Юнкер (аристократ) — Вікіпедія

Ю́нкери (нім. Junker, від Juncherre, Jungherr, «молодий пан», «молодик») — у ХІХ — ХХ столітті німецькі шляхтичі-землевласники (переважно, колишнє сільське заможне лицарство, зем'яни) в регіоні на схід від Ельби, насамперед в Пруссії. Предикат при звертанні: ч. Junker (Jkr.), ж. Junkfrau (Jkfr.). У Нідерландах юнкер (нід. Jonkheer) — нижчий дворянський титул, рівний британському есквайру.

Історія юнкерства в Німеччині[ред. | ред. код]

Історично, юнкери як поміщицький клас тримали в своїх руках бюрократичний державний апарат Німецької імперії^[1], формуючи його контингент і проведену політику аж до настання епохи формування промислової буржуазії. З розвитком капіталістичних відносин юнкерство починає вступати в конфлікт і з цим класом, і з одночасно зростаючим класом робітників. У результаті в XIX столітті оригінальний термін починає використовуватися в соціально-економічній лексиці в більш широкому сенсі. Спочатку ліберали, соціалісти й марксисти використовують його в полеміці з консервативними опонентами з поміщицько-буржуазних класів; із часом останні починають використовувати його і як самоназву. Як похідне від терміну «юнкери», утворюється поняття юнкерський парламент нім. Junkerparlament — кличка, що була дана ландтагу 1848 року. Найвідомішим провідником політики юнкерства був Отто фон Бісмарк.

Література[ред. | ред. код]

• Bruno Buchta: Die Junker und die Weimarer Republik. Charakter und Bedeutung der Osthilfe in den Jahren 1928—1933, Berlin 1959.
• Walter Görlitz: Die Junker: Adel und Bauer im deutschen Osten. Geschichtliche Bilanz von 7 Jahrhunderten. Glücksburg/Ostsee 1956.
• Francis L. Carsten: Geschichte der preußischen Junker. Frankfurt/Main 1988, ISBN 3-518-11273-2.
• Francis L. Carsten: Der preußische Adel und seine Stellung in Staat und Gesellschaft bis 1945. In: Hans-Ulrich Wehler (Hrsg.), Europäischer Adel 1750—1950, Göttingen 1989, S.112-125, ISBN 3-525-36412-1.
• Heinz Reif (Hrsg.): Ostelbische Agrargesellschaft im Kaiserreich und in der Weimarer Republik. Agrarkrise — Junkerliche Interessenpolitik — Modernisierungsstrategien. Berlin 1994, ISBN 3-05-002431-3.
• Johannes Rogalla von Bieberstein: Preußen als Deutschlands Schicksal. Ein dokumentarischer Essay über Preußen, Preußentum, Militarismus, Junkertum und Preußenfeindschaft, München 1981, ISBN 3-597-10336-7.
• Hans Rosenberg: Die Pseudodemokratisierung der Rittergutsbesitzerklasse. In: ders.: Machteliten und Wirtschaftskonjunkturen: Studien zur neueren deutschen Sozial- und Wirtschaftsgeschichte. Göttingen 1978, S. 83-117, ISBN 3-525-35985-3.
• René Schiller: Vom Rittergut zum Großgrundbesitz. Ökonomische uns soziale Transformationsprozesse der ländlichen Eliten in Brandenburg im 19. Jahrhundert., Berlin 2003.
• Hanna Schissler: Die Junker. Zur Sozialgeschichte und historischen Bedeutung der agrarischen Elite in Preußen. In: Hans-Jürgen Puhle/ Hans-Ulrich Wehler (Hrsg.): Preußen im Rückblick. Göttingen 1980 (= Reihe Geschichte und Gesellschaft: Sonderheft 6), S. 89-122, ISBN 3-525-36405-9.
• Cornelius Torp: Max Weber und die preußischen Junker. Tübingen 1998, ISBN 3161470613.
• Patrick Wagner: Bauern, Junker und Beamte. Der Wandel lokaler Herrschaft und Partizipation im Ostelbien des 19. Jahrhunderts. Göttingen 2005, ISBN 3-89244-946-5.
• Rene Schiller: Vom Rittergut zum Großgrundbesitz. Berlin, 2003 [1]
• Hans-Ulrich Wehler: Deutsche Gesellschaftsgeschichte. Bd. 2: Von der Reformära bis zur industriellen und politischen Deutschen Doppelrevolution 1815—1845/49. C. H. Beck, München, 1989. ISBN 3-406-32262-X. S.728f.

Примітки[ред. | ред. код]