кооперативів. У 1931 році в селі виник партійний осередок.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 350 жителів села[3]. Український національний антибільшовицький опір було зламано.
Навесні 1934 року колективізацію було завершено. Від колгоспу «Комунар Запорожець» відокремлено колективне господарство їм. Постишева (з 1938 року — колгосп їм. Горького). З того часу «Комунар Запорожець» дістав назву «Комунар». За ним було закріплено 1600 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1033 га орної землі. В 1940 році у господарстві налічувалося 20 будівель виробничого призначення. З допоміжних підприємств діяли цегельний завод і 3 млини. Колгоспні поля обробляла тракторна бригада Медвинської МТС.
Колгоспи Ісайок досягли успіхів у розвитку тваринництва, зокрема конярства. В колгоспі ім. Горького виростили в 1938 році від 16 конематок 14 лошат, і наступного року господарство стало учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Конюх С. Ф. Онопрієнко колгоспу «Комунар», який одержав від 10 конематок 10 лошат, також брав участь у ВСГВ. Колгосп ім. Горького представляли на виставці бригадир рільничої бригади М. Шуліка і завідувачка свиноферми комсомолка М. Н. Хомєнко, яка одержала по 16 поросят від кожної з 10 свиноматок.
Медичну допомогу населенню Ісайок подавали фельдшерсько-акушерський пункт і пологовий будинок, на базі яких в 1940 році створили лікарську дільницю. У селі працювала середня школа. Центром культурно-виховної роботи був клуб.
Війна[ред. | ред. код]
З початком Німецько-радянської війни чимало чоловіків було примусово мобілізовано до лав Черовної Армії, решта жителів допомагала будувати оборонні споруди.
27 липня 1941 року після запеклих боїв Ісайки захопили німці. Гітлерівці жорстоко розправилися з комуністами і радянськими прихильниками. Вони вбили комуністів — голову сільради Г. Ф. Вакуленка, Л. Д. Коломійця, С. М. Кисиленка, Л. Г. Кривошия, депутатів сільради І. А. Павлика, і Ф. К. Кулика, який перед вступом німців у село спалив молотарку, щоб не потрапила ворогові. Гітлерівці вивезли на каторгу до Німеччини 172 юнаків і дівчат.
Наприкінці 1941 року в Ісайках було створено підпільну прорадянську групу в складі 10 чоловік. Керівником її став М. Р. Панасенко. Підпільники проводили роз'яснювальну роботу серед населення, розповсюджували листівки, допомагали рятувати молодь від відправки на каторжні роботи до Німеччини, здобували зброю. В серпні 1943 року групу реорганізували в партизанський загін, який увійшов до складу 6-го батальйону з'єднання партизанських загонів Київської області. Партизани знищили до 20 німців, коменданта поліції і 2 поліцаїв, захопили зерносховище і роздали хліб населенню, відбили ворожий обоз із зброєю.
Населення допомагало партизанам зброєю, одягом, продовольством, медикаментами, лікувало поранених[джерело?]. Зв'язковою партизанського загону була комсомолка Ганна Ревука, яка мала в селі явочну квартиру, збирала відомості про розташування німецьких військових частин, лікувала поранених. На початку січня 1944 року Г. Ревука була заарештована німцями й закатована. Втім, вона не виказала місце розташування партизанів. Серед партизан також була комсомолка Н. Т. Кисляченко. У 1943 році їй вдалося викрасти у гітлерівців 2 карабіни, гвинтівку і ручний кулемет та переправити все це до партизанського загону. Незважаючи на великий рух гітлерівських військ на шляху Лука-Богуслав, підпільниця перевезла пораненого партизана з с. Працихи до Ісайок і там лікувала його.
На фронтах Німецько-радянської війни билися на боці СРСР проти німців 360 жителів села, з них 68 нагороджено орденами й медалями СРСР. Трьом жителям села — комуністам льотчику-штурмовику старшому лейтенанту П. Є. Кисиленку, начальнику штаба дивізіону мінометного полку 3-ї армії 3-го Білоруського фронту капітану І. Р. Кисиленку (посмертно) і командиру відділення стрілецької роти сержанту І. П. Мартиненку (посмертно) — присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
26 січня 1944 року в Ісайки було відновлено радянський режим. Відновили роботу сільська Рада, партійна та комсомольська організації. Німці пограбували колгоспи, зруйнували багато виробничих і житлових приміщень, школу, сільмаг. Збитки, завдані німцями лише колгоспу «Комунар», становили 3,9 млн крб. Долаючи великі труднощі, колгоспи вже навесні 1944 року повністю освоїли довоєнну посівну площу.
Відбудова[ред. | ред. код]
Відновили роботу заклади охорони здоров'я, освіти і культури. Медичну допомогу населенню Ісайок подавала лікарська дільниця. 1944-го відчинила двері школа. Почав роботу клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності.
Протягом 1951—1952 рр. колгоспи «Комунар» та їм. Горького с. Ісайок і «Перемога» с. Яцюків об'єдналися в одне господарство «Комунар». 1958-го року в колгоспі «Комунар» виростили по 20,8 цнт зернових і по 228 цнт цукрових буряків з гектара, на 100 га сільськогосподарських угідь виробили 63,2 цнт м'яса і 304 цнт молока. У 1965 році тут було вирощено по 27,3 цнт зернових і по 319 цнт цукрових буряків з гектара, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 357 цнт молока. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 12 трудівників у 1966 році нагороджено орденами й медалями, серед них — орденом Трудового Червоного Прапора колишнього голову колгоспу П. Ф. Кириченка.
1970-го врожайність зернових у колгоспі «Комунар» становила 30,2 цнт (у тому числі пшениці — 34,1 цнт), цукрових буряків — 346 цнт з гектара. Тут налічувалося 1800 голів великої рогатої худоби (в тому числі 620 корів), 1590 свиней, 1152 вівці, 209 коней, понад 1 тис. голів птиці. 1970 року на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 105,2 цнт м'яса і 441,2 цнт молока. З підсобних підприємств тут працювали 4 млини, 3 кузні, пилорама, столярно-теслярська, деревообробна та механічна майстерні. Колгосп мав також 156,5 га садів і ягідників, пасіку, ставкове господарство. Тут є 35 тракторів, 21 комбайн, 17 автомашин тощо. Грошовий прибуток колгоспу 1969-го року становив 1 млн. 294 тис. крб.
Протягом 1966—1969 рр. близько 100 сімей справили новосілля. Село електрифіковане і радіофіковане, має 5 магазинів.
В Ісайках діяв фельдшерсько-акушерський пункт з 3 медпрацівниками. У середній школі навчалося 359 учнів і працює 25 учителів. За післявоєнні роки близько 100 жителів села здобули вищу і понад 400 — загальну та спеціальну середню освіту. Діти виховуються в 3 дитячих яслах і дитячому садку. Своє дозвілля жителі села проводять у будинку культури. Сільська бібліотека, книжковий фонд якої становив 9500 примірників, обслуговувала 1306 читачів.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Серед відомих уродженців села: генерал-лейтенант П. К. Супруненко і кандидат технічних наук П. Я. Пирхавка.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ЦДІАК. Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 23 липня 2019.
- ↑ Архів ІМЕЛ, Ф. 1, оп. 5-1, спр. 154, арк. 263.
- ↑ Ісайки. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Посилання[ред. | ред. код]
- Ісайки — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
- Погода в селі Ісайки [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.]
- Isajki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 303. (пол.)
- Isajki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 614. (пол.)
 | Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
