Midnight Club

Midnight Club
Midnight Club logo.png
Логотип серії, який використовувався в Midnight Club: Los Angeles
Жанр Автосимулятор
Розробник
Видавець
  • Destination Software, Zoo Digital, Syscom, Spike
Платформи PlayStation 2, PlayStation 3, PlayStation Portable, Xbox, Xbox 360, Microsoft Windows, GBA
Перша гра Midnight Club: Street Racing
2000
Остання гра Midnight Club: Los Angeles
2008
Офіційний сайт

Midnight Club (укр. Опівнічний клуб)[пр. 1] серія відеоігор у жанрі аркадних авто- та мотогонок, розроблена Angel Studios/Rockstar San Diego та видана компанією Rockstar Games. Перша частина серії Midnight Club: Street Racing спочатку була випущена у 2000 році ексклюзивно для ігрової приставки PlayStation 2. Після успіху гри компанія створила кілька продовжень для різних платформ.

Ігри серії базуються на імітації вуличних перегонів у містах реального світу з можливістю вільного пересування їхніми дорогами. Починаючи з Midnight Club II у серії з'явилися мотоцикли та спеціальні можливості транспортних засобів. У третій частині були введені ліцензовані виробниками транспортні засоби, а також можливості їх тюнінгу та стайлінгу. В останній частині серії було введено динамічну зміну доби та погоди, а також повноцінні поліцейські погоні з можливістю затримання гравця.

До появи Midnight Club її розробники, Angel Studios, вже мали досвід створення аркадних перегонових ігор, випустивши Midtown Madness і Midtown Madness 2, концепція яких була взята за основу нової серії. Midnight Club отримала прихильні відгуки з боку преси. Рецензенти хвалили геймплей, а також великі та докладні міста з можливістю вільного пересування. Як головний недолік називалася висока складність проходження ігор.

Ігровий процес[ред. | ред. код]

Знімок екрана з останньої гри серії — Midnight Club: Los Angeles. Відмінними рисами перегонів всіх частин франшизи є контрольні точки, до яких гравець має доїжджати будь-яким шляхом.

Всі ігри серії Midnight Club базуються на імітації вуличних перегонів у відкритому світі[1][2][3]. Дія ігор відбувається у реальних містах США, Європи та Японії. Основним режимом всіх частин серії є «Кар'єра» — у цьому режимі гравець просувається за сюжетом, беручи участь у перегонах та завданнях, виграваючи чи купуючи нові машини та мотоцикли[4]. У кожному місті можна зустріти гонщиків, мигнути одному з них фарами та поїхати з ним у місце початку проведення заїзду. Після перемоги у серії з кількох змагань гравець отримує транспортний засіб переможеного[2]. У кожній грі серії в тому чи іншому вигляді є поліцейські погоні: поліція на своєму транспортному засобі починає переслідування гравця та його суперників, якщо порушувати правила дорожнього руху[3].

Крім основного режиму «Кар'єра», є кілька додаткових. Так, у режимі «Аркада» гравець має можливість самостійно вибрати умови змагання, або просто вільно вивчити міста; крім того, в «Аркаді» присутні типи заїздів, недоступні в «Кар'єрі»[1][2]. У всіх частинах серії також представлений багатокористувацький режим: у першій грі він був зроблений з технологією розділеного екрана, а в наступних з'явився також мережевий режим[1][2]. Крім цього, починаючи з другої частини в серію було впроваджено редактора, що дозволяє створювати власні перегони[2], а з третьої — можливості тюнінгу та стайлінгу транспортних засобів[5].

Велику увагу дизайнери ігор приділили містам, географія яких відтворена таким чином, щоб гравці могли отримати задоволення від перегонів та пошуків різноманітних альтернативних маршрутів, знання яких часто має вирішальне значення у заїздах[6]. Не в останню чергу для цього була опрацьована модель пошкоджень навколишніх об'єктів: в іграх можна не тільки збивати об'єкти у вигляді дорожніх знаків, дрібних парканів тощо, а й пробивати скляні двері в будинках з метою скорочення маршруту[6]. Дорогами міст роз'їжджає транспорт, а тротуарами йдуть пішоходи, яких залежно від конкретної гри можна чи не можна збити. У більшості елементів серії також присутні колекційні предмети, які заховані у важкодоступних місцях і при зборі відкривають різноманітні додаткові можливості та контент[1][4].

