Ільченко Михайло Юхимович — Вікіпедія

Ільченко Михайло Юхимович
Народився 13 вересня 1941(1941-09-13) (82 роки)
Літки, Броварський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Діяльність викладач університету, радіофізик
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України

Михайло Юхимович Ільченко (13 вересня 1941, с. Літки Броварський р-ну Київської обл.) — український вчений у галузі радіоелектроніки та телекомунікацій, академік НАН України (2012), заслужений діяч науки і техніки України, тричі лауреат Державних премій УРСР (1983), СРСР (1989) і України (2004) в галузі науки і техніки, заслужений професор НТУУ «КПІ» (2009), директор ІТС НТУУ «КПІ», голова Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив радіотехнічний факультет Київського ордена Леніна політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»)[1].

Науково-організаційна діяльність[ред. | ред. код]

На першому етапі своєї діяльності (1964-1982) провів цикл фундаментальних фізико-технічних наукових досліджень, які зумовили створення нового класу твердотільних коливальних систем на основі діелектриків та феритів. Вчений визначив, систематизував і математично змоделював найзагальніші закономірності взаємодії з електромагнітними полями надвисоких частот феритових та діелектричних елементів, які розміщені у різних хвилеводних системах і мають резонансний характер вказаної взаємодії.

Завдяки дослідженням М. Ю. Ільченка було виведено оригінальні формули для розрахунку характеристик конкретних електродинамічних систем і запропоновано десятки нових радіотехнічних пристроїв. Одержані теоретичні та практичні результати лягли в основу його докторської дисертації, захищеної в 1980 р. в Інституті кібернетики НАН України. А реалізація цих результатів у народному господарстві була відзначена Державною премією УРСР у галузі науки і техніки.

1983—1990 рр. — другий етап у науковій творчості вченого. Він позначений створенням нового класу мініатюрних твердотільних пристроїв, до складу яких поряд з діелектричними резонаторами входили активні напівпровідникові прилади. За розробку таких пристроїв та їх впровадження в космічну апаратуру супутникових телекомунікацій спеціального призначення М. Ю. Ільченко разом з іншими творцями стає лауреатом Державної премії СРСР.

У 90-х роках в Україні розпочалося широке використання розробок мікрохвильової техніки для створення сучасних засобів телекомунікацій. З цим пов'язаний наступний, третій етап в діяльності вченого. Під його керівництвом було виконано три загальнодержавні науково-технічні програми з проблем телекомунікацій. Праця отримала високу оцінку — академічну премію імені видатного вченого академіка С. О. Лебедєва.

Ще одним важливим науковим напрямом, яким опікується М. Ю. Ільченко, є дослідження з історії науки і техніки, здійснення наукового керівництва Державним політехнічним музеєм і підготовки науковців у цій сфері, вивчення діяльності видатних вітчизняних творців історії техніки.

У 1990 р. Михайло Юхимович організував і очолив Науково-дослідний інститут радіоелектронної техніки (з 2000 р. — НДІ телекомунікацій при НТУУ «КПІ»), який розробляє сучасні телекомунікаційні системи і технології, пов'язані, зокрема, з вирішенням проблем широкосмугового безпроводового доступу, цифрового телебачення тощо.

М. Ю. Ільченко є головним конструктором робіт, що виконуються згідно з завданнями Міністерства оборони України. На основі його розробок сформувався ряд нових навчальних дисциплін. З ініціативи М. Ю. Ільченка була започаткована кафедра телекомунікацій, яка першою в країні розпочала підготовку фахівців із проектування і розроблення сучасних засобів телекомунікацій. НДІ телекомунікацій та зазначена кафедра стали базисом для організації у 2002 році під його керівництвом Навчально-наукового інституту телекомунікаційних систем.

