Max Payne — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Max Payne (значення).
Ця стаття про однойменну відеогру. Про серію відеоігор див. Max Payne (серія відеоігор).
Max Payne
Обкладинка гри
Розробник Remedy Entertainment[a]
Видавець Gathering of Developers[b]
Дистриб'ютор
Жанр(и) Шутер від третьої особи
Платформа  Microsoft Windows
 PlayStation 2
 Xbox
 macOS
 Game Boy Advance
 iOS
 Android
Дата випуску
    • Microsoft Windows
      NA / EU — 24 липня 2001
      PlayStation 2
      NA — 6 грудня 2001
      EU — 11 січня 2002
      Xbox
      NA — 12 грудня 2001
      EU — 14 березня 2002
      Mac OS X
      WW — 16 липня 2002
      Game Boy Advance
      NA — 16 грудня 2003
      EU — 19 березня 2004
      iOS
      WW — 12 квітня 2012
      Android
      WW — 14 червня 2012
Режим гри  Однокористувацька гра
Мова англійська
Творці
Продюсер Джордж Бруссар[en]
Скотт Міллер
Режисер(и) Петрі Ярвілехто
Сценарист(и) Сем Лейк
Програміст(и) Маркус Стейн
Художник(и) Самулі Війкінен
Композитор(и) Кярці Хатакка[en]
Кіммо Каясто
Технічні деталі
Рушій MaxFX
Носій CD-ROM, цифрова дистрибуція і цифрове завантаження[d]
Max Payne
Наступна гра Max Payne 2: The Fall of Max Payne
Офіційний сайт​(англ.)
CMNS: Max Payne у Вікісховищі

Max Payne — відеогра у жанрі шутера від першої особи, розроблена Remedy Entertainment і видана Gathering of Developers. У центрі сюжету Макс Пейн — колишній детектив поліції Нью-Йорка, який намагається розкрити вбивство своєї родини, розслідуючи таємничий новий дизайнерський наркотик під назвою «Валькірін». В процесі цього, Макс вплутується у масштабний заколот, до якого залучені велика фармацевтична компанія, організована злочинність, таємне товариство та військові США. Гра активно використовує неонуар-стилістику, поєднуючи її з статичними панелями графічних романів (з закадровим голосом), що служать основним засобом сюжетної оповіді. Гра черпала натхнення з детективних романів Мікі Спіллейна, гонконгських бойовиків Джона Ву та скандинавської міфології.[1] Також це була одна з перших відеоігор, де було використано кінематографічний прийом «Bullet time», популяризований фільмами Матриця.

Max Payne спочатку була випущена оригінальним розробником Remedy Entertainment на платформі Microsoft Windows у липні 2001 року, пізніше у грудні того ж року студія Rockstar Games перенесла гру на PlayStation 2 і Xbox, а вже у липні 2002 року MacSoft[en] і Feral Interactive[en] випустили версію для Mac OS X.[2] Версію гри для Game Boy Advance, що використовувала ізометричну перспективу, зберігаючи більшість геймплейних елементів оригіналу, було випущено Rockstar Games у грудні 2003 року, а вдосконалений порт для мобільних пристроїв був опублікований у 2012 році, цей випуск приурочили до релізу Max Payne 3. Версія гри для Dreamcast також була запланована, але згодом скасована через припинення підтримки консолі в 2001 році.[3] Max Payne також стала доступною на Xbox 360 в рамках програми Xbox Originals у 2009 році,[4] на PlayStation 3 в рамках PS2 Classic у 2012 році, на PlayStation 4 у 2016 році,[5] а також на Xbox One і Xbox Series X/S з 2021 року[6][7] завдяки програмам зворотньої сумісності й емуляції консолей.

Оригінальна версія Max Payne отримала позитивні відгуки від критиків. Добре оцінили захопливі бойові зіткнення та використання оповідальних прийомів нуару, тоді як критикували лінійний дизайн рівнів і загальну коротку тривалість. Гра отримала велику кількість нагород, включаючи BAFTA, як «Відеогра року» та носить статус культової, а деякі критики називають її однією з найкращих відеоігор коли-небудь створених.[8][9][10] Успіх оригіналу започаткував франшизу Max Payne, включаючи продовження Max Payne 2: The Fall of Max Payne, знову розроблену Remedy і видану Rockstar у жовтні 2003 року, і Max Payne 3, розроблену суто Rockstar і випущену в травні 2012 року. Екранізація першої гри вийшла в жовтні 2008 року. 2022 року було оголошено, що Remedy сумісно з Rockstar працюють над ремейками перших двох оригінальних ігор для платформ Microsoft Windows, PlayStation 5 і Xbox Series X/S.[11]

Ігровий процес[ред. | ред. код]

Геймплей під час бойового зіткнення: активована «Bullet time» механіка, коли час сповільнюється, а гравець має змогу прицілитися та продумати свою подальшу стратегію. На екрані також показана зброя, яку використовує Макс, кількість доступних набоїв та лікувальних предметів.