У всіх частинах серії реалізовано модель пошкоджень транспортних засобів. У багатьох рисах вона залишається незмінною від гри до гри: зіткнення впливають на зовнішній вигляд автомобілів та мотоциклів, а також на заповнення шкали на панелі приладів, що в кінцевому підсумку призводить до виведення транспортного засобу з ладу, після чого потрібно його відновити до початкового стану[2][3]. Пошкодження мають деякі індивідуальні риси в залежності від гри. Так, починаючи з другої частини, з'явилися заправні станції, при зіткненні з бензоколонками на яких вибухають, виводячи транспортний засіб з ладу, а в останній грі серії при повному ламанні транспортного засобу потрібно проводити його ремонт вручну[3].

Ігри[ред. | ред. код]

Рік Назва Розробник Платформа
Консоль Комп'ютер Портативна система
2000 Midnight Club: Street Racing Angel Studios
2003 Midnight Club II Rockstar San Diego Windows
2005 Midnight Club 3: DUB Edition
2006 Midnight Club 3: DUB Edition Remix
2008 Midnight Club: Los Angeles
Midnight Club: L.A. Remix Rockstar London PSP
2009 Midnight Club: Los Angeles Complete Edition Rockstar San Diego

Історія розробки[ред. | ред. код]

Карта Лос-Анджелеса з другої частини серії — Midnight Club II. Вулиці цього та інших міст ігор франшизи були відтворені з розрахунком на варіативність маршрутів та високу швидкість проходження перегонів.

Серію відеоігор Midnight Club було розроблено Angel Studios. При створенні першої частини серії, Midnight Club: Street Racing, студія спиралася на досвід своїх попередніх гоночних аркад — Midtown Madness і Midtown Madness 2, і тому Midnight Club має схожі концепцію та геймплей — вуличні перегони у відкритому світі по реальним містам[7]. Midnight Club стала одним із перших ігрових проєктів з тематикою вуличних перегонів[5]. Midnight Club: Street Racing була випущена восени 2000 року, як стартовий ексклюзив для нової на той час приставки PlayStation 2[8], а наступного року студія Rebellion Developments створила версію гри для Game Boy Advance[9]; 2013 року вийшла версія для PlayStation 3[10].

Після того, як Midnight Club: Street Racing продемонструвала свою успішність, команда розробників вирішила створити сиквел. Під час роботи над Midnight Club II, Angel Studios було придбано Rockstar Games, які переформували їх у Rockstar San Diego, став їх материнською компанією[11]. У другій грі серії з'явилися такі нововведення, як мотоцикли (Midnight Club II стала першою відеоігровою гонкою, в якій використані і автомобілі, і мотоцикли[12]), спеціальні здібності та онлайн-режим[13]. Крім того, поліпшення в порівнянні з попередником зазнали таких аспектів, як дизайн міст, графіка і сюжет[6][14]. Спочатку випуск відбувся навесні 2003 року на PlayStation 2[15], а влітку вийшли портовані версії для Xbox та Microsoft Windows[16][17]; версія для Windows згодом була перевидана у 2008 році у сервісі SteamSteam[18], а у 2013 році вийшла версія для PlayStation 3[19].

На хвилі популярності тематики вуличних перегонів розробники після випуску Midnight Club II приступили до створення продовження, що отримала назву Midnight Club 3: DUB Edition. Основною відмінністю від попередніх частин є введення в серію ліцензованих транспортних засобів від відомих світових виробників, таких як Nissan, Chevrolet, Kawasaki та багато інших[20]. Крім іншого, у грі вперше в серії з'явилися можливості тюнінгу та стайлінгу, подібно до наявних в іграх Need for Speed: Underground і Need for Speed: Underground 2[5]. Транспортні засоби та запчастини для них можна не тільки виграти, а й купити, витративши на них зароблені у перегонах гроші. У ході створення третьої гри Rockstar San Diego співпрацювали з журналом DUB Magazine та зі студією Rockstar Leeds[21]. Midnight Club 3: DUB Edition вийшла навесні 2005 року на Xbox, PlayStation 2 і PlayStation Portable[22][23][24], а роком пізніше вийшло перевидання для Xbox і PlayStation 2 з новим контентом, що отримало назву Midnight Club 3: DUB Edition Remix[25]; перевидання було також випущене у 2012 році для PlayStation 3[25].

