Supraphon (новели, повість) — Вікіпедія

«Supraphon»
Автор Олександр Клименко
Дизайн обкладинки Олександр Клименко
Країна Україна Україна
Мова українська
Жанр новели, повість
Місце Україна
Видавництво «Твердиня»
Видано 2006
Тип носія друк (оправа)
Сторінок 136
ISBN 966-8770-57-9

«Supraphon» — перша книжка українського письменника Олександра Клименка. Вийшла друком у 2006 році у видавництві «Твердиня». Художнє оформлення автора.

Структура та зміст[ред. | ред. код]

Назва книжки відсилає до чеської фірми звукозапису «Supraphon», дизайн видання — до формату вінілових платівок. Авторка передмови — Алла Загайкевич[1]. Книжка «Supraphon» містить два розділи — Side A, Side B та літературний ремікс новели «Невиліковний Й. Б. (Remixed by DJ Strelnikov)». До книжки ввійшли цикли новел «Останнє зникнення Sancho Пархоменка» («Під сонцем», «Фрегат», «Мінус метафізика», «Мавпа and Smirnoff», «Звідусіль», «Останнє зникнення Sancho Пархоменка», «Найкращі дні», «Вулицею Сведенборґа»), «Гранітний пантеон» («У затінку дівчат-квіток», «Фізрук Іван Семенович — він десь там ↑, Оля Трояндова — комсорг ↓», «Тоіді-Монгол», «Льончик Салітьор», «Микола Dікон», «Невиліковний Й. Б.», «Lucy in the Sky»), новели «Кво вадіс, Гришо?», «Supraphon», «Вальс маленьких лебедів», а також повість «Пазл пазлів», яка започаткувала цикл творів (чотирикнижжя) Олександра Клименка зі спільними героями та географією — «Пазл пазлів» (2006), романи «Коростишівський Платонов» (2010), «Прихована фортеця» (2013), «Орфей і Соломія» (2020)[2].

Стиль[ред. | ред. код]

Стильові особливості «Supraphon’у» визначаються «взаємодією слова і музики»[3]. Літературознавці характеризують твори як постмодерністські, полістилістичні[4], де сюрреалізм є «стильовою домінантою»[5], відмічають притаманний книжці «філігранно ускладнений стиль»[6].

З видавничої анотації[ред. | ред. код]

До книги-«платівки» Олександра Клименка увійшли новели та повість, написані протягом 2003–2006 років. Окремі тексти були опубліковані в часописах «Четвер» (№18, 2003)[7] та «Ї» (№35, 2004)[8]. Персонажі «Supraphon’у», просякаючи ілюзорністю існування, із зацятою ніжністю (кожен на свій манер) накопичують у собі життя, наче виконують священний ритуал. Вони вибудовують зі скалок-пазлів власну реальність, продовжуючи любити те, що завжди любили. І вони свідомо зникають у хороброму, сяйливому ніщо, з якого свого часу з’явилися на світ, — разом зі своїми мелодіями, віршами, разом із сонцем, деревами, паперовими квітами та намальованою водичкою. Їхній прихід — спокійний, їхнє щезнення — непомітне[9].

Рецензії[ред. | ред. код]

  • Баран Є. М. Волинська хроніка Олександра Клименка / Перевал. – 2009 – №1-2. – С.114-115.

Переклади[ред. | ред. код]

Новели перекладено польською[10][11], чеською (антологія сучасного українського оповідання «Ukrajina, davaj, Ukrajina!»[12][13], книжка «Nejlepsi dny»[14]), білоруською (збірка «Думы і песні Валыні») мовами.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2009 — Міжнародна літературна премія ім. Миколи Гоголя («Тріумф»)[15][16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Алла Загайкевич. Передмова до книжки «Supraphon». Архів оригіналу за 7 липня 2022. Процитовано 9 червня 2011.
  2. ↑ «Буквоїд»: Юлія Таранюк. «Нам поцілили в серце із позачасся…», 2003. Архів оригіналу за 12 серпня 2023. Процитовано 8 травня 2023.
  3. ↑ «Українська літературна газета»: Світлана Маценка. Роман як орфічний спів: «Орфей і Соломія» Олександра Клименка, 2021. Архів оригіналу за 2 серпня 2021. Процитовано 2 липня 2021.
  4. ↑ Євген Баран. Волинська хроніка «Нко та хєропукуси». Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 30 січня 2011.
  5. ↑ В. М. Букач, Н. М. Бакланова. Історія української культури. Словник-довідник : навч. посіб. для здобувачів вищої освіти – Одеса : видавець Букаєв В. В., 2021. – С.184 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 березня 2022. Процитовано 13 липня 2023.
  6. ↑ «Збруч»: Марко Роберт Стех. Прагнути до недосяжної мети — до самопізнання, 2015. Архів оригіналу за 2 серпня 2021. Процитовано 8 липня 2015.
  7. ↑ «Четвер», №18 «God-doG», 2003: Останнє зникнення Sancho Пархоменка. Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 29 грудня 2017.
  8. ↑ «Ї», №35 «Мова німої країни», 2004: Supraphon. Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 29 грудня 2017.
  9. ↑ Видавнича анотація до книжки «Supraphon». Архів оригіналу за 23 січня 2013.
  10. ↑ Журнал «Akcent»: 1/2023. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 31 грудня 2023.
  11. ↑ Анотація до оповідань, надрукованих у журналі «Akcent» (1/2023). Архів оригіналу за 13 серпня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  12. ↑ Видавництво «Vetrne mlyny»: Ukrajina, davaj, Ukrajina!. Архів оригіналу за 1 січня 2018. Процитовано 31 грудня 2017.
  13. ↑ «Волинь-нова»: Розмова Володимира Лиса з Олександром Клименком. Архів оригіналу за 12 серпня 2023. Процитовано 31 липня 2015.
  14. ↑ Видавництво «Vetrne mlyny»: Олександр Клименко, «Найкращі дні» [Архівовано 7 липня 2022 у Wayback Machine.]
  15. ↑ «Волинський монітор»: Волинські письменники — лауреати літературних премій [Архівовано 7 Березня 2014 у Wayback Machine.]
  16. ↑ «Українська літературна газета»: Названі лауреати премії імені Гоголя «Тріумф» [Архівовано 2019-11-11 у Wayback Machine.]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Supraphon_(новели,_повість)&oldid=40538073