Max Payne — це шутер від третьої особи, в якому гравець виступає в ролі головного персонажа серії Макса Пейна. Головною особливістю ігрового процесу є використання механіки bullet time в перестрілках з ворогами, коли час сповільнюється до такої міри, що швидкість руху куль та інших снарядів є настільки низькою, що можна розгледіти їх неозброєним оком. Хоча швидкість рухів Макса також сповільнюється, гравець все ще може прицілюватися та реагувати в режимі реального часу, що дає більше можливостей для планування та реагування на дії ворогів.

Спочатку гравці озброєні 9-міліметровим пістолетом, але в ході гри стає доступною інша зброя, включаючи автомати та вибухівку, причому Макс може використовувати деяку зброю стріляючи з обох рук, це збільшує кількість завданої ворогам шкоди за рахунок більшого споживання патронів. Всього у грі доступно 14 видів зброї:

У разі поранення Макс може відновити здоров’я, приймаючи знеболюючі, які можна знайти в медичних шафах та інших контейнерах або взяти у вбитих ворогів. Просування по рівнях є лінійним, іноді з незначними елементами платформера та розв'язанням нескладних головоломок. Сюжетна лінія гри часто просувається вперед гравцем після внутрішнього монологу Макса, коли персонаж визначає, якими мають бути його наступні кроки. Для передачі ширшої картини основної історії в ключових моментах сюжету гравцю показуються інтерлюдії стилізовані під графічний роман.

Окрім стандартної складності гри «Втікач» (англ. Fugitive), у грі також є режим «Зварений вкруту» (англ. Hard-Boiled), де завдана гравцю шкода збільшена, а запас здоров’я та боєприпасів зменшено; «Мрець» (англ. Dead on Arrival), що обмежує гравця лише сімома збереженнями на главу і «Хвилинка» (англ. New York Minute), де гравець повинен досягти контрольних точок на рівні до того, як закінчиться час, виділений на проходження, тоді як вбивство ворогів поповнює запас часу. Після завершення гри на «Мерці» гравець відкриває окремий режим безкінечної перестрілки «Останній виклик» (англ. The Last Challenge також знаний як «End Combat» або «Final Battle» в інших випусках).

Протягом гри розвиваються міні-сюжети у формі телевізійних шоу, серіалів і реклами, які гравець може переглянути на телевізорах, розставлених на рівнях. Деякі шоу і серіали засновані на реально існуючих прототипах. Гра має спеціальний скрипт для автоматичного регулювання складності. Якщо гравець помирає занадто часто, то знизиться влучність і витривалість супротивників, і навпаки[12].

На релізі разом з грою постачався функціональний редактор MAX-FX, що дає змогу створювати нові рівні та вносити зміни в ігровий світ.[13][14]

Сюжет[ред. | ред. код]

Статичні панелі на кшталт графічних романів (з закадровим голосом) служать основним засобом сюжетної оповіді — елемент, звичайний для жанру неонуар.

Макс Пейн (Джеймс МакКафрі[en]) — колишній офіцер поліції Нью-Йорка, нині агент DEA, чию дружину Мішель (Гевіленд Морріс[en]) і новонароджену доньку Роуз вбили озброєні наркомани під дією нового дизайнерського наркотику під назвою «Валькір». 2001 року, через три роки після їх смерті, Макс працює під прикриттям у синдикаті організованої злочинності Панчінелло, що контролює торгівлю Валькіром. Його колега з DEA, Б.Б., (Адам Ґруппер) організовує зустріч між Максом і його другом і колишнім колегою Алексом Балдером (Кріс Філліпс[en]) на станції метро. Чекаючи на Алекса, Макс випадково вступає в перестрілку з бандитами, які працюють на заступника Панчінелло Джека Лупіно (Джефф Гернер) і влаштовують пограбування банку через покинутий тунель метро. Коли Алекс прибуває, його вбиває невидимий вбивця і підставляє Макса за вбивство, розкриваючи його прикриття.

