Firefly Aerospace — Вікіпедія

Firefly Aerospace
Тип Приватна компанія
Форма власності приватна компанія
Галузь Аерокосмічна промисловість
Спеціалізація Ракетобудування
Попередник(и) Firefly Space Systems,
EOS Launcher
Засновано 2014 рік
Засновник(и) Томас Марк'юзік,
П. Дж. Кінг,
Майкл Блум[1]
Штаб-квартира США США, Сідар-Парк
Попередні назви Firefly Space Systems
Ключові особи Томас Марк'юзік,
Максим Поляков
Продукція Ракети-носії
Власник(и) Максим Поляков
Співробітники США 180,
Україна 160.[2]
Дочірні компанії ТОВ «Файєрфлай Аероспейс Україна»
Код ЄДРПОУ 41324814
www.fireflyspace.com
Мапа
CMNS: Firefly Aerospace у Вікісховищі
Частина серії про
Космічну програму США[en]

«Firefly Aerospace»[3] — приватне американсько-українське аерокосмічне підприємство зі штаб-квартирою в Остіні (Техас, США), яке розробляє легкі ракети-носії для запуску вантажів у космос[4]. Компанія є прихильником ідеї «Нового космосу» — руху в аерокосмічній промисловості зі збільшення доступності космосу за рахунок технічних інновацій, що мають зменшити вартість запусків і шляхом подолання адміністративних та логістичних обмежень, пов'язаних із залежністю від національних космічних установ.[5]

Історія[ред. | ред. код]

Компанія Firefly Space Systems (FSS)[6][7] була заснована в січні 2014 року[6] Томом Марк'юзіком, П. Дж. Кінгом, Майклом Блумом[1] та маленькою групою інженерів за власний кошт. У листопаді того ж року підприємство перебралося з Гоуторна, що в Каліфорнії, до Сідар-Парку в Техасі.

Компанія має офіс та інженерні потужності в Остіні та в Гоуторні, а також купила 87 гектарів землі для випробування двигунів та для виробничих потужностей[8] у Бріггс, що за 80 кілометрів від Остіна.[9]

У 2014 році підприємство придбало обладнання для виготовлення композитних баків та випробувало прототип такого баку у Космічному центрі Маршалла.[9] Перше вогневе випробування двигуна FRE-R1 (Firefly Rocket Engine Research 1) відбулося 10 вересня 2015 року.[10][11]

В жовтні 2016 року, після втрати підтримки головного інвестора, фірма була змушена відправити весь свій персонал у відпустку.[12] Причиною відмови у фінансуванні могла стати судова тяжба між Virgin Galactic і Firefly. Том Марк'юзік, засновуючи фірму, вже мав досвід роботи в двигунобудуванні у компаніях хвилі «Нового космосу»: SpaceX, Virgin Galactic і Blue Origin.[9] На думку Virgin, засновник Firefly використав деякі їхні розробки. Проте прямих доказів цього так і не знайшли.[13] В результаті ситуації, що склалася, у квітні 2017 року компанія Firefly була змушена оголосити банкрутство.[14]

Всі активи підприємства, а також патенти і ліцензійні угоди, викупив український підприємець Максим Поляков.[13] На базі раніше заснованої ним компанії EOS Launcher та купленої Firefly Space Systems було створено Firefly Aerospace. Загальний обсяг інвестицій, вкладених Поляковим в FSS, склав $ 75 мільйонів.[15]

17 травня 2018 року компанія Firefly Aerospace відкрила в українському місті Дніпрі свій науково-дослідницький центр. У його штаті щонайменше 150 співробітників. Центр устатковано промисловими 3D-принтерами, призначеним для високоякісного друку металом та новітнім металообробним обладнанням. Також компанія має офіси у Вашингтоні та Токіо.[16]

В 2018 році Firefly Aerospace отримала дозвіл ВПС США на використання стартового майданчика SLC-2W на авіабазі Ванденберга.