Хоча Midnight Club 3: DUB Edition спочатку замислювалася завершальною частиною, в 2007 році Rockstar San Diego розпочали розробку наступної гри серії під назвою Midnight Club: Los Angeles на новому рушію компанії Rockstar Games — RAGE (попередні частини серії використовували двигун власної розробки Angel Studios — AGE). Гра призначалася для консолей наступного покоління — Xbox 360 та PlayStation 3[26][27]. У ході створення всі аспекти попередніх частин були значно вдосконалені, а екрани завантаження були повністю прибрані, оскільки команда творців, за їхніми словами, хотіла дати гравцям більше почуття свободи[12]. Для PlayStation Portable студією Rockstar London також розроблялася окрема версія під назвою Midnight Club: L.A. Remix, яка відрізнялася деякими змінами та спрощеннями у зв'язку з технічними обмеженнями портативної консолі[28]. Випуск гри відбувся восени 2008[29], а наступного року вийшло перевидання для Xbox 360 і PlayStation 3 під назвою Midnight Club: Los Angeles Complete Edition, що включає в себе оригінальну гру і всі доповнення, що вийшли для неї[30][31].

Після випуску Midnight Club: Los Angeles головні розробники серії — Джей Панек та Марк Гароне — були звільнені у зв'язку зі змінами у студії Rockstar San Diego та важкими умовами праці, через які на адресу компанії Rockstar Games висловлювалися численні скарги від працівників та їхніх сімей . Звільнення торкнулися інших працівників студії, які не хотіли брати участь у розробці іншої гри від Rockstar Games — Red Dead Redemption. З цих причин у пресі зазначили, що потенційне продовження серії Midnight Club більше не може побачити світ[32][33][34]. Проте згодом неодноразово з'являлася інформація про можливе відродження франшизи. Так, 1 серпня 2017 року на серверах Xbox Live з'явилося два скріншоти з потенційного перезапуску серії Midnight Club, але жодних коментарів від самих Rockstar Games із цього приводу не надходило[35]. У листопаді 2020 року стало відомо про наміри Take-Two Interactive купити студію Codemasters, відому по створенню таких гоночних ігрових серій, як Dirt і Grid, аби студія могла б допомогти у створенні нової частини серії Midnight Club,, але зрештою студію купила Electronic Arts[36]. У січні 2022 року під час інвесторської телеконференції глава Take-Two Interactive Штраус Зельник заявив про можливе продовження відомих франшиз Rockstar Games, включаючи Midnight Club[37].

Відгуки[ред. | ред. код]

Оцінки
Гра Середня оцінка Metacritic
'Midnight Club: Street Racing' 78/100 (PS2)[38]
50/100 (GBA)[39]
'Midnight Club II' 86/100 (Xbox)[40]
85/100 (PS2)[41]
81/100 (ПК)[42]
'Midnight Club 3: DUB Edition' 84/100 (PS2)[43]
84/100 (Xbox)[44]
74/100 (PSP)[45]
'Midnight Club 3: DUB Edition Remix' 87/100 (Xbox)[46]
85/100 (PS2)[47]
'Midnight Club: Los Angeles' 82/100 (PS3)[48]
81/100 (X360)[49]
'Midnight Club: L.A. Remix' 79/100 (PSP)[50]

Загалом ігри серії Midnight Club отримали позитивні відгуки з боку гравців та професійної преси[1][2][3]. Серія також здобула комерційний успіх: станом на липень 2004 року продажі перевищили 3 мільйони примірників[51], а на квітень 2021 року всього було продано 18,5 мільйонів копій ігор, що зробило Midnight Club п'ятою найпроданішою серією гоночних ігор[52].

В оглядах рецензенти часто хвалили великі та опрацьовані локації: зазначалося, що відкритий світ сповнений різноманітних альтернативних маршрутів та коротких шляхів, що додає різноманітності проходженню перегонів, під час яких відсутні невидимі стіни, а різні пам'ятки (наприклад, Міжнародний аеропорт Лос-Анджелеса та Лувр) відтворені сумлінно та достовірно[1][2][3]. Ігровий процес оглядачі описували, як динамічний і дуже швидкий, а багатокористувацький режим, на їх думку, значно збільшував реграбельність і був здатний продовжити час, проведений за грою[53][54]. На журналістів також справляли хороше враження транспортні засоби, різноманітність їх здібностей (наприклад, їзда на двох колесах) та можливостей: автомобілі та мотоцикли можна піддати модифікації, починаючи з фарбування та зміни їх деталей і закінчуючи установкою функції уповільнення часу або ЕМЗ[55][56].

Основні критики гри серії піддавалися через надмірно високу складність проходження. Рецензенти помічали, що суперники мають відмінні навички водіння, добре знають вулиці міст і завжди готові скористатися найменшими помилками гравця[57][2][3]. Транспортні засоби в серії мають високу швидкість і «божевільну» аркадну фізику, що, за словами оглядачів, вимагає від гравців гарної реакції та уваги, щоб встигати вчасно реагувати на те, що відбувається[58][59][4]. Складність проходження посилює і відкритий світ, який потрібно ретельно вивчити, щоб не заблукати в заплутаних міських вулицях, а також вміти скористатися найбільш короткими та зручними маршрутами та прихованими шляхами з метою обігнати суперників та перемогти у перегонних змаганнях[59][4][3].

