French
DeutschКен Бернс — Вікіпедія
| Кеннет Лорін Бернс | |
|---|---|
| Kenneth Lauren Burns | |
 | |
| Кен Бернс (вересень 2007 року) | |
| Дата народження | 29 липня 1953 (70 років) |
| Місце народження | Бруклін, Нью-Йорк |
| Громадянство |  США |
| Alma mater | Pioneer High Schoold (1971) і Hampshire Colleged (1975) |
| Професія | кінорежисер-документаліст |
| Кар'єра | 1981- |
| Напрям | документальне кіно |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук |
| Нагороди | Три нагороди Еммі та дві номінації на Оскар |
| IMDb | ID 0122741 |
 Кен Бернс у Вікісховищі | |
Кеннет Лорін Бернс (англ. Kenneth Lauren Burns, нар. 29 липня 1953) — американський кінорежисер та продюсер документальних фільмів. Найвідоміші стрічки: «Громадянська війна[en]» (1990), серіал «Бейсбол» (1994), серіал «Джаз» (2001), «Війна» (2007), «Національні парки: найкраща американська ідея» (2009), «Сухий закон» (2011), «Центральний парк № 5» (2012), «Рузвельти» (2014).
Фільми Бернса двічі номінувалися на Оскар та тричі здобували «Еммі».
Біографія[ред. | ред. код]
Кен Бернс народився 29 липня 1953 року в родині Роберта Кайла Бернса, що на той час студіював культурну антропологію в Колумбійському університеті[1], та Лілі Сміт Бернс (дівоче прізвище Таппер)[1], що працювала біотехнологом[2]. На офіційному сайті Бернса місце його народження — Бруклін, Нью-Йорк[3], водночас інші джерела називають також Енн-Арбор, штат Мічиган[4], а «The New York Times» наводить обидва варіанти[5].
Родина Бернсів часто переїжджала. Коли Бернсу було три роки, у його матері виявили рак молочної залози, а через вісім років вона померла[2]. Рання смерть матері безперечно вплинула на кар'єру майбутнього режисера. Навчившись в ранньому дитинстві читати, Кен вивчив родинну енциклопедію, при цьбому історичні оповіді приваблювали його більше, ніж вигадані історії. На сімнадцятиріччя Кен Бернс обержав 8-міліметрову кінокамеру і зняв свій перший документальний фільм про фабрику в Енн-Арбор. 1971 року він закінчив школу[6] Відмовившись від скороченого курсу навчання в Мічиганському університеті, Бернс поступив у коледж у Амгерсті, штат Массачусетс, в якому навчання велося за альтернативною програмою: студенти складали іспити в усній, а не в письмовій формі, та самостійно складали свою програму навчання замість традиційного вибору спеціалізації. Для оплати навчання Бернс працював у музичному магазині[2]. Бернс навчався у таких відомих операторів, як Джером Ліблінг та Елані Мейс[7].
1975 року Бернс отримав ступінь бакалавра мистецтв з кінематографії та дизайну. Після закінчення коледжу 22-річний Бернс разом з двома однокурсниками заснував у Волполі, штат Нью-Гемпшир, компанію «Florentine Films»[7][3][5].
Він працював кінооператором на BBC, для італійського телебачення та інших компаній, а 1977 року, після декількох документальних короткометражок, взявся за екранізацію книги Девіда Маккалоу «The Great Bridge», присвяченої будівництву Бруклінського мосту[7]. У цьому повнометражному фільмі вперше проявився характерний стиль Бернса, а стрічка була номінована на «Оскар» за 1981 рік в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». У США фільм демонструвався на Public Broadcasting Service (PBS).
З 1989 року він працював разом з Лінном Новаком, з яким було створено декілька наступних документальних фільмів. 1990 року глядачі і критики захоплено зустріли 11-ти годинний фільм Бернса «Громадянська війна» про чотири роки Громадянської війни у США. Загалом це фільм був відзначений 14 нагородами. 1994 року Бернс досяг нового успіху з документальним серіалом «Історія бейсболу» (18 годин ефіру). Цей документальний фільм мав рекордну аудиторію, що становила 45 млн телеглядачів. Через три роки, 1997 року, з'явився новий фільм Бернса «Люїс і Кларк» про першу експедицію на американський Захід, який мав не менший успіх, ніж «Історія бейсболу». У наступні роки Бернс створив чимало документальних фільмів, присвячений американський культурі: про джаз (20 годин), про перший автопробіг через США, про життя і творчість Марка Твена та про кар'єру першого темношкірого американського боксера Джека Джонса. 2007 року Бернс презентував свій новий фільм «Війна», присвячений Другій світовій війні. 14-ти годинний фільм було зроблено з перспективи безпосередніх учасників війни, а також на прикладі щоденного життя в час війни чотирьох невеликих американських міст. Фільм Війна було представлено на Каннському кінофестивалі 2007 року. Останнім великим успіхом Бернса став його фільм «Рузвельти», що з'явився на екранах 2014 року[8].