Макс, за яким тепер полює як поліція, так і мафія, що тепер розкрила його поліцейське прикриття, шукає Вінні Ґоґнітті (Джо Далло), праву руку Лупіно, в надії, що той приведе його до самого Лупіно. Він виявляє, що російська мафія на чолі з Владіміром Лемом (Домінік Гокслі[en]) розпочали війну з родиною Панчінелло. Піймавши Ґоґнітті, Макс допитує його та дізнається де ховається Лупіно і вбиває того. Він зустрічає Мону Сакс (Джулія Мурні[en]), найману вбивцю та невістку дона Анджело Панчінелло (Джо Раньо). Мона, прагнучи помститися Панчінелло за жорстоке поводження з її сестрою та не бажаючи, щоб Макс став на її шляху, дає йому напій з отрутою. Випивши, Макс втрачає свідомість, після чого його знаходять мафіозі та забирають на тортури, але йому вдається втекти.

Макс укладає партнерство з Лемом, який повідомляє йому про вантажне судно з вогнепальною зброєю, яку деякі з колишніх поплічників Лема мають намір продати Панчінелло. Захопивши зброю, Макс намагається заманити Панчінелло в пастку, але сам потрапляє в засідку. Після втечі Макс штурмує садибу Панчінелло і виявляє, що той лише маріонетка в більш масштабнішій змові. В цей момент садибу захоплюють найманці, які вбивають Панчінелло та вводять Максу смертельну дозу Валькіра.

Після чергового кошмару, викликаного наркотиками, Макс прямує до старого сталеливарного цеху, де найманці перегруповуються. Там він знаходить прихований підземний військовий науково-дослідний комплекс і виявляє, що Валькір є результатом «Проєкту Валгалла», військового експерименту часів війни в Перській затоці з підвищення витривалості та морального духу солдатів за допомогою хімічних удосконалень. Проєкт було призупинено через погані результати, але його таємно відновила Ніколь Горн (Джейн Дженнаро[en]) через свою фармацевтичну компанію. Коли Мішель, дружина Макса, випадково дізналася про незаконні експерименти компанії Горн, та замовила вбивство її та її родини. Макс втікає з бункера після того, як ініціює там протокол самознищення.

Макс, з’ясувавши, що Б.Б. весь цей час був посібником Горн, і це саме він підставив Макса при вбивстві Алекса, погоджується зустрітися з ним на автостоянці, де вбиває його. Потім Макса викликають на зустріч з таємним товариством під назвою «Внутрішнє коло» (англ. Inner Circle), яке весь цей час спостерігало за ним. Їх лідер, Альфред Воден (Джон Рендолф Джонс), розповідає, що Горн колись також була членом цього товариства, і просить Макса вбити її в обмін на те, щоб розібратися з висунутими проти нього звинуваченнями у вбивстві поліцейського. Вони потрапляють в засідку людей Горн, але і Макс, і Воден втікають. Макс прибуває до штаб-квартири Горн, де знову зустрічає Мону Сакс, яку Горн найняла для його вбивства. Мона відмовляється від контракту, і на очах Макса її вбивають, після чого її тіло таємничим чином зникає. Макс розправляється з Горн і коли поліція Нью-Йорка штурмує будівлю, Макс здається і його беруть під варту. Він помічає Водена серед натовпу перехожих і посміхається, знаючи, що Воден забезпечить його захист.

Розробка[ред. | ред. код]

Remedy Entertainment працювали над ідеєю «бойовика від третьої особи» починаючи з 1996 року, після завершення роботи над своєю першою грою Death Rally[en], натхненні спочатку Loaded[en], а потім успіхом Tomb Raider, хоча намагалися уникнути її «жахливої системи камер».[15] За словами сценариста гри, Сема Лейка, для нього «відправною точкою був архетип приватного детектива, затятого поліцейського», який буде використовуватися в грі з «глибшою, більш психологічною» історією.[16] Невдовзі було створено прототип гри та дизайн-документ проєкту з робочими назвами Dark Justice та Max Heat (гра слів тут полягає у схожих за концепціями телешоу під назвою Dick Justice та порнофільмі Max Heat — відсилки до обох присутні у Max Payne 2), котрі показали 3D Realms та невдовзі підписали угоду про розробку.[17] Провідним дизайнером проєкту став Петрі Ярвілехто,[18] який хотів зробити кінемтографічні прийоми bullet time і сповільнену зйомку відмінною рисою та основною механікою їхньої гри. Завдяки своєму досвіду у програмуванні, команда створила власний ігровий рушій.[19] Сем Лейк був призначений автором сценарію, куди додав елементи, характерніші для жанру кримінальної літератури та нуар-фільмів.[19] Для ігрових текстур команда хотіла використати реальні фотографії і у 1999 році дизайнери вирушили з Фінляндії до Нью-Йорка, щоб дослідити місто та отримати ідеї для ігрових локацій. У супроводі двох охоронців з Департаменту поліції Нью-Йорка вони зробили тисячі фотографій.[20]

