Шкала Деліля — Вікіпедія

Шкала Деліля (°D) — температурна шкала, винайдена в 1732 французьким астрономом Жозефом-Нікола Делілєм (1688—1768).[1] Він був автором Mémoires pour servir à l'histoire et aux progrès de l'Astronomie, de la Géographie et de la Physique (1738).

Історія[ред. | ред. код]

У 1732 Деліль сконструював термометр, використавши за робочу рідину ртуть. Точкою відліку він взяв температури кипіння води й танення криги. Термометри Деліля мали 2400 або 2700 градусів. Така точність виявилась надмірною, тому в 1738 термометр було поправлено з двома головними точками — температурою кипіння води (0) і замерзання (150). Деліль надіслав свої термометри різним науковцям, включаючи Андерса Цельсія. Шкала Цельсія, так само як і шкала Деліля, спочатку починалася з точки кипіння води й опускалася до +100 (температура замерзання води). Зворотнє вимірювання було встановлено вже після смерті Цельсія, зокрема шведським ботаніком Карлом Ліннеєм та виробником термометрів Ліннея, Даніелєм Екстромом. Хоча в Росії, наприклад, понад 100 років ще користувалися термометрами Деліля.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Camuffo, Dario (2002). Improved Understanding of Past Climatic Variability from Early Daily European Instrumental Sources. Kluwer Academic Publishers. с. 314.

Посилання[ред. | ред. код]

Сучасні
Історичні
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шкала_Деліля&oldid=35269627