2011 року Кен Бернс був обраний в Американську академію мистецтв і наук.
Ефект Кена Бернса[ред. | ред. код]
У своїх фільмах Кен Бернс часто вдавався до спеціальної техніки демонстрації історичних фотографій, використовуючи повільний рух камери, ефект зуму окремих деталей світлини та накладання кількох фото у формі діашоу. Сукупність цих прийомів, що сьогодні стали стандартними для документальних фільмів, називають ефектом Кена Бернса. Використання ефекту Кена Бернса не обмежувалося лише історичною тематикою, його вдало було використано у документальних фільмах про природу, про астрономію.
Перевага ефекту Кена Бернса у порівнянні з послідовною демонтстрацією нерухомих зображень, яку практикували в минулому, полягає в динамічності та видовищності показу статичного матеріалу, авторові фільму вдається таким чином скеровувати увагу глядача в бажаному напрямку.
Ефект Кена Бернса спершу досягався механічним способом за допомогою спеціальних камер (Рострум-камера). Нині цього ефекту можна досягти завдяки використанню різноманітних комп'ютерних програм обробки фото- та відеоматеріалу.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1981: Brooklyn Bridge — номіновано на Оскар
- 1984: The Shakers: Hands to Work, Hearts to God
- 1985: The Statue of Liberty — номіновано на Оскар та Еммі
- 1985: Huey Long
- 1988: Thomas Hart Benton
- 1988: The Congress
- 1990: The Civil War — відзначено Еммі
- 1991: Empire of the Air: The Men Who Made Radio — номіновано на Еммі
- 1994: Baseball — відзначено Еммі
- 1996: The West
- 1997: Thomas Jefferson
- 1997: Lewis & Clark: The Journey of the Corps of Discovery
- 1998: Frank Lloyd Wright
- 1999: Not for Ourselves Alone: The Story of Elizabeth Cady Stanton & Susan B. Anthony
- 2001: Jazz — номіновано на Еммі
- 2001: Mark Twain
- 2003: Horatio's Drive: America's First Road Trip
- 2004: Unforgivable Blackness: The Rise and Fall of Jack Johnson — відзначено Еммі
- 2006: The War
- 2009: America's best Idea: Our National Parks
- 2010: The Tenth Inning (продовження серіалу Baseball)
- 2011: Prohibition (про заборону алкоголю в США)
- 2012: The Dust Bowl
- 2013: Yosemite: A Gathering of Spirit
- 2014: Roosevelt family
- 2015: Jackie Robinson
- 2016: Vietnam War
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ken Burns. "Encyclopedia of World Biography" via BookRags.com/date=Undated. Архів оригіналу за 8 березня 2019. Процитовано 2 квітня 2016.
- ↑ а б в Walsh, Joan (undated). Good Eye: The Interview With Ken Burns. San Francisco Focus. KQED via Online-Communicator.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано квітень 2, 2016.
- ↑ а б Ken Burns. biography at FlorentineFilms.com/date= undated. Архів оригіналу за 9 серпня 2011. Процитовано 2 квітня 2016.
- ↑ Ken Burns. Yahoo! Movies. Undated. Архів оригіналу за 23 січня 2007. Процитовано 26 грудня 2012.
- ↑ а б Erickson, Hal. Ken Burns biography. All Media Guide / Baseline / The New York Times. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 22 вересня 2011.
- ↑ Ann Arbor Public Schools Educational Foundation, Ann Arbor Public Schools Alumni [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (accessed 29 October 2013).
- ↑ а б в Edgerton, Gary (undated). Burns, Ken: U. S. Documentary Film Maker. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано квітень 2, 2016.
- ↑ Moore, Frazier (10 вересня 2014). PBS' 'The Roosevelts' portrays an epic threesome. AP News. Архів оригіналу за вересень 10, 2014. Процитовано 10 вересня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кен Бернс |
- Florentine Films [Архівовано 3 березня 2008 у Wayback Machine.] — компанія Кена Бернса
- Кен Бернс [Архівовано 30 грудня 2012 у Wayback Machine.] на Public Broadcasting Service (PBS
- Бібліографія Кена Бернса [Архівовано 19 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- Бернс, Кен [Архівовано 8 жовтня 2019 у Wayback Machine.] у Бібліотеці Конгресу — 54 записи
- Foto-Slideshow Генератор «ефекту Кена Бернса» [Архівовано 8 липня 2015 у Wayback Machine.]
- Кен Бернс на сайті IMDb (англ.)
|