Особа головного героя було списано з Сема Лейка, сценариста і дизайнера гри

Для катсцен розробники вибрали панелі коміксів з позакадровою озвучкою, що виявилось ефективнішим та дешевшим у використанні прийомом, ніж повністю анімована кінематографіка. Команда також зазначила, що панелі коміксів змушують гравця інтерпретувати кожен фрейм самостійно, а «нюанси є в голові читача [...] і було б набагато важче досягти цього рівня за допомогою роликів на ігровому рушії чи навіть пререндерених кінематографічних сцен».[16] Також панелі коміксів було значно легше реорганізувати, якщо потрібно було змінити сюжет під час розробки.[16]

Remedy використовували власний ігровий рушій, який вони назвали MaxFX (або MAX-FX, розроблявся з початку 1997 року).[13] Єдиними іграми, які використовували цей рушій, були Max Payne та Max Payne 2, редактор рівнів MaxFX також було включено у випуск оригінальної гри. Ліцензію на MAX-FX продали Futuremark[en], котрі використовували його для своїх 3DMark бенчмарків, останнім з яких був 3DMark 2001 Second Edition.[21][22]

Перший трейлер, що демонстрував ранню версію сюжету гри та геймплей, показали на E3 1998 року, привернувши значний інтерес публіки завдяки інноваційному вмісту та ефектам (особливо 3D-системі зображення диму та спалахів дула), хоча 3D Realms пізніше стверджували, що навмисно уникали надмірного хайпу гри.[23] Запланований на літо 1999 року реліз неодноразово відкладали та суттєво оновлювали різні аспекти гри. Зокрема, графічну складову було суттєво покращено, щоб мати набагато реалістичніші текстури та освітлення, тоді як багатокористувацький режим було повністю видалено. Гра була випущена для Microsoft Windows 24 липня 2001 року. Запланованою датою релізу зазначався день до цього, але помилка в митній формі для відправлення з виробничого підприємства в Канаді змусила FedEx відправити всі копії гри до Мемфіса, штат Теннессі, замість Далласа у штаті Техас, так що видавцю довелося терміново найняти сторонню транспортну компанію, щоб перевезти їх до місця призначення.[24][25]

Після виходу гри права на франшизу Max Payne були викуплені американським розробником і видавцем Take-Two Interactive, внутрішні студії якого в тому ж 2001-му році випустили порт гри на консолі PlayStation 2 і XBox. У 2002-му році також вийшов порт гри на Mac OS X.

Порт для Game Boy Advance[ред. | ред. код]

GBA версія гри була розроблена в 2003 році Möbius Entertainment (пізніше перейменована у Rockstar Leeds).[26][27] Оскільки Game Boy Advance є менш потужною платформою, цей порт суттєво відрізняється від версій для ПК та її портів для Xbox і PlayStation 2: замість 3D-шутера гра побудована на спрайтовій графіці та показана з ізометричної перспективи. Однак інші особливості ігрового процесу залишилися дуже схожими на оригінал, включаючи використання полігональної графіки для персонажів. Сюжет також залишився без змін, хоча деякі рівні з оригіналу опущено.

