Шкільний референдум 1937 року у Підкарпатській Русі — Вікіпедія

Шкільний референдум 1937 року — плебісцит, зорганізований шкільними урядами у Підкарпатській Русі, коли батьки мали зробити вибір між двома граматиками, якими користувалися у довоєнній Чехословаччині у школах Підкарпатської Русі для вивчення русинської мови (або місцевого варіанту української мови). Голосуючі обирали між русофільською граматикою Сабова та українофільською Панькевича.

Мовна традиція до незалежності Чехословаччини[ред. | ред. код]

Починаючи з перших друкованих граматик (1830, Лучкай) літературна «русинська» мова у Закарпатті, яке тоді входило до складу угорської частини Австрійської імперії, розвивалася в єдиній традиції етимологічного правопису з запозиченням великої кількості церковнослов'янських слів, порівняно зі східноукраїнським літературним стандартом — і так до виникнення незалежної Чехословаччини (1919—1939). Про це свідчать слова самого А. Волошина:

Перед войною, або ще и безпосередно перед револуціею у нас не было языковых споров; писателѣ наши постепенно сближалися к народному языку, желаючи сохраняти руську букву, руськое слово и ширити науку^[1].

Мовні тенденції та граматики чехословацької доби[ред. | ред. код]

Проукраїнська орієнтація[ред. | ред. код]

Згідно зі ст. 11 Сен-Жерменського договору (1919), з якого це положення перейшло до Генерального статуту, тимчасового конституційного закону Підкарпатської Русі, і з § 6 чехословацького закону ч. 122, у Підкарпатській Русі мав бути скликаний Сойм, одним із завдань і правом якого було «знормалізувати мову тієї території таким чином, аби не розірвати єдність з Чехословацькою республікою». Але обіцяного Сойму не скликали аж до 1938 року.

Замість того чехословацька влада перебрала на себе регулювання мовних питань у школі. У карпатських школах на посади вчителів масово призначали емігрантів з України, і в цілому влада підтримувала інтеграцію карпаторусинської ідентичності з українською. Головним інспектором шкільної управи Підкарпатської Русі був призначений чех Йозеф Пешек, який одразу ж викликав до Ужгорода з Галичини мовознавця Івана Панькевича, який отримав практично монопольне право регулювати мовні питання у школі і в офіційній документації. Панькевич взявся за розроблення граматики, яка б забезпечила перехід від місцевих діалектів до літературної української мови. Граматика вийшла 1922 року і перевидавалася два рази (1927, 1936), щоразу відкидаючи все більше місцевих діалектизмів і наближаючися до українського літературного стандарту.

«Традиційна» (москвофільська) орієнтація[ред. | ред. код]

Року 1924 Євменій Сабов під крилом Товариства О. Духновича видав так звану модернізовану традиційну граматику, де намагався штучно зблизити карпатські говори з російською мовою. Однак практично граматика Сабова була граматикою російської мови з невеликою кількістю місцевих слів.

Граматика А. Волошина для початкової школи (1919) була орієнтована на українську мову, але з використанням церковнослов'янських слів, непритаманних розмовній мові. І першу, і другу схвалив чеський славіст Їржі Полівка, до якого звернувся по пораду міністр культури Чехословаччини.

Учительський з'їзд 1923 року (Берегово) голосував за граматику Волошина (544 голоси), за граматику Панькевича віддали 2 голоси. Подібні обговорення відбулися на інших учительських з'їздах, а також у рамках Товариства О. Духновича.

Боротьба між граматиками досить швидко перетворилася на політичну боротьбу. Так, 1 червня 1930 року на автора русофільської граматики Є. Сабова скоїв замах активіст «Просвіти» Федір Тацинець.

З огляду на протести, з 1936 р. чехословацька влада дозволила використовувати у школах граматику Є. Сабова.

