Щирець — Вікіпедія

Селище Щирець
Герб Щирця
Вигляд на Щирець з Золотої Гори восени
Вигляд на Щирець з Золотої Гори восени
Вигляд на Щирець з Золотої Гори восени
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Львівський район
Громада Щирецька селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано 1113
Перша згадка 1125
Магдебурзьке право 1397
Статус із 2024 року
Площа 2.49 км²
Населення 5764 (01.01.2017)[1]
Густота 2302,4 осіб/км²;
Поштовий індекс 81160
Телефонний код +380 3230
Географічні координати 49°39′04″ пн. ш. 23°51′21″ сх. д. / 49.65111° пн. ш. 23.85583° сх. д. / 49.65111; 23.85583Координати: 49°39′04″ пн. ш. 23°51′21″ сх. д. / 49.65111° пн. ш. 23.85583° сх. д. / 49.65111; 23.85583
Водойма річка Щирка,
озера: Княжна, Безодня, Щирецьке, Заповідник, Горішнє, Кольонівське


Відстань
Найближча залізнична станція: Щирець I, Щирець II
До райцентру:
 - автошляхами: 12 км
До обл. центру:
 - залізницею: 24 км
 - автошляхами: 28 км
Селищна влада
Адреса 81160, Львівська область, Львівський район, смт Щирець
Карта
Щирець. Карта розташування: Україна
Щирець
Щирець
Щирець. Карта розташування: Львівська область
Щирець
Щирець
Мапа

Щирець у Вікісховищі

Щире́ць — селище в Україні, у Львівському районі Львівської області. Адміністративний центр Щирецької селищної громади.

Засноване 1113 р. На території поселення існувала німецька колонія Розенберг[2].

Географія[ред. | ред. код]

Щирець розташований в Опіллі на правому березі річки Щирець, притоки Дністра, за 25 км на південний захід від Львова на залізничній лінії Львів — Стрий — Чоп.

Історія[ред. | ред. код]

Про Щирець уперше згадується в літописі під 1113 роком (за іншими даними — 1125) як про руське поселення.

Стародавній Щирець містився на невисокому, пласкому пагорбі (тепер тут центральна площа Щирця). Місто зі всіх боків було оточене мурами, підступитись до яких було доволі важко: з західного боку пагорба протікав (і нині протікає) невеликий струмок, який впадав у інший, більший струмок (притока річки Щирки), що проходив з південного боку пагорба, а зі сходу була річка Щирка. Щоб утруднити доступ до стін, на струмках зводили греблі. Отже місто з трьох боків оточували водні перепони і болота. Лише з півночі не існувало таких перепон, тому там було вирито глибокий рів (тепер тут проходить дорога на сусіднє село Піски).

1241 — Щирець знищений монгольським військом.

1391 — Ян з Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський[3], посприяв створенню в Щирці римо-католицької парафії.

1397 — польський король Владислав II Ягайло надав містові магдебурзьке право.

1516 — Щирець спалений і знищений татарами.

13 листопада 1509 року король Сигізмунд I Старий у Львові видав привілей, за яким Щирець повторно отримував магдебурзьке право та дотацію. Причиною цього було знищення міських привілеїв.[4]

У податковому реєстрі 1515 року в місті документується піп (отже, уже тоді була церква) і міський млин[5].

У 1516 році король знову видав привілей для міста, яке перед цим спалили татари: Щирець на 8 років звільнявся від данин і поборів.[4]

XVI—XVII  ст. — місто кілька разів руйнують татари.

В червні 1594 року король Сигізмунд ІІІ Ваза в Стокгольмі видав привілей, за яким війтівство в Щирці отримав Себастьян Собеський.[6]

1621 — Щирець спалений татарами.

1638 — місто постраждало від великої пожежі, про що згадано у Львівському літописі: «В тім же року 1638 весна було барзо сухая, не хотіл дощ падати… Радимно вшистко вигоріло, Яворув, Тишовці, Щирець міста погоріли…»[7]. Приблизно того ж часу місто вславилося виробництвом гіпсу та вапна.

1645 — з Щирецького ключа на хоругви князя Вишневецького і частини німецьких найманців з королівської гвардії, крім встановленої норми, було забрано продуктів ще на 10 389 флоринів.

1648—1654 — жителі Щирця брали участь у визвольній війні українського народу, особливо в період, коли військо Богдана Хмельницького підійшло під Львів.

1662 — зазначено, що через постій військового обозу в Щирці під час польсько-шведської війни жителі його зовсім розорені, більшість ланів не засіваються.

У складі імперії Габсбурґів[ред. | ред. код]

Щирець на початку ХХ ст.

1772 — після першого поділу Польщі місто ввійшло до складу володінь Габсбурґів (того часу належало родині Потоцьких).

Станом на 1808 у колонії Розенберґ мешкали 54 протестанти[8].

XIX ст.— у Щирці діяли каменярня та фабрика гіпсу.