Порти для мобільних платформ[ред. | ред. код]

6 квітня 2012 року було оголошено про випуск Max Payne Mobile для Android та iOS.[28] Гра була випущена для iOS 13 квітня 2012 року, тоді як версію для Android було відкладено до 14 червня 2012 року. Ніяких серйозних змін окрім оновлення графічної складової до гри внесено не було.[29] 18 березня 2013 року було випущено оновлення для виправлення критичної помилки, через яку користувачі не могли отримати доступ до своїх хмарних збережень.[30]

Продажі[ред. | ред. код]

У перший місяць продажів було реалізовано приблизно 82 000 копій.[31] Max Payne стала 19-ю найпродаванішою відеогрою США 2001 року[32] з внутрішніми продажами у 300 782 копії та доходом у $13,8 млн.[33] У Сполучених Штатах до 2006 року було продано 430 тис. копій для ПК, що склало $16,9 млн доходу та 1,6 млн копій для PlayStation 2, які принесли $56 млн прибутків. За даними Edge[en] та Next Generation[en], це зробило Max Payne 33-ю найпродаванішою відеогрою в країні, випущеною між 2000 і 2006 роками, і 26-ю найпродаванішою грою на платформах PlayStation 2, Xbox або GameCube в цьому ж часовому проміжку.[34][35]

Асоціація видавців програмного забезпечення для розваг і дозвілля[en] (ELSPA) присудила ПК-версії Max Payne «срібну» нагороду,[36] а її версії для PlayStation 2 — «золоту»,[37] що вказує на продажі у Великобританії щонайменше в 100 тис. і 200 тис. копій відповідно.[38] Загальна кількість продажів склала 4 млн копій.[39]

Оцінки і відгуки[ред. | ред. код]

Max Payne отримала загалом позитивні відгуки. AllGame високо оцінили атмосферу, дизайн рівнів і звукову складову гри, водночас зазначивши, що «історія інколи передбачувана та сповнена кліше» і що «на відміну від Half-Life, де геймплей ідеально інтегрований з простою, але доречною історією, Max Payne часто вириває вас із контексту та змушує дивитися на погано намальований графічний роман, слухаючи посередні діалоги». Рецензія також відзначає низьку реіграбельність та відсутність мультиплеєру.[49] Edge[en] похвалили Max Payne за успішну інтеграцію bullet time механіки, але розкритикували «лінійний і пустий» дизайн рівнів.[50] Хоча графіку загалом хвалили за текстури з високою роздільною здатністю, моделям персонажів бракувало анімованих виразів обличчя — IGN розкритикували «гримасу на обличчі головного персонажа, яка виглядає наче в нього постійний закреп».[55]

Версія для PlayStation 2 страждала від зниження деталізації зображення та падіння fps, оскільки системні вимоги гри балансували на межі потужності тодішнього покоління консолей. Крім того, рівні були розбиті на дрібніші частини, щоб не перевантажувати 32МБ-ну оперативну пам’ять PlayStation 2. Згідно з IGN, постійні завантаження призвели до «порушення імерсивності та напруги сюжету».[56] Поза тим, версія для PlayStation 2 стала вдалим портом, який зберіг увесь вміст оригіналу. GameSpot дали грі оцінку 8/10 (порівняно з 9,2, якими вони оцінили версії для ПК і Xbox), зауваживши, що PS2 не є платформою вибору для цієї гри.[57] Max Payne Mobile отримала загалом позитивні відгуки. Критики хвалили покращену HD-графіку, вказуючи, проте, на вік гри та проблеми з сенсорним керуванням.[58]

Нагороди[ред. | ред. код]

Гра отримала безліч щорічних нагород за 2001 рік, включаючи «Найкраща ПК-відеогра» від БАФТА і ECTS; Golden Joystick від Dennis Publishing[en]; «Гра року», «Найкраща графіка» (ПК-відеогра) і «Найкращий ПК-бойовик» від The Electric Playground[en]; «Найкраща гра за вибором читачів» і «Найкраща гра для ПК» від Pelit[en]; «Гра року» від The Augusta Chronicle; «Найкраща ПК-відеогра» від Amazon; «Гра року для ПК» від Shacknews і GameZone; «Вибір редакції» від Game Revolution; «Найкращий ігровий персонаж» і «Найкраща кінематографічність» від Eurogamer; «Вибір читачів», «Найкращий однокористувацький бойовик» і «Найкраща гра для Xbox» за версією GameSpot; «Вибір читачів», «Найкращий сюжет», «Найкраща графіка» та «Найкращий звуковий супровід», «Найкраща пригодницька гра» (Xbox) і «Вибір редакції» від IGN; «Вибір гравців» (Xbox) від Games Domain[en]; «Найкращий трюк» за версією GameSpy (також змагалася в категоріях «Найкраща кінематографія» та «Найкращий трейлер»); і «Вибір редакції» та «Найкраща інновація» від Computer Gaming World[en].[59]

