French
DeutschBrachycerinae — Вікіпедія
| Brachycerinae | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_(13980459182).jpg) Довгоносик з роду Brachycerus. Південна Африка, Національний парк Крюгера. | ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Триби | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||||
|
Брахіцерини (Brachyceridae) — підродина жуків з родини Брахіцерид Brachyceridae. Тривалий час брахіцерин вважали підродиною у родині довгоносиків (Curculionidae). Але у 1990-х роках було визнано доцільним підвищити статус цьоготаксону до рівня родини у надродині родині Довгоносикоподібні (Curculionoidea)[1][2]. Деякі ентомологи дотримуються традиційної точки зору й зараз, але провідні фахівці вважають родинний статус брахіцерид переконливо обґрунтованим. Відповідно Brachycerinae стали підродиною новоствореної родини[3][4][5]. Описано понад 500 рецентних видів брахіцерид, переважна більшість їх — представники роду Brachycerus. Викопні рештки жуків цієї групи відомі з олігоцену й міоцену.
Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]
Жуки середніх та великих розмірів. Тіло овальне або майже округле. Крил не мають. Забарвлення верхньої частини тіла — чорних, сірих, коричневих, інколи жовтих тонів, часто-густо із візерунком з червоних або жовтогарячих крапочок. У деяких тіло більш або менш гладеньке, але у більшості воно зверху та з боків звичайно має численні рельєфні вирости у вигляді зубців, загострених шипів, ребер, кілів, валиків, горбочків тощо.
_(11586432004).jpg)
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Усі брахіцерини рослинноїдні, хоча кормові рослини достовірно відомі лише для 10-15 видів. Місця мешкання цих комах пов'язані з травами, якими вони харчуються:лілійними, амарилісовими, ароїдними та орхідними[6]. Харчова спеціалізація стала причиною того, що у англійській цих комах часто звуть lily beetles, тобто «лілійні жуки».
У посушливих регіонах (степи, пустелі) це ефемероїди, тому активні дорослі жуки зустрічаються тут на початку теплої пори року із достаньої кількістю опадів (на півдні Європи — навесні). Вони гризуть надземні частини рослин, личинки харчуються цибулинами у ґрунті, ззовні чи зсередини. У несприятливі (спекотливі, холодні)сезони жуки неактивні (діапауза). Прив'язанність до життєвого циклу дикорослих ефемероїдів робить брахіцерид вразливими до діяльності людини — розорення степів, піскоукріплювальні роботи у пустелях та ін.
Географічне поширення[ред. | ред. код]
Ареал підродини охоплює територію від Півдня Європи до Південної Африки (включно з Мадагаскаром, Близький Схід, Малу, Передню й Середню Азію, Казахстан . Переважна більшість видів все ж таки входить до афротропічної фауни[3]. Імовірно, група виникла саме у межах цієї області і згодом розселювалась суходолом, утворюючи вторинні осередки формоутворення[4].
В Україні мешкає ймовірно три види брахіцерин.
Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]
В екосистемах брахіцерини є однією з численних ланок кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки. Не виключено, що вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів. Відома інформація, що коли-не-коли окремі види завдають шкоди культивованим лілійним — цибулі, часнику, декоративним квітам — амарилісам, гладіолусам, тюльпанам, каллам, гіацинтам, нарцисам та ін.[6]. Проте через нечисленність та локальне поширення більшість видів у цьому відношенні є нейтральними. Декілька південноафриканських видів є потенційними гербіфагами для пригнічення бур'янів-аспарагусів[7].
Один вид брахіцерин — брахіцерус зморшкуватий (Brachycerus sinuatus Ol.) — внесений до Червоної книги України[8].
Класифікація[ред. | ред. код]
Брахіцерин поділяють на чотири триби: Brachycerini, Brotheini, Byrsopini та Protomantini.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Thompson R.T. Observations on the morphology and classification of weevils (Coleoptera, Curculionoidea) with a key to major group//Journal of Natural History, 1992, vol. 26, p. 835−891
- ↑ Zherikhin V.V., Gratshev V.G. A comparative study of the hind wing venation of the superfamily Curculionoidea with phylogenetic implication // Biology, Phylogeny, and Classification of Coleoptera /Papers Celebrating the 80th Birthday of Roy A.Crowson. Warszawa, 1995, p. 634−776
- ↑ а б Alonso-Zarazaga M.A., Lyan Ch.H.C. A World Catalogue of Families and Genera of Curculionoidea (Insecta: Coleoptera). Madrid, 1999. — 315 p.
- ↑ а б Арзанов Ю. Г. Обзор долгоносиков рода Brachycerus Olivier (Coleoptera: Brachyceridae) европейской части России, Кавказа и сопредельных стран // Кавказский энтомологический бюлетень, 2005, т. 1, вып. 1, с. 65−80
- ↑ Colonelli, E. Brachyceridae, pp. 182—184 — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 7. Stenstrup, Apollo Books, 2011, 373 pp.
- ↑ а б Friedman A.-L.-L. & Sagib A. Review of the genus Brachycerus Olivier in Israel (Coleoptera: Curculionoidea: Brachyceridae: Brachycerinae) // Israel Journal of Biology, 2010, v. 40, pp. 25-70
- ↑ Kleinjan, C.A. & Edwards, P.B. 2006. Asparagus weeds in Australia—a South African perspecctive with emphasis on biological control prospects. Proceedings of a workshop convened by the National Asparagus Weeds Management Committee held in Adelaide on 10–11 November 2005.Plant Protection Quarterly, v. 21, # 2, pp.: 63–68
- ↑ Червона книга України. Тваринний світ /І. А. Акімов (ред). — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 600 с. http://redbook-ua.org/item/ [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.]