У листопаді 2018 в рамках програми «Комерційні місячні вантажні послуги» (англ. Commercial Lunar Payload Services) NASA обрала Firefly Aerospace однією з компаній для виконання 10-річних контрактів на доставку вантажів із загальною вартістю за весь період у 2,6 мільярди доларів.[17][18]

У 2019 компанія Firefly Aerospace підписала договір про співпрацю з Aerojet Rocketdyne, колишнім підрозділом Boeing.[19][20]

У листопаді 2019 року успішно пройшли випробування двигунів 1 і 2 ступенів. Команда готується до першого запуску ракети-носія «Альфа», який запланований на 2020 рік зі стартового майданчика SLC-2W авіабази Ванденберг.[21]

У 2019 році військово-повітряні сили США обрали Firefly для участі в програмі Orbital Services Program-4 (OSP-4).[22]

Наприкінці листопада 2021 року Максим Поляков отримав лист від Комітету з іноземних інвестицій у США (CFIUS) з вимогою до Полякова та його інвестиційної фірми Noosphere Venture Partners продати частку у Firefly (яка становила майже 50 %) з міркувань національної безпеки. Поляков заперечив наявність загроз для національної безпеки США, але погодився виконати вимогу. Noosphere Ventures оголосила, що найме інвестиційно-банківську фірму для здійснення продажу. Подальша доля R&D-центру Firefly в Україні поки невідома, ймовірно він буде закритий.[23]

30 грудня 2021-го року Уряд США ухвалив рішення про примусове відчуження компанії у Макса Полякова через його українське громадянство, що фактично її створив наново і залучив окрім інвестицій низку українських фахівців та технології, і поставив йому ультимативні умови в безальтернативний спосіб про обов'язковий продаж інноваційної компанії компанії громадянину США[24][25][26].

Ракети-носії[ред. | ред. код]

Максим Поляков та Президент України Петро Порошенко на відкритті науково-дослідницького центру. На плакаті зображені моделі «Альфа», «Бета» та «Гамма».

Firefly α[ред. | ред. код]

Докладніше: Firefly α

Киснево-гасова ракета Firefly α розроблена для запуску малих супутників. Вона здатна виводити до 1 т на низьку навколоземну орбіту, 500 кг на високу та до 600 кг — на геліосинхронну. Перший запуск двоступеневої ракети Alpha заплановано на кінець жовтня або початок листопада 2020 року[27]

3 вересня 2021 року компанія запустила ракету Alpha з бази Ванденберг Космічних сил США в Каліфорнії. Ракета вибухнула через кілька хвилин після старту[28]. Згідно заяви Firefly Aerospace ракету було підірвано через втрату керованості[29]. У компанії заявили, що розслідують інцидент. За попередньою версією на 15 секунді польоту відмовив один двигун, до нього перестало подаватися пальне. Через це на надзвуковій швидкості ракета втратила керованість і її вирішили підірвати.

На підготовку до цього запуску ракети Firefly Aerospace залучила 75 млн доларів США[30].

Firefly β[ред. | ред. код]

Модель «Бета» є подальшим розвитком моделі «Альфа». Це 2,5-ступенева ракета-носій, здатна підняти 4 т на низьку навколоземну орбіту, а також вивести корисний вантаж до 3 т на геоперехідну орбіту.

У конструкції ракети використовуються карбонові композитні баки та рідинні двигуни LOx/RP-1.

Планується зробити «Бету» ракетою багаторазового використання.[15]

Firefly γ[ред. | ред. код]

«Гамма» буде ракетопланом.

Космічні апарати[ред. | ред. код]

Blue Ghost[ред. | ред. код]

Blue Ghost
Основні параметри
Організація НАСА
Виготівник Firefly Aerospace
Оператор Firefly Aerospace
Тип апарата місячний посадковий модуль
Дата запуску середина 2023, (UTC)
Ракета-носій Falcon 9 Block 5
Тривалість польоту
тривалість місії: 14 діб (місячний світловий день)
Технічні параметри
Маса КВ: до 150 кг
Потужність 300 Вт
Вебсторінка
Вебсторінка [1]

Blue Ghost — місячний посадковий модуль, спроектований ізраїльською компанією Israel Aerospace Industries. Названий на честь жука-світляка Phausis reticulata[31]. Будучи його виготівником та оператором, Firefly отримала від НАСА $93,3 млн. за доставку на поверхню Місяця десяти наукових приладів, задіяних у програмі Артеміда[32]. Запуск заплановано на середину 2023 року. Ракетою-носієм обрано Falcon 9 компанії SpaceX. Місце посадки — Море Криз. Апарат розрахований на завантаженість у 150 кг, а вже обрані прилади важитимуть 94 кг, тому компанія шукає додаткових клієнтів[33].