Редакція IGN написала: «Ця гра отримала так багато голосів від читачів, що ми майже вирішили створити категорію «Найкраща Max Payne 2001 року».[60] Журнал також віддав їй 96-у позицію серед кращих PS2-відеоігор, наголосивши, що геймери спочатку згадують про Max Payne, а не про Матрицю, коли думали про bullet time.[61] PC Gamer US вручив Max Payne нагороди за «Найкращий бойовик» і «Найкращу графіку», а редактори підсумували гру як «моторошну, хвилюючу та сюрреалістичну».[62] GameSpot відвели 6-те місце для Xbox-версії Max Payne серед всіх консольних ігор 2001 року. Вона посіла друге місце в щорічному рейтингу видання «Найкраща гра для Xbox», а серед консольних ігор — у категоріях «Найкращий сюжет» та «Найкращий шутер».[63]

Спадщина[ред. | ред. код]

Продовження, Max Payne 2: The Fall of Max Payne, було випущено в 2003 році.[64] Третя гра серії, Max Payne 3, була розроблена і випущена Rockstar Games в 2012 році. У 2022 році було оголошено, що Remedy сумісно з Rockstar працюють над ремейками перших двох оригінальних ігор для платформ Microsoft Windows, PlayStation 5 і Xbox Series X/S на основі власного рушія Remedy, Northlight Engine.[11]

Екранізація[ред. | ред. код]

Докладніше: Макс Пейн (фільм)

