Шевченко Володимир Олексійович — Вікіпедія
Шевченко Володимир Олексійович | ||
---|---|---|
Молодший сержант | ||
Загальна інформація | ||
Народження | 15 жовтня 1972 Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область, УРСР | |
Смерть | 24 серпня 2014 (41 рік) Новодвірське, Донецька область, Україна | |
Псевдо | «Шева» | |
Військова служба | ||
Роки служби | 2014 | |
Приналежність | Україна | |
Вид ЗС | Збройні сили | |
Рід військ | територіальна оборона | |
Формування | ||
Війни / битви | ||
Нагороди та відзнаки | ||
Володи́мир Олексі́йович Шевче́нко (15 жовтня 1972, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область, Українська РСР — 24 серпня 2014, с. Новодвірське, Моспинська міська рада, Донецька область, Україна) — молодший сержант Збройних сил України, головний сержант (39-й БТО «Дніпро-2»), учасник російсько-української війни.
Народився 1972 року в місті Кам'янське (на той час — Дніпродзержинськ).
Під час російсько-української війни, на початку бойових дій на Сході України, став на захист Батьківщини в складі охоронної роти 39-го батальйону територіальної оборони «Дніпро-2». В ході боїв за Іловайськ виконував завдання на Донеччині, на блокпосту № 4 (3904), поблизу села Новодвірське, в районі міста Моспине — смт Новий Світ.
23 серпня 2014 підрозділу стало відомо, що в їхньому напрямі з Росії рухається моторизована колона, проте бійці дістали наказ обкопатися. 24 серпня загинув у бою на блокпосту під час наступу російських збройних формувань. Тоді ж полягли Юрій Сагайдак та Володимир Яровий.
«Блокпост наш був розбитий через деякий час. Інформації нуль, зв'язок заглушений, зі штабом зв'язку немає, незрозуміло — бій іде з усіх боків — праворуч, ліворуч. Єдине, що бою не було позаду. Бо там горіло Старобешеве. Стрілянина йшла з самоходок, з чого завгодно», — згадує побратим Анатолій Скочко[1].
Був похований неподалік від блокпоста разом із Юрієм Сагайдаком і Володимиром Яровим. Їх тіла знайшли і переправили до Дніпропетровська українські волонтери місії «Евакуація 200» («Чорний тюльпан») 11 червня 2015 року. Разом з тим, у ЗМІ повідомлялось, що Володимир Шевченко та Володимир Яровий потрапили у полон, перший час виходили на зв'язок і розповідали про свій полон, потім зв'язок обірвався. Тіла вбитих бійців були без голів і в зимовому одязі[2]. Ідентифікований за експертизою ДНК у серпні 2015. Остаточно особа загиблого підтверджена на початку 2018 року, — він був похований на Краснопільському цвинтарі.
23 травня 2018 перепохований на Романківському кладовищі Кам'янського[3].
Залишились дружина Шевченко Наталія Михайлівна та троє синів.
- Указом Президента України № 48/2017 від 27 лютого 2017 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
- Розпорядженням Кам'янського міського голови від 11 жовтня 2016 року нагороджений пам'ятним знаком міського голови — нагрудним знаком «Захисник України» (посмертно).
- Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 8, місце 8
- Вшановується 24 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[5]
- ↑ Був на шляху колони російської техніки: на Дніпропетровщині перепоховали загиблого бійця [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // «5 канал», 23 травня 2018
- ↑ Бойовики повернули обезголовлені тіла двох страчених бійців з 39-го батальйону[недоступне посилання] // «ДеПо», 5 серпня 2015
- ↑ В Кам'янському попрощались з воїном, загиблим в Іловайському котлі [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.](рос.) // «Наш Репортер», 23 травня 2018
- ↑ Указ Президента України від 27 лютого 2017 року № 48/2017 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Дзвін Пам'яті пролунав двадцять два рази… В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників
- Шевченко Володимир Олексійович («Шева») [Архівовано 17 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну.
- Про надання дозволу на перепоховання
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |