French
DeutschMiomantis caffra — Вікіпедія
| Miomantis caffra | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самиця й самець Miomantis caffra (Нова Зеландія) | ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Miomantis caffra Saussure, 1871 | ||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||
| M. monarcha Giglio-Tos, 1927 | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||||
|
Miomantis caffra — вид богомолів родини Miomantidae, представник роду Miomantis, що мешкає в Південній Африці, а також поширився до Нової Зеландії, Австралії та виявлений на південному заході Європи.
Опис[ред. | ред. код]
Середнього розміру богомоли з тілом від зеленого до світлобурого забарвлення. Передньоспинка довга й тендітна. На внутрішній поверхні тазиків передніх ніг 4-6 темних плям. На передніх стегнах 2 невеликих темних відмітини. Крила самиць укорочені, вони нездатні до польоту.[1]
Спосіб життя[ред. | ред. код]
У цих богомолів розвинений статевий канібалізм. Самиці дуже агресивні й часто з'їдають самця ще до запліднення. Самиці цього виду здатні відкладати партеногенетичні яйця, з яких личинки розвиваються без запліднення.[2]
Оотека широка, з гладенькими краями, закругленим переднім краєм та витягнутим у руків'я заднім, світлобрунатна. Личинки виходять з оотеки протягом 2-3 тижнів. Вони сіробурого кольору, з поперечними смугами на ногах, черевце задране догори. Личинки старшого віку блідозелені або солом'янобурі, іноді з поздовжніми смугами на тілі.[1]
Поширення[ред. | ред. код]
Miomantis caffra походить з Південної Африки. 1978 року завезений до Нової Зеландії, де витісняє єдиний вид місцевого богомола Orthodera novaezealandiae[1]. У 2014 році виявлений у Португалії поблизу Лісабону[3]. У 2022 році також описаний як стабільно поширений вид у Австралії[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Ramsay, G. W. 1990: Mantodea (Insecta), with a review of aspects of functional morphology and biology. Fauna of New Zealand 19, 96 pp.
- ↑ Walker, Leilani A.; Holwell, Gregory I. (2016). Sexual cannibalism in a facultative parthenogen: the springbok mantis (Miomantis caffra). Behavioral Ecology. 27 (3): 851—856. doi:10.1093/beheco/arv221. ISSN 1045-2249.(англ.)
- ↑ Marabuto, Eduardo (2014). The Afrotropical Miomantis caffra Saussure 1871 and M. paykullii Stal 1871: first records of alien mantid species in Portugal and Europe, with an updated checklist of Mantodea in Portugal (Insecta: Mantodea). Biodiversity Data Journal. 2: e4117. doi:10.3897/BDJ.2.e4117. ISSN 1314-2828.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ Connors MG, Chen H, Li H, Edmonds A, Smith KA, Gell C, Clitheroe K, Miller IM, Walker KL, Nunn JS, Nguyen L, Quinane LN, Andreoli CM, Galea JA, Quan B, Sandiford K, Wallis B, Anderson ML, Canziani EV, Craven J, Hakim RRC, Lowther R, Maneylaws C, Menz BA, Newman J, Perkins HD, Smith AR, Webber VH, Wishart D (2022) Citizen scientists track a charismatic carnivore: Mapping the spread and impact of the South African Mantis (Miomantidae, Miomantis caffra) in Australia. Journal of Orthoptera Research 31(1): 69-82. https://doi.org/10.3897/jor.31.79332 (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Miomantis paykullii. Mantodea Species File (Version 5.0/5.0) [Архівовано 8 липня 2020 у Wayback Machine.](англ.)