1873 — через Щирець прокладено «залізницю Ерцгерцога Альбрехта», яка з'єднала міста Львів і Стрий.

1888 — у Щирці створили першу в Галичині філію Руського педагогічного товариства (згодом т-во «Рідна школа»).

3 березня 1918 в місті відбулось «свято державності та миру» (віче на підтримку дій уряду Української Народної Республіки), в якому взяли участь близько 10 000 осіб[9].

Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]

1 листопада 1918 в місті та повіті Щирець було встановлено владу ЗУНР. Того дня щирецький військовий комісар ЗУНР Василь Тибінка звітував, що 200 українських вояків перебрали владу в місті, 30 стрільців під командуванням хорунжого Миколи Опоки скеровані до Львова[10].

Щирець став центром сформованої в листопаді групи «Південь ІІ» або як ще її називають група «Щирець». До кінця грудня її командантом був Констянтин Слюсарчук. А сама група розміщувалася на становищах Дубової Долини біля Любеня Великого. З січня тут вже розташовувався один з прифронтових штабів 7-ї Стрийської бригади (пізніше Львівської) на чолі з отаманом Альфредом Бізанцом.

17 травня 1919 місто було захоплене польськими військами після удару груп полковника В.Сікорського та генерала В.Єнджеєвського на позиції 7-ї Львівської бригади УГА[11].

ІІ Річ Посполита[ред. | ред. код]

27 березня 1934 р. Щирець отримав статус міста[12]. Тоді в ньому проживало приблизно 1500 осіб.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Важких втрат зазнав Щирець під час Другої світової війни. В ніч проти 27 червня 1941, напередодні вступу гітлерівських військ, під гуркіт трактора НКВД замордувало 26 мешканців Щирця та довколишніх сіл Лани, Хоросно, Піски, Гуменець, Красів, Добряни, Сердиця[13]. 7 липня 1941 знайдені тіла були перепоховані громадськістю на Горішньому кладовищі Щирця.

Під час німецької окупації майже все єврейське населення Щирця вивезене до табору смерті в Белжцю і там знищене.

Після війни[ред. | ред. код]

За радянських часів Щирець деякий час (1939—1941, з 1944 до початку 1960-х рр.) був районним центром (згодом територію Щирецького району приєднали до Пустомитівського).

Оскільки селище розташоване відносно близько до Львова, воно вважається перспективним і тут активно розбудовують «приватний сектор».

Населення[ред. | ред. код]

У 1880 році в Щирці мешкало 1754 особи: 1385 євреїв, 103 німці, 183 поляки та 112 українців. 1900 року було 1730 мешканців: 1324 євреї, 166 греко-католиків, 138 римо-католиків та 102 особи інших віросповідань. 1910 року — 1614 мешканців: 1264 євреї, 165 українців, 113 поляків, 62 німці.

У 2001 році було 5496 мешканців. Склад населення в селищі за рідними мовами у 2001 році був таким:

Мова Число ос. Відсоток
українська 5 394 98,14
польська 56 1,02
російська 35 0,64
молдовська 5 0,09
білоруська 4 0,07
вірменська 1 0,02
інші мови 1 0,02

Економіка[ред. | ред. код]

Виробництво будівельних матеріалів (гіпсовий завод).

В смт Щирець є одна ЗОШ та Ліцей імені Героя України Богдана Ільківа.

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Щирець відомий визначними архітектурними пам'ятками:

Персоналії[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Пов'язані зі Щирцем[ред. | ред. код]

Поховані[ред. | ред. код]

  • Клим Олег Іванович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, адвокат. Загинув під горою Карачун від крововтрати внаслідок попадання осколку артилерійської міни.

Старости[ред. | ред. код]

Див. Категорія:Щирецькі старости

Світлини[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Німецькі колонії Львівського повіту

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Олешко О., Петришин Г. Поява і господарська діяльність німецьких поселенців на Галичині та архітектурна специфіка німецьких колоній. — Львів
  3. Родовід Тарновських [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  4. а б Szczerzec… — S. 852.
  5. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  6. Henryk Gmiterek. Sobieski Sebastian h. Janina (ok. 1552—1615) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2000. — Polska Akademia Nauk, PAU. — Tom XXXIX/4, zeszyt 163. — S. 509. (пол.)
  7. Львівський літопис і Острозький літописець. — К., 1970. — С. 119.
  8. Монолатій І. (упорядкування, передмова). Німецькі колонії Галичини у таблицях. Довідник. — Коломия, 2000. — С. 16, табл. № 1.
  9. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 23.
  10. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 37.
  11. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 185.
  12. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 27 marca 1934 r. o podniesieniu niektórych miasteczek w województwie lwowskiem do rzędu miast, objętych ustawą gminną z 1889 r. [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
  13. Свідчення про вбивство енкаведистами мешканців Щирця й околиць. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 2 травня 2014. 
  14. Hieronim E. Wyczawski. Pirawski (Piravius) Tomasz (ok. 1568—1625) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1981. — Tom XXVI/…. — Zeszyt 11…. — S. 538. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]