Перелік наукових приладів:

  • Regolith Adherence Characterization (RAC) — інструмент, що буде зібраний із компонентів, виготовлених за допомогою установки MISSE (зараз знаходиться на МКС). Він допоможе визначити, як місячний реголіт пристає до певних матеріалів, що піддаються впливу навколишнього середовища Місяця під час спуску та посадки.
  • Next Generation Lunar Retroreflectors (NGLR) — катафот для точного вимірювання відстані між Землею і Місяцем (слугуватиме мішенню для земних лазерів). Також збиратиме дані, необхідні для розуміння деяких характеристик місячних надр і вирішення питань, пов'язаних із фундаментальними фізичними взаємодіями.
  • Lunar Environment Heliospheric X-ray Imager (LEXI) — рентгенівський сканер для відстеження взаємодії магнітосфери Землі з потоком заряджених частинок від Сонця — так званим сонячним вітром.
  • Reconfigurable, Radiation Tolerant Computer System (RadPC) — експериментальна система для перевірки радіаційної стійкості електроніки, позаяк на Місяці немає атмосфери і магнітного поля, що могли б стати захистом.
  • Lunar Magnetotelluric Sounder (LMS) — розроблений для вивчення структури і складу мантії Місяця. Прилад використовуватиме запасний магнітометр, створений для марсіанського зонда MAVEN.
  • Lunar Instrumentation for Subsurface Thermal Exploration with Rapidity (LISTER) — апарат для вимірювання теплових потоків із місячних надр. Зонд повинен заглибитися в реголіт на 2-3 метри, щоб дослідити теплові властивості Місяця на різних глибинах.
  • Lunar PlanetVac (LPV) — прилад для забору зразків місячного ґрунту з поверхні. Отриманий матеріал має бути переданий іншому інструменту для аналізу на місці, або поміщений у контейнер для подальшої відправки на Землю.
  • Stereo CAmeras for Lunar Plume Surface Studies (SCALPSS 1.1) — набір камер для зйомки відео і статичних кадрів області під посадковим модулем у момент досягнення поверхні. Камери з великою фокусною відстанню здійснять топографію місцевості і перевірять поверхню перед посадкою на предмет небезпечних ділянок. Отримані результати допоможуть вивчити фізику процесів, що відбуваються під час контакту викинутих двигуном частинок із реголітом і зміщення пилу, гравію і гірських порід. А це дасть змогу розробити методику посадки майбутніх пілотованих кораблів на Місяць, або інші небесні тіла, не піднімаючи багато пилу.
  • Electrodynamic Dust Shield (EDS) — пилозахисний екран, принцип роботи якого заснований на електромагнетизмі. Він генеруватиме неоднорідне електричне поле шляхом подачі змінного струму високої напруги на кілька електродів. У майбутньому таке поле зможе використовуватися у теплових радіаторах, тканинах скафандрів, козирках, лінзах камер, сонячних панелях і багатьох інших технологіях.
  • Lunar GNSS Receiver Experiment (LuGRE) — система навігації на базі GPS. У разі успіху, стане першою системою, яка приймає сигнали GPS на місячних відстанях.

Місії[ред. | ред. код]

Victus Nox[ред. | ред. код]

Firefly Aerospace і Millennium в 2022 році були обрані для місії Victus Nox. Попередня космічна місія була запущена на Pegasus компанії Northrop Grumman у червні 2021 року. 30 серпня 2023 року, компанії Firefly Aerospace і Millennium оголосили, що перебувають у «гарячому режимі», очікуючи сповіщення від Космічних сил США. Після отримання попередження у компаній було 60-годинне вікно для транспортування корисного вантажу до місця запуску Firefly у Ванденбергу, проведення операцій із заправки паливом та інтеграції його з адаптером корисного навантаження ракети Alpha.

Місія Space Force, ще відома, як Victus Nox, здійснила політ за допомогою ракети-носія Firefly Alpha. “Після активації космічний корабель був транспортований на 165 миль від об’єкта Millennium в Ель-Сегундо до бази космічних сил Ванденберг, де він був випробуваний, заправлений паливом і підключений до стартового адаптера трохи менше ніж за 58 годин, що значно швидше, ніж типовий графік тижнів або місяців”, – заявило Командування космічних сил США (USSF). Після того, як Космічні сили надали Firefly останній виклик щодо запуску та параметрів орбіти, у компанії було 24 години, щоб оновити траєкторію, інкапсулювати корисний вантаж, транспортувати його на майданчик і бути готовим до запуску в першому доступному вікні. «Старт відбувся в перше доступне вікно запуску, через 27 годин після отримання наказів на запуск, встановивши новий рекорд швидкого космічного запуску», — сказав генерал-лейтенант Майкл Гетлейн, командувач Космічних сил США (USSF). «Ці навчання є частиною наскрізної демонстрації космічного тактичного реагування, яка доводить, що Космічні сили Сполучених Штатів можуть швидко інтегрувати можливості та реагувати на агресію, коли це буде викликано в тактично відповідні терміни», — сказав Гетлейн.

14 вересня 2023 року, Космічні сили США оголосили, що компанія Firefly Aerospace успішно запустила невеликий супутник «Millennium Space» — місію, розроблену для демонстрації можливостей запуску в набагато коротший термін, ніж зазвичай для місій національної безпеки. Командування космічних сил в своєму прес-релізі повідомило, що запуск космічного корабля було здійснено о 19:28 (за Тихим океаном) з космічного стартового комплексу 2 West бази космічних сил Ванденберг, Каліфорнія (США). На запит уряду, Firefly Alpha не транслював запуск у прямому ефірі.