Екранізація першої гри вийшла в жовтні 2008 року з Марком Волбергом у ролі Макса Пейна та Мілою Куніс у ролі Мони Сакс.[65] Компанією 20th Century Fox знято фільм за мотивами гри. У фільмі розповідається історія першої частини гри. Однак, незважаючи на те, що багато подій фільму повторювали гру, історія докорінно змінилася.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Портування для PlayStation 2 виконано Rockstar Canada, для Xbox Neo Software, для Mac OS X Westlake Interactive та для iOS і Android War Drum Studios. Адаптація для Game Boy Advance розроблена Möbius Entertainment.
  2. ↑ Версії для PlayStation 2, Xbox, Game Boy Advance, iOS та Android видані Rockstar Games; версію на Mac OS X видали MacSoft у Північній Америці та Feral Interactive у Європі.
  1. ↑ Dark, gritty world of Max Payne. BBC News (англ.). 21 вересня 2001. Процитовано 13 жовтня 2023.
  2. ↑ Max Payne. 4playernetwork.com. Архів оригіналу за 13 серпня 2014. Процитовано 13 жовтня 2023.
  3. ↑ Max Payne [DC - Cancelled] - Unseen64. Unseen64: Beta, Cancelled & Unseen Videogames! (амер.). 9 квітня 2008. Процитовано 13 жовтня 2023.
  4. ↑ Max Payne is an Xbox Original. xbox.com. 24 квітня 2009. Архів оригіналу за 1 січня 2009. Процитовано 13 жовтня 2023.
  5. ↑ New on PlayStation Store: Ratchet & Clank, Invisible Inc., Axiom Verge. PlayStation.Blog (амер.). 19 квітня 2016. Процитовано 13 жовтня 2023.
  6. ↑ Warren, Tom (15 листопада 2021). Microsoft’s Xbox backward compatibility program returns with 76 new games. The Verge (англ.). Процитовано 13 жовтня 2023.
  7. ↑ Nelson, Mike (15 листопада 2021). Celebrate 20 years of Xbox with over 70 new Backward Compatible Games. Xbox Wire (амер.). Процитовано 13 жовтня 2023.
  8. ↑ Polygon Staff (29 листопада 2017). The 500 best games of all time: 300-201. Polygon (амер.). Процитовано 13 жовтня 2023.
  9. ↑ Amy Feitelberg; Gary Eng Walk; Leah Reisman-Senes; Noah Robischon; Mark Brooks; Kimberly Reyes; Geoff Keighley; Erik Wolpaw; Adam B. Vary. We rank the 100 greatest videogames. EW.com (англ.). Процитовано 13 жовтня 2023.
  10. ↑ Slant Staff (13 квітня 2020). The 100 Best Video Games of All Time. Slant Magazine (амер.). Процитовано 13 жовтня 2023.
  11. ↑ а б Peters, Jay (6 квітня 2022). Max Payne remakes are on the way. The Verge (англ.). Процитовано 13 жовтня 2023.
  12. ↑ Tolentino, Josh (17 лютого 2008). Good Idea, Bad Idea: Dynamic Difficulty Adjustment (англ.). Destructoid. Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 21 січня 2024.
  13. ↑ а б 3D Engine: MaxFX. MobyGames (англ.). Процитовано 15 жовтня 2023.
  14. ↑ Max Payne. Ultimate History of Video games (амер.). Процитовано 22 січня 2024.
  15. ↑ The Apogee FAQ: Section [2.8.17]: Max Payne and Max Payne 2. rinkworks.com. Процитовано 15 жовтня 2023.
  16. ↑ а б в Edge Staff (2 листопада 2008). The Making of Max Payne. Edge Online. Архів оригіналу за 18 червня 2009. Процитовано 15 жовтня 2023.
  17. ↑ McLaughlin, Rus (11 травня 2012). The History of Max Payne. The Escapist (амер.). Процитовано 15 жовтня 2023.
  18. ↑ Handrahan, Matthew (1 березня 2018). Seriously's four-year quest to become Finland's next breakout hit. GamesIndustry.biz (англ.). Процитовано 15 жовтня 2023.
  19. ↑ а б Cowen, Trace William. Magnum Opus Games: Remedy Entertainment's History of Innovation. Complex (en-us) . Процитовано 15 жовтня 2023.
  20. ↑ 3D Realms Site: Remedy Developers in New York. legacy.3drealms.com. Процитовано 15 жовтня 2023.
  21. ↑ 3DMark 2000 HD (uk-UA) , процитовано 15 жовтня 2023
  22. ↑ 3DMark 2001 - Lobby Sequence (uk-UA) , процитовано 15 жовтня 2023
  23. ↑ Max Payne: The Making of a Franchise. dukenukem.typepad.com. 23 листопада 2003. Процитовано 15 жовтня 2023.
  24. ↑ MAX PAYNE HAS SHIPPED!. 3drealms.com. 25 червня 2001. Архів оригіналу за 1 серпня 2001. Процитовано 15 жовтня 2023.
  25. ↑ Max Payne News. remedy.fi. Архів оригіналу за 22 жовтня 2001. Процитовано 15 жовтня 2023.
  26. ↑ Harris, Craig (18 грудня 2003). Max Payne. IGN (англ.). Процитовано 16 жовтня 2023.
  27. ↑ IGN Staff (16 грудня 2003). Max Payne Developer Interview. IGN (англ.). Процитовано 16 жовтня 2023.
  28. ↑ Sadewo, Bams (12 червня 2012). Max Payne Mobile finally heading to Google Play on June 14, is your device compatible?. androidauthority.com. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 16 жовтня 2023.
  29. ↑ Plant, Michael (12 квітня 2012). Max Payne Mobile explodes on to iOS and Android devices. The Independent (англ.). Процитовано 16 жовтня 2023.
  30. ↑ What's New in Version 1.3. apple.com. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 жовтня 2023.