Вплив[ред. | ред. код]

Midnight Club стала однією з перших ігор, у якій використано тематику вуличних гонок[5]. Свобода вибору шляху до контрольних точок під час гонок, що відбуваються в реальних містах, стали основною відмінністю серії[3][5][59]. Ігровий процес та тематика, схожі з представленими в Midnight Club, згодом були використані в деяких інших гоночних іграх, у тому числі Need for Speed: Underground та Need for Speed: Underground 2, в яких гравець також бере участь у гонках міськими вулицями[60][61]. Деякі можливості, як, наприклад, використання в гонках і автомобілів і мотоциклів, вперше використані в Midnight Club і згодом реалізовувалися в іграх інших компаній, таких як Test Drive Unlimited, Burnout Paradise та інші[62][63][64]. Крім того, деякі елементи геймплею Midnight Club використовувалися в інших іграх компанії Rockstar Games[65][66][67].

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. Назва є відсиланням до японського клубу вуличних перегонників Mid Night Club[en].
Джерела
  1. а б в г д е Perry, Doug. (24 жовтня 2000). Midnight Club: Street Racing Reviewed on PS2 (англ.). IGN. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  2. а б в г д е ж и к Williams, Bryn (10 квітня 2003). Midnight Club II Review (англ.). GameSpy. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  3. а б в г д е ж и к Midnight Club: Los Angeles. Обзор. Страна игр. 2 березня 2009. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 1 вересня 2019. 
  4. а б в г Navarro, Alex (13 квітня 2005). Midnight Club 3: DUB Edition Review (англ.). GameSpot. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 1 вересня 2019. 
  5. а б в г д Midnight Club 3: DUB Edition. В разработке. Страна игр. 21 жовтня 2004. Архів оригіналу за 26 березня 2015. Процитовано 1 вересня 2019. 
  6. а б в Midnight Club II Designer Diary (англ.). GameSpot. 21 лютого 2003. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  7. Midnight Club: Hands-On (англ.). GameSpot. 12 травня 2000. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  8. Midnight Club is Ready to Roll (англ.). GameSpot. 12 жовтня 2000. Архів оригіналу за 11 жовтня 2013. Процитовано 1 вересня 2019. 
  9. Destination Software confirms GBA, GameCube games (англ.). GameSpot. 8 листопада 2001. Архів оригіналу за 20 березня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  10. Midnight Club: Street Racing — PlayStation 3 (англ.). IGN. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  11. Take-Two Acquires Angel (англ.). IGN. 20 листопада 2002. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  12. а б Midnight Club: Los Angeles Q&A (англ.). IGN. 8 квітня 2003. Архів оригіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
  13. Midnight Club II Preview (англ.). GameSpot. 24 січня 2003. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  14. Midnight Club II Designer Diary (англ.). GameSpot. 24 березня 2003. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  15. Midnight Club II — PlayStation 2 (англ.). IGN. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  16. Midnight Club II — Xbox (англ.). IGN. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  17. Midnight Club II — PC (англ.). IGN. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  18. Rockstar builds up Steam (англ.). GameSpot. 4 січня 2008. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  19. Midnight Club II — PlayStation 3 (англ.). IGN. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  20. Garratt, Patrick (21 липня 2004). Midnight Club 3: DUB Edition Preview (англ.). Eurogamer. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 1 вересня 2019. 
  21. Midnight Club 3: DUB Edition First Look (англ.). GameSpot. 11 июня 2004. Архів оригіналу за 23 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  22. Midnight Club 3: DUB Edition Xbox (англ.). IGN. Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  23. Midnight Club 3: DUB Edition PlayStation 2 (англ.). IGN. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  24. Midnight Club 3: DUB Edition PlayStation Portable (англ.). IGN. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  25. а б Midnight Club 3: DUB Edition Remix (англ.). IGN. Архів оригіналу за 25 листопада 2014. Процитовано 1 вересня 2019. 
  26. Midnight Club headed for Xbox 360, PS3 (англ.). GameSpot. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
  27. GC ’07: Midnight Club: Los Angeles First Look (англ.). GameSpot. 23 августа 2007. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
  28. Dyer, Mitch (18 листопада). Midnight Club: LA Remix Review (англ.). GameSpot. Архів оригіналу за 25 лютого 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  29. Shippin’ Out Oct. 19-25: Far Cry 2, Fable II, Wii Music (англ.). GameSpot. 20 жовтня 2008. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  30. (Xbox 360) Midnight Club: Los Angeles Box Shots and Screenshots (англ.). GameRankings. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  31. (PlayStation 3) Midnight Club: Los Angeles Box Shots and Screenshots (англ.). GameRankings. Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  32. Midnight Club canceled at beleaguered Rockstar San Diego? (англ.). GameSpot. 11 января 2010. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  33. Red Dead Redemption on track, Rockstar ’saddened’ by working-condition claims (англ.). GameSpot. 21 січня 2010. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  34. Take-Two confirms ’restructuring,’ denies studio layoffs (англ.). GameSpot. 3 лютого 2010. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  35. Пи, Лена (1 серпня 2017). Слух или утечка? В Xbox Live обнаружили неанонсированную игру Midnight Club. Ігромания. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 25 квітня 2022. 
