French
DeutschІгнатенко Василь Іванович — Вікіпедія
| Ігнатенко Василь Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 13 березня 1961 Сперижжяd, Чемериська сільська рада, Брагінський район, Гомельська область, Білоруська РСР, СРСР |
| Помер | 13 травня 1986 (25 років) Москва, СРСР ·променева хвороба |
| Поховання | Митинський цвинтар |
| Громадянство |  СРСР |
| Діяльність | пожежник, Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС |
| Alma mater | Q64160036? (січень 1970) |
| Військове звання | старший сержант |
| Нагороди |   |
Васи́ль Іва́нович Ігна́тенко (13 березня 1961 — 13 травня 1986) — ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, командир відд. 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони міста Прип'ять. Герой України.
Біографія[ред. | ред. код]
Згідно з офіційною біографією, народився 13 березня 1961 року в міському селищі Брагін в Білорусі[1]. За свідченнями рідних народився в с. Спарижжя Брагінського р-ну БРСР, у 47 км від Прип'яті[2]:
 | Від міста Прип'ять до села Спарижжя, де жили його батьки, сорок кілометрів. Сіяти, орати... Його улюблені роботи... Мати часто згадувала, як не бажали вони з батьком відпускати його до міста, навіть новий дім побудували. Забрали до армії. Служив у Москві у пожежних військах, і коли повернувся: тільки у пожежні! Нічого іншого не визнавав. Оригінальний текст (рос.) От города Припять до деревни Сперижье, где жили его родители, сорок километров. Сеять, пахать... Его любимые работы... Мать часто вспоминала, как не хотели они с отцом отпускать его в город, даже новый дом построили. Забрали в армию. Служил в Москве в пожарных войсках, и когда вернулся: только в пожарники! Ничего другого не признавал. |  |
Як свідчать батьки, після закінчення середньої школи він навчався в Гомельському училищі електротехніки. Військова служба пройшла в одній із пожежних частин Москви, після демобілізації Василь намагався влаштуватись на роботу пожежником у Чернігові, але там не було вільних місць. Він подався в Прип'ять[3].
Старший сержант внутрішньої служби, майстер спорту СРСР, працював пожежним на Чорнобильській АЕС. Брав безпосередню участь у гасінні пожежі на АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року.
Помер 13 травня 1986 року. Похований на Митинському кладовищі в Москві.
Сім'я[ред. | ред. код]
Дружина — Людмила, українка з Івано-Франківщини[4]. Потім проживала в Києві. Їй присвячено шведський документальний фільм «Голос Людмили» (2001)[5][6].
Донька Наталія народилась вже після смерті батька, з пороком серця і померла за кілька годин[2].
Нагороди[ред. | ред. код]
- 21 квітня 2006 року за геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно)[7]
- 8 травня 1996 року за особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС нагороджений відзнакою Президента України — хрестом «За мужність» (посмертно)[8]
- Нагороджений орденом Червоного Прапора (посмертно)[9]
Вшанування Пам'яті[ред. | ред. код]
Україна[ред. | ред. код]
- У багатьох містах України є Вулиця Героїв Чорнобиля, до яких належить Василь Ігнатенко.
- У місті Яготин є вулиця Василя Ігнатенка.
Білорусь[ред. | ред. код]
- 25 серпня 2007 року в м. Брагін (Білорусь) встановлено й освячено пам'ятну дошку на честь героя Чорнобиля — Ігнатенка В. І.
- Монумент на центральній площі Брагіна.
- Експозиція в Брагінському історичному музеї (вересень 2008 року).
У кінематографі[ред. | ред. код]
- Згадується у документальному фільмі «Чорнобиль: Два кольори часу» (Укртелефільм, 1986—1988).
- Василю Ігнатенку та його дружині Людмилі присвячено шведський документальний фільм «Голос Людмили» (2001)[5][6].
- Подвигу і подальшій долі Василя присвячений один із головних підсюжетів мінісеріалу «Чорнобиль» 2019 року. Зокрема, автори використовують перспективу його та його дружини для зображення долі перших ліквідаторів Чорнобильської аварії та їхніх близьких.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Татьяна, Грива. Герої-ліквідатори. chnpp.gov.ua (uk-ua) . Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 12 травня 2019.
- ↑ а б Монолог жены погибшего на тушении Чернобыльской АЭС пожарника Василия Игнатенко. Нервным не читать - Прошло 19 лет с момента аварии на Чернобыльской атомной электростанции. Что изменилось? Эфир радио "Свобода" - Атомная энергетика - Ядерные планы и проблемы - Зоны Апокалипсиса: черные дыры на карте России - Россия - Россия в красках. ricolor.org. Архів оригіналу за 20 березня 2011. Процитовано 12 травня 2019.
- ↑ У СЭРЦА СТУКАЕ НЕСЦІХАЮЧЫ БОЛЬ. Стартовая страница Беларуси. 21.by (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 12 травня 2019.
- ↑ "Плакать на кладбище запрещали". Во имя чего умер ликвидатор, который тушил пожар на ЧАЭС. TUT.BY (рос.). 17 березня 2016. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 12 травня 2019.
- ↑ а б Вдова Героя Советского союза - Сайт г. Припять. Чернобыльская авария. Фото Чернобыль. Чернобыльская катастрофа. pripyat.com. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 12 травня 2019.
- ↑ а б «последние семнадцать дней, которые прожил мой муж после аварии, я была рядом с ним, не подозревая... fakty.ua (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 12 травня 2019.
- ↑ Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 року «Про присвоєння звання Герой України». Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 18 травня 2022.
- ↑ Указ Президента України № 316/96 від 8 травня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України — хрестом „За мужність“»
- ↑ Ушел из жизни самый известный во всем мире чернобылец [Архівовано 11 жовтня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- «Хто є хто в Україні», видавництво «К.І.С»
- Спогади дружини (рос.) [Архівовано 20 березня 2011 у Wayback Machine.]
| Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 15 21 квітня 2006 | Наступник: |
| Ващук Микола Васильович | Лелеченко Олександр Григорович |
|