  31. ↑ Walker, Trey. Diablo takes July. GameSpot. Архів оригіналу за 22 жовтня 2001. Процитовано 16 жовтня 2023.
  32. ↑ Walker, Trey (7 лютого 2002). 2001 game sales break records. GameSpot. Архів оригіналу за 19 жовтня 2004. Процитовано 16 жовтня 2023.
  33. ↑ Bradshaw, Lucy (31 січня 2002). MARKLE FORUM on CHILDREN and MEDIA (PDF). Maxis. Архів оригіналу (PDF) за 19 червня 2004. Процитовано 16 жовтня 2023.
  34. ↑ Edge Staff. The Top 100 PC Games of the 21st Century. Edge Online. Архів оригіналу за 17 жовтня 2012. Процитовано 16 жовтня 2023.
  35. ↑ Colin Campbell; Joe Keiser. THE TOP 100 GAMES OF THE 21st CENTURY. Next Generation. Архів оригіналу за 28 жовтня 2007. Процитовано 16 жовтня 2023.
  36. ↑ ELSPA Sales Awards: Silver. elspa.com. Архів оригіналу за 21 лютого 2009. Процитовано 16 жовтня 2023.
  37. ↑ ELSPA Sales Awards: Gold. elspa.com. Архів оригіналу за 19 березня 2009. Процитовано 16 жовтня 2023.
  38. ↑ Caoili, Eric (26 листопада 2008). ELSPA: Wii Fit, Mario Kart Reach Diamond Status In UK. Gamasutra. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 16 жовтня 2023.
  39. ↑ Edwards, Benj (21 серпня 2009). 20 Years Of Evolution: Scott Miller And 3D Realms. Game Developer (англ.). Процитовано 16 жовтня 2023.
  40. ↑ Max Payne Review. GamePro. Архів оригіналу за 7 червня 2011. Процитовано 25 March 2010.
  41. ↑ Max Payne (PC) on Metacritic. Metacritic. Архів оригіналу за 25 серпня 2010. Процитовано 12 жовтня 2007.
  42. ↑ Max Payne (Xbox) on Metacritic. Metacritic. Архів оригіналу за 24 грудня 2010. Процитовано 12 жовтня 2007.
  43. ↑ Max Payne (PlayStation 2) on Metacritic. Metacritic. Архів оригіналу за 31 серпня 2010. Процитовано 12 жовтня 2007.
  44. ↑ Max Payne (Game Boy Advance) on Metacritic. Metacritic. Архів оригіналу за 3 квітня 2011. Процитовано 12 жовтня 2007.
  45. ↑ Max Payne (PC). GameRankings. Архів оригіналу за 15 квітня 2010. Процитовано 25 March 2010.
  46. ↑ Max Payne (Xbox). GameRankings. Архів оригіналу за 5 квітня 2010. Процитовано 25 March 2010.
  47. ↑ Max Payne (PlayStation 2). GameRankings. Архів оригіналу за 2 травня 2010. Процитовано 25 March 2010.
  48. ↑ Max Payne (Game Boy Advance). GameRankings. Архів оригіналу за 9 серпня 2010. Процитовано 25 березня 2010.
  49. ↑ а б Kazhdan, Alex. Max Payne Review. AllGame. Архів оригіналу за 15 листопада 2014. Процитовано 16 жовтня 2023.
  50. ↑ а б Max Payne. Edge №102: Future Publishing. Жовтень 2001. с. 76—77.
  51. ↑ Lundrigan, Jeff (Жовтень 2001). Finals. Next Generation. Imagine Media. 4: 72—73.
  52. ↑ Kasavin, Greg (28 липня 2001). Max Payne Review. GameSpot. Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 25 березня 2010.
  53. ↑ Max Payne - PC Review. IGN. 27 липня 2001. Архів оригіналу за 13 серпня 2009. Процитовано 25 березня 2010.
  54. ↑ Max Payne Review. GameZone. 16 грудня 2003. Архів оригіналу за 2 травня 2009. Процитовано 25 березня 2010.
  55. ↑ IGN Staff (27 червня 2001). Max Payne. IGN. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 16 жовтня 2023.
  56. ↑ Perry, Doug (11 грудня 2001). Max Payne Review. IGN. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 16 жовтня 2023.
  57. ↑ Max Payne (PS2). GameSpot. Архів оригіналу за 6 листопада 2011. Процитовано 17 жовтня 2023.
  58. ↑ Koziara, Andrew (12 квітня 2012). iPhone App Video Review: Max Payne Mobile. appolicious.com. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 17 жовтня 2023.
  59. ↑ Max Payne Game Awards. legacy.3drealms.com. Архів оригіналу за 10 листопада 2014. Процитовано 16 жовтня 2023.
  60. ↑ IGN Staff (14 січня 2002). Action Game of 2001. IGN (англ.). Процитовано 16 жовтня 2023.
  61. ↑ Max Payne #96. IGN. 11 грудня 2001. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 17 жовтня 2023.
  62. ↑ PC Gamer Staff (березень 2002). The Eighth Annual PC Gamer Awards. PC Gamer US 9 (3):. с. 32, 33, 36, 36, 37, 40, 42.
  63. ↑ GameSpot VG Staff. GameSpot's Best and Worst Video Games of 2001. GameSpot. Архів оригіналу за 3 вересня 2002. Процитовано 17 жовтня 2023.
  64. ↑ IGN Staff (22 травня 2002). E3 2002: Max Payne 2. IGN (англ.). Процитовано 16 жовтня 2023.
  65. ↑ Fleming, Michael (9 листопада 2007). Mark Wahlberg to star in ‘Max’. Variety (амер.). Процитовано 16 жовтня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Відеоігри
Інші медіа
Персонажі
Пов'язані статті
Відеоігри
Max Payne
Alan Wake
Інші ігри
Див. також
Діючі студії
Колишні студії
Франшайзи
Інші ігри
Технології
Люди
Пов'язані статті
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Max_Payne&oldid=42285030