  36. Воробьёв, Геннадий (10 листопада 2020). Codemasters готова присоединиться к Take-Two. StopGame.ru. Архів оригіналу за 25 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2022. 
  37. Khayyat, Mehrdad. Take 2 Aims to Bring Sequels to Existing IPs, Referencing Max Payne and LA Noire (англ.). Dualshockers. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 25 квітня 2022. 
  38. Midnight Club: Street Racing for PlayStation 2 (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  39. Midnight Club: Street Racing for Game Boy Advance (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  40. Midnight Club II for Xbox (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 18 липня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  41. Midnight Club II for PlayStation 2 (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
  42. Midnight Club II for PC (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  43. Midnight Club 3: DUB Edition for PlayStation 2 (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 4 травня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  44. Midnight Club 3: DUB Edition for Xbox (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 18 червня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  45. Midnight Club 3: DUB Edition for PSP (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  46. Midnight Club 3: DUB Edition Remix for Xbox (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 22 червня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  47. Midnight Club 3: DUB Edition Remix for PlayStation 2 (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 4 вересня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  48. Midnight Club: Los Angeles for PlayStation 3 (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  49. Midnight Club: Los Angeles for Xbox 360 (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  50. Midnight Club: LA Remix for PSP (англ.). Metacritic. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  51. Games Weekly. 3DNews Daily Digital Digest. 29 липня 2004. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 2 квітня 2022. 
  52. Jupp, Ethan (26 квітня 2021). The six best selling racing games of all time (англ.). Goodwood.com. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 21 березня 2022. 
  53. jkdmedia (13 квітня 2003). Midnight Club 2 PS2 Review (англ.). GameZone. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  54. Roper, Chris (20 жовтня 2008). Midnight Club: Los Angeles Review (англ.). IGN. Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
  55. Reed, Kristan (7 мая 2003). Midnight Club II Review (англ.). Eurogamer. Архів оригіналу за 20 серпня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  56. Thomas, Aaron (21 октября 2008). Midnight Club: Los Angeles Review (англ.). GameSpot. Архів оригіналу за 25 липня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  57. Shawn Sanders. (1 листопада 2000). Midnight Club Review (англ.). Game Revolution. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 23 липня 2016. 
  58. Gerstmann, Jeff (10 квітня 2003). Midnight Club II Review (англ.). GameSpot. Архів оригіналу за 20 серпня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  59. а б в Nomad (25 июля 2003). Рецензия на Midnight Club II. AG.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  60. Калинченков, Михаил 'Redguard' (2 грудня 2003). Need for Speed: Underground — рецензия и обзор на игру. AG.ru. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  61. Калинченков, Михаил 'Redguard' (22 листопада 2004). Need for Speed: Underground 2 — рецензия и обзор на игру. AG.ru. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  62. Асанов, Игорь (30 мая 2007). Test Drive Unlimited — Вердикт. Ігроманія. Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  63. Калинченков, Михаил (19 лютого 2009). Burnout Paradise: Полное издание. AG.ru. Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
  64. Wong, Lawrence (15 февраля 2006). Asphalt: Urban GT 2 (англ.). Game Over Online. Архів оригіналу за 17 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2019. 
  65. Поздеев, Максим (2 серпня 2005). Grand Theft Auto: San Andreas — Вердикт. Ігроманія. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 1 вересня 2019. 
  66. Милованов, Александр (22 жовтня 2013). Grand Theft Auto V — рецензия и обзор на игру. AG.ru. Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
  67. Nomad (29 июня 2011). L.A. Noire — рецензия и обзор на игру. AG.ru. Архів оригіналу за 28 травня 2018. Процитовано 1 вересня 2019. 
Література

Посилання[ред. | ред. код]