Чубар Влас Якович — Вікіпедія

Чубар Влас Якович
Народився	10 (22) лютого 1891(1891-02-22) Федорівка, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер	26 лютого 1939(1939-02-26) (48 років) Російська РФСР,  СРСР ·розстріл
Країна	СРСР Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	радянський державний і партійний діяч
Галузь	політична діяльність[1][1]
Відомий завдяки	2-й голова Ради Народних Комісарів УСРР
Alma mater	Національний університет «Запорізька політехніка» (1911)[2]
Знання мов	українська[1] і російська[1]
Членство	Політичне бюро ЦК КПРС, Центральний виконавчий комітет СРСР і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Термін	1923-1934
Попередник	Раковський Христіан Георгійович
Наступник	Любченко Панас Петрович
Партія	ВКП(б)
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Вла́с Я́кович Чу́бар (10 [22] лютого 1891(18910222), Федорівка, нині Пологівський район, Запорізька область — 26 лютого 1939, Москва, СРСР) — радянський державний і партійний діяч, довголітній голова Ради Народних Комісарів УСРР, виконавець Голодомору в Україні (1932—1933).

Член ЦК КП(б)У в березні 1920 — травні 1937 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У з 21 травня по 23 листопада 1920 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 5 вересня по листопад 1920 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У 23 листопада 1920 — травні 1922 р. і у квітні 1923 — червні 1934 р. Кандидат у члени ЦК РКП(б) в березні — серпні 1921 р. Член ЦК ВКП(б) в серпні 1921 — листопаді 1938 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в листопаді 1926 — лютому 1935 р. Член Політичного бюро ЦК ВКП(б) в лютому 1935 — червні 1938 р. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1939).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в с. Федорівка (Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія, нині Пологівський район Запорізької області, Україна) в бідній селянській родині. З 1897 по 1902 рік навчався в Федорівській церковнопарафіяльній школі. З 1902 по 1904 рік був учнем Федорівської вищої двокласної земської школи.

З вересня 1904 року навчався в Олександрівському середньому семикласному механіко-технічному училищі в місті Олександрівську (тепер Запоріжжя).

Брав участь у революції 1905—1907. У грудні 1905 року організовував бойові дружини в селі Федорівці. Член РСДРП(б) з 1907 року.

У червні 1911 року закінчив Олександрівське механіко-технічне училище.

У вересні 1911 — вересні 1912 року — розмітник котельної Краматорського машинобудівного заводу на станції Краматорська Південної залізниці. У 1912 році заарештований за революційну діяльність, але незабаром звільнений. У грудні 1912 — листопаді 1913 року — приймальник котельних робіт, водопровідник Маріупольського металургійного заводу в місті Маріуполі. У грудні 1913 — травні 1915 року — помічник майстра котельного цеху із складання Московського ковальсько-котельного заводу А. В. Барі.

У травні 1915 року був мобілізований до Російської імператорської армії. У грудні 1915 року Чубаря як кваліфікованого робітника відряджають на військовий завод до Петрограда. У грудні 1915 — листопаді 1917 року — токар електромайстерні Петроградського гарматного заводу в Петрограді.

Брав активну участь у російській революції 1917: наприкінці лютого 1917 року обраний начальником заводської міліції Петроградського гарматного заводу, в травні 1917 року обраний головою заводського комітету Петроградського гарматного заводу, з червня 1917 року був членом Центральної ради фабрично-заводських комітетів Петрограда, 27 вересня 1917 року обраний відповідальним секретарем Центральної ради фабрично-заводських комітетів Петрограда; 28 вересня 1917 року став представником Центральної ради фабрично-заводських комітетів Петрограда у виконавчому комітеті Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. 29 жовтня 1917 року призначений комісаром Військово-революційного комітету в Головному артилерійському управлінні Петрограда.

5 грудня 1917 року обраний членом Виконавчого бюро Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) РСФРР. З березня 1918 по квітень 1922 рік — член Президії Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) РСФРР. Одночасно у жовтні 1918 — жовтні 1919 року — голова правління Державного об'єднання машинобудівних заводів (ДОМЗ) ВРНГ РСФРР. У грудні 1918 року відряджений Президією ВРНГ на Сормовський машинобудівний завод. У 1918—1920 роках — голова Головного управління промисловості металовиробів «Головметал», начальник транспортного відділу ВРНГ РСФРР.

У лютому 1919 року відряджений Президією ВРНГ РСФРР в Україну для встановлення зв'язку між ВРНГ РСФСР і ВРНГ УССР та їх виробничими органами. У квітні 1919 року відряджений на Бежицький завод Брянської губернії. З липня по жовтень 1919 року перебував на Уралі (у В'ятській, Пермській, Єкатеринбурзькій, Уфимській губерніях), керував відбудовою промисловості.

З грудня 1919 року знову працював в Україні: був уповноваженим, головою Бюро ВРНГ РСФРР при Всеукраїнському революційному комітеті. У січні — 1 грудня 1920 року — голова Організаційного бюро для відбудови промисловості України (Промбюро УСРР). 5 лютого 1920 року введений до складу Всеукраїнського революційного комітету. З 13 липня 1920 року — заступник голови Ради народних комісарів Української СРР.

З 1 грудня 1920 (затверджений 2 січня 1921) по 13 грудня 1921 року — голова Української Ради Народного Господарства в місті Харкові. З 21 грудня 1921 (приступив до виконання обов'язків 11 січня 1922) по липень 1923 року — голова і керуючий Центрального правління кам'яновугільної промисловості Донбасу в місті Артемівську.

З 15 липня 1923 до 25 квітня 1934 року — голова Ради народних комісарів Української СРР (одночасно, з 6 липня 1923 по 21 травня 1925 року — заступник голови Ради Народних Комісарів СРСР). На цій посаді відстоював інтереси республіки проти централістичних тенденцій Москви