Victus Nox став третім запуском Firefly. У рамках цієї місії компанія заявила, що політ відбувався штатно на всіх етапах, включаючи MECO (вимкнення двигуна першого ступеня), відокремлення першого ступеня та інші. Ракета успішно вивела на орбіту супутник «Millennium Space». Це й була основна мета місії: перевірити можливість USSF швидко вивести на орбіту супутник у разі загрози національній безпеці[34][35].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Spacevidcast (now TMRO -- see new channel) (24 серпня 2014). Firefly Space - 7.26. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 15 травня 2017 — через YouTube.
  2. ↑ 8 ракет в год. Кто задумал возродить космический бизнес в Украине [8 ракет у рік. Хто задумав відродити космічний бізнес в Україні]. ЛІГА.Tech (рос.). 29.12.2018. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 13 січня 2019.
  3. ↑ В Україні представлена ТОВ «Файєрфлай Аероспейс Україна» (англ. Firefly Aerospace Ukraine LLC).
  4. ↑ Ashlee Vance (22 вересня 2020). A Rocket Mogul Is Preparing to Launch a Union of U.S. and Soviet Technology (англ.). bloomberg.com. Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 4 жовтня 2020.
  5. ↑ Hutchinson, Lee (30 листопада 2014). Firefly Space Systems charges full-speed toward low Earth orbit. ars Technica. Архів оригіналу за 3 грудня 2014. Процитовано 1 грудня 2014. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  6. ↑ а б Aron, Jacob (8 липня 2014). Next generation of space cowboys get ready to fly. Newscientist.com. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 5 жовтня 2014.
  7. ↑ Firefly Space Systems unveils Alpha launch vehicle design with aerospike engine. Gizmag.com. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 5 жовтня 2014.
  8. ↑ Episode 15: DOWNLINK--Firefly Space Systems — Interview. The Orbital Mechanics. 23 червня 2015. 39:00. Процитовано 24 червня 2015. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 червня 2015. Процитовано 15 травня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ а б в Morring, Frank, Jr. (25 серпня 2014). SpaceX Alum Goes After Falcon 1 Market With Firefly. Aviation Week. Архів оригіналу за 3 грудня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  10. ↑ First Rocket Engine Test a Success for Firefly Space Systems [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.], press release, 10 September 2015, accessed 17 December 2015.
  11. ↑ Wall, Mike (10 вересня 2015). New Firefly Rocket Engine Passes Big Test, Will Launch Small Satellites. Space.com. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 8 січня 2016.
  12. ↑ Foust, Jeff (3 жовтня 2016). Firefly Space Systems furloughs staff after investor backs out. SpaceNews. Процитовано 3 жовтня 2016.
  13. ↑ а б Павло Волошин (13.05.2017). Український підприємець викупив американську ракетну компанію Firefly. Національний промисловий портал. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 15 травня 2017.
  14. ↑ Cornin, Mike (13 квітня 2017). Grounded: Austin-area space launch company finally files for bankruptcy. Austin Business Journal. Архів оригіналу за 8 травня 2017. Процитовано 9 травня 2017.
  15. ↑ а б Стас Ямковой (15 Мая 2017). Максим Поляков перезапустил космический проект Firefly Aerospace. AIN.UA. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 16 травня 2017.
  16. ↑ Firefly Aerospace Opens Research and Development Center in Dnipro, Ukraine [Firefly Aerospace відкриває науково-дослідницький центр у Дніпрі, в Україні] (EN) . Firefly Aerospace. May 23th, 2018. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 18 серпня 2019.
  17. ↑ Daines, Gary (29 листопада 2018). Firefly Aerospace Concept for Launch Vehicle with Moon Lander. NASA. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 9 січня 2020.
  18. ↑ Компанія українця потрапила в програму NASA з бюджетом понад 2,6 мільярда доларів. Економічна правда (укр.). Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 9 січня 2020.
  19. ↑ Украинская компания Firefly будет использовать разработки Rocketdyne для своих ракет - Техно 24. 24 Канал (англ.). Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 9 січня 2020.
  20. ↑ Firefly partners with Aerojet Rocketdyne, mulls AR1 engine for Beta launch vehicle. SpaceNews.com (амер.). 18 жовтня 2019. Процитовано 9 січня 2020.
  21. ↑ МУРАХА, Іван. Україно-американська ракета вирушить в космос. ДНІПРОГРАД. dniprograd.org (ua) . Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 16 червня 2020.
  22. ↑ ВВС США выбрали украинскую Firefly для спецмиссий на орбиту. LIGA. 11 жовтня 2019. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 9 січня 2020.
  23. ↑ Поцелуєв, Павло (29 грудня 2021). Уряд США вимагає у Макса Полякова продати свою частку у Firefly Aerospace через міркування національної безпеки. Alpha Centauri. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  24. ↑ Bloomberg: уряд США примусив Максима Полякова продати свою частку в Firefly Aerospace. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 11 січня 2022.
  25. ↑ Українець Поляков під тиском уряду США продає свою частку у Firefly. Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 11 січня 2022.
  26. ↑ Чтобы Россия не украла технологии. Украинец Максим Поляков вынужден продать свою долю в аэрокосмической компании США. Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 11 січня 2022.
  27. ↑ Elizabeth Howell (11 серпня 2020). Firefly aims to debut its Alpha rocket for small satellites this fall (англ.). space.com. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 4 жовтня 2020.
  28. ↑ Firefly Полякова невдало запустила ракету в космос. Економічна правда (укр.). 3 вересня 2021. Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 20 вересня 2021.
  29. ↑ Українсько-американська компанія запустила ракету в космос, але місію перервано. Українська правда. 3 вересня 2021. Архів оригіналу за 6 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
  30. ↑ Звинувачення у шахрайстві: що відомо про українця Полякова, ракета якого впала в Каліфорнії. Букви (укр.). 3 вересня 2021. Архів оригіналу за 21 вересня 2021. Процитовано 20 вересня 2021.
  31. ↑ Firefly Aerospace уклала угоду зі SpaceX: Blue Ghost відправлять на Місяць у 2023 році (укр.). tech.24tv.ua. 20 травня 2021. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021.
  32. ↑ Firefly Aerospace. Компанія українця Макса Полякова доставить місію на Місяць разом зі SpaceX Ілона Маска (укр.). biz.nv.ua. 21 травня 2021. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021.
  33. ↑ SpaceX погодилася доставити на Місяць модуль, розроблений компанією українського бізнесмена (укр.). radiosvoboda.org. 22 травня 2021. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021.
  34. ↑ Ракета Firefly Aerospace успішно запустила апарат на замовлення Космічних сил США. // Автор: Ольга Карпенко. 15.09.2023, 14:20
  35. ↑ Firefly запускає місію космічних сил «Victus Nox». 15.09.2023
Майбутні космічні польоти
Пілотовані
2023[en]
2024[en]
2025+
Непілотовані
2023[en]
2024[en]
2025[en]
2026[en]
2027+[en]
TBA
Нещодавні
запуски
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Firefly_Aerospace&oldid=40608781