Янош Гуньяді — Вікіпедія

Янош Гуньяді
угор. Hunyadi János
Народився 1407[1][2][3]
Гунедоара, Угорське королівство
Помер 11 серпня 1456[1]
Земун, Угорське королівство
·чума
Поховання Собор Архангела Михаїла (Алба-Юлія)
Країна  Угорщина
Діяльність кондотьєр, політик
Знання мов румунська
Учасник Битва під Варною (1444), Битва на Косовому полі, Battle of Hermannstadtd, Battle of Kunovicad, Battle of Zlaticad, Облога Белграда (1456) і Battle of Nišd
Роки активності 14281456
Титул граф[d]
Посада Voivode of Transylvaniad і Regent of Hungaryd
Військове звання генерал-капітан
Партія політик до появи політичних партійd
Конфесія католицтво
Рід Хуньядіd
Батько knight Voicu ('Vajk', László) Huniadi, lord of Hunedoara (Huniada)d[4]
Мати Elizabeth Morzsinay de Marsinad
Родичі Михай Сіладі і Ladislaus Szilágyid
Брати, сестри N. Hunyadid
У шлюбі з Ержбет Сіладьїd
Діти Матвій Корвін, Ладіслав Хуньяді і NN[d][4]
Автограф

Янош Гуняді,[5] або Гуньяді[6](лат. Ioannes Corvinus, угор. Hunyadi János, рум. Iancu de Hunedoara; 1387(1387)  за іншими даними 1407 — 11 серпня 1456) — угорський військовий і політичний діяч, воєвода Трансильванії, генерал і регент угорського королівства (14461453 роки). Його син Матвій Корвін був коронований угорським королем.

Біографія[ред. | ред. код]

Янош Гуняді народився на території сучасної румунської області Олтенія в угорській дворянській родині волоського походження. Він поступив на службу до імператора Священної Римської імперії і короля Угорщини Сигізмунда І Люксембурга. За військові заслуги імператор дарував йому володіння в прикордонній провінції з Османською імперією.

Після смерті Сигізмунда I Люксембурга і його спадкоємця Альбрехта ІІ Габсбурга Янош Гуняді надав підтримку польському королю Владиславу III Варненчику проти малолітнього сина Альбрехта II Ладислава (Ласло V) і допоміг йому зайняти угорський трон. Як подяка Владислава ІІІ, Янош Гуняді став неофіційним правителем Угорщини. У 14411442 роках Гуняді завдав великі поразки османським військам на територіях Угорщини та Болгарії.

Замок Гуняді в Трансильванії

У 1444 османи попросили миру біля Сегеда. Гуняді згодився, але дізнавшись, що венеційські кораблі заволоділи протоками Босфор і Дарданели і тим самим перекрили відступ для султана, вирішив почати новий наступ на османів. Виявивши біля Варни, що армія османів перевищує його в чотири рази, а венеційці так не можуть допомогти, йому нічого не залишалося робити, як прийняти нерівний бій, в якому загинув король Владислав ІІІ. Гуняді із залишками армії втік назад до Угорщини.

1445 року на з'їзді представників вищої угорської аристократії Гуняді обрали князем Трансильванії, а в 1446 регентом Угорщини від імені малолітнього короля Ласло V. Того ж року став баном Хорватії.

У 1448 році, отримавши золотий ланцюжок від папи, він повернувся на поле битви, проте програв османам у битві на Косовому полі через зраду сербського князя.

У 1450 році Янош Гуняді прибув до Пожоні, де почав переговори з імператором Фрідріхом III про звільнення короля Ласло V, якого той помістив у себе бранцем, однак переговори виявилися безрезультатними.

1453 року упав Константинополь, стало ясно, що наступну кампанію османи проведуть проти Угорщини. Янош Гуняді зібрав армію, щоб зупинити османів. У 1454 він змусив султана Мехмеда II зняти облогу Смедерева, в 1456 році під Белградом тимчасово зупинив просування османів, але невдовзі помер під час епідемії чуми.

Вшанування в Україні[ред. | ред. код]

Іменем Яноша Гуняді названа одна з вулиць у місті Берегово Закарпатської області[7]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в SNAC — 2010.
  2. Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  3. Sapere.itDe Agostini Editore, 2001.
  4. а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  5. Владиславів похід 1443-44 [Архівовано 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  6. Гуньяді [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  7. На чию честь? Вулиця Гуняді. Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 21 січня 2019.

Література[ред. | ред. код]