Референдум 1937 року[ред. | ред. код]

1937 року проблема загострилася такою мірою, що 14 вересня за дорученням міністра освіти Чехословаччини в «руських» школах Підкарпатської Русі відбувся референдум. Батьки дітей, які мали право на освіту в тих школах, мали обрати між двома граматиками: І. Панькевича і Є. Сабова. За Сабова було віддано 313 (73,3 %), за Панькевича 114 (26,7 %) голосів.

На Верховині та Гуцульщині підтримали Панькевича, в долині — Сабова, а в етнічних «неруських» школах не голосували. Наприклад, у Березнянському повіті 30 шкіл були за Сабова, а інші 30 за Панькевича; в Рахівському повіті з 29 шкіл були 19 за Панькевича, а в 10 школах не голосували; в Берегівському окрузі з 20 шкіл були 5 за Панькевича, 2 за Сабова, а в 13 школах не голосували.

За даними 1937 року, приблизно ⁴/₅ жителів краю сприймали поняття «український» як таке, що стосувалося чужої країни.

Реакція на референдум[ред. | ред. код]

Чеська влада була задоволена результатами референдуму, оскільки вважала, що спромоглася розв'язати проблему демократичним способом; задоволені були також прихильники «традиційної» русинської граматики, яка фактично служила інструментом русифікації Закарпаття. Незадоволеними залишилися як прихильники інтеграції з Україною, так і комуністична партія.

Проукраїнські активісти і комуністи зібрали 17 жовтня 1937 року мітинг в Ужгороді, де виступили Августин Волошин і Олекса Борканюк, там було запропоновано проголосувати за те, щоб в усіх школах Підкарпатської Русі запровадити вивчення української мови на базі східноукраїнського стандарту. Пізніше, у комуністичну добу, те мітингове голосування було названо «громадським референдумом».

Див. також[ред. | ред. код]

• Українці в Чехословаччині (1918—1938)

Література[ред. | ред. код]

• Paul Robert Magocsi. Chrbtom k horam. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. UNIVERSUM. Prešov, 2016. ISBN 978-80-89046-97-3 Сс. 266—268.
• Pop, Ivan. Malé dejíny Rusínov. Vydalo Združenie inteligencie Rusínov Slovenska. Bratislava, 2011. ISBN 978-80-970354-4-0
• Волошин, Августин. О письменном яцыцѣ подкарпатских Русинов [Архівовано 3 січня 2022 у Wayback Machine.]. Выдавництво товариства «Просвѣта» в Ужгородѣ. Ужгород. «Уніо». 1921.
• Годьмаш П., Годьмаш С. История республики Подкарпатская Русь. Гл.10. Строительство автономной республики Подкарпатская Русь [Архівовано 22 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• Магочій, Павло Роберт. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь /1848–1948/. Поличка «Карпатського Краю» № 3-6 (18). Ужгород. 1994. ISSN 0869–0782.
• Пушкаш А. Цивилизация или варварство. Закарпатье 1918—1945. Институт славяноведения РАН. Москва. Издательство «Европа». 2006. ISBN 5-9739-0083-5 Сс. 123—124.
• Fedinec Cs., Csernicskó I.: Jazyk ako labyrint etnopolitických vzťahov na Podkarpatskej Rusi / Language as labyrinth of ethnopolitical relations in Carpathian Ruthenia [Архівовано 23 грудня 2019 у Wayback Machine.]. Dejiny 2017/2.

Примітки[ред. | ред. код]

п о р Вибори в Чехословаччині Президентські вибори 1918 1920 1927 1934 1935 1938 1946 1948 1953 1957 1964 1968 1973 1975 1980 1985 1989 1990 1992 Парламентські вибори 1920 1925 1929 1935 1946 1948 1954 1960 1964 1971 1976 1981 1986 1990 1992 Окремі голосування в Підкарпатській Русі Довибори 1924 • Шкільний референдум 1937 Регіональні вибори 1923 1928 1935 Місцеві вибори 1919 1923 1927 1931 1938 1954 1960 1964 1971 1976 1981 1986 1990 Референдуми 1951 Див. також: Вибори в Чехії Вибори в Словаччині