З 1988 р. М. Ю. Ільченко як проректор з наукової роботи Національного технічного університету України «КПІ» впроваджує нові форми організації університетської науки, працює над створенням в складі університету ряду науково-дослідних інститутів, КБ, інженерних центрів, інноваційних структур. За його безпосередньої участі в університеті реалізовано низку важливих проектів. Зокрема, створені Державний політехнічний музей, науковий і технологічний парки «Київська політехніка», університет став національним і отримав статус дослідницького тощо.

Він є головним редактором наукових журналів «Telecommunication Sciences[2]» і «Дослідження з історії техніки»[3], співголовою від України Програмного комітету двадцяти Міжнародних конференцій з мікрохвильових і телекомунікаційних технологій «Криміко», праці яких понад 10 років представлені у світовій базі «Scopus».

Серед учнів Михайла Юхимовича — 6 докторів та 14 кандидатів наук.[4]

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

  • За його участі згідно з розпорядженням Президента України була розроблена Концепція розвитку наукової сфери України.
  • Упродовж багатьох років він є членом Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній раді України. Особисто брав участь у підготовці проектів законодавчих актів з інформаційних технологій та інноваційної діяльності, в тому числі Закону України "Про науковий парк «Київська політехніка»[5].
  • У розробці нормативних документів стосовно організації науки і освіти у вищих навчальних закладах використовується практичний досвід очолюваної ним Ради проректорів з наукової роботи і його членство в Атестаційній колегії МОН України.
  • Він голова спеціалізованої ради НТУУ «КПІ» із захисту докторських і кандидатських дисертацій з радіотехнічних і телекомунікаційних спеціальностей;
  • очолює науково-методичну комісію Міністерства освіти і науки України з радіотехніки та телекомунікацій;
  • обраний заступником академіка-секретаря Відділення інформатики НАН України,
  • входить до складу секції Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки
  • член Громадської ради Держінформнауки України[6].
  • член Міжнародної академії наук вищої школи,
  • член Міжнародної академії інженерних наук,
  • Старший член Інституту інженерів з електротехніки та електроніки (ІЕЕЕ) та почесний член інших міжнародних організацій.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

Автор більше 500 наукових праць і винаходів, серед яких 22 монографії та навчальні посібники. На його рахунку більше 100 авторських свідоцтв і патентів на винаходи та корисні моделі.

Безпроводові системи зв’язку субтерагерцового та терагерцового діапазонів / М. Е. Ильченко, С. О. Кравчук, Т. М. Наритник // Цифрові технології. – № 16. – 2014. – С. 40-59 
  • Телекомунікаційні системи / М. Ю. Ільченко, С. О. Кравчук. – К.: Наукова думка, 2017.
  • Проектирование передающего и приемного радиотрактов радиорелейных систем терагерцового диапазона / М. Е. Ильченко, Т. Н. Нарытник, В. Н. Радзиховский, С. Е. Кузьмин, А. В. Лутчак // Электросвязь. – № 2. – 2016. – С. 42-49
  • Полосно-пропускающие фильтры решетчатого типа на основе полуволновых резонаторов из отрезков симметричных полосковых линий передачи / А. В. Захаров, М. Е. Ильченко // Радиотехника и электроника. – Т.60 (7). – 2015. – С. 759-759.
  • Направления создания телекоммуникационных систем мультисервисного доступа с использованием радиотехнологии МИТРИС [Архівовано 12 січня 2018 у Wayback Machine.] / М. Е. Ильченко, Т. Н. Нарытник. – 2012. – С. 289-291.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бульваром Шевченка до садиби Огієвських. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 червня 2013.
  2. Information and Telecommunication Sciences. infotelesc.kpi.ua. Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 11 січня 2018.
  3. Дослідження з історії техніки. museum.kpi.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 11 січня 2018.
  4. Ільченко Михайло Юхимович. КПІ ім. Ігоря Сікорського. 18 січня 2010. Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 11 січня 2018.
  5. Про науковий парк "Київська політехніка". Архів оригіналу за 12 січня 2018.
  6. http://dki.org.ua/node/112/[недоступне посилання з червня 2019]

Посилання[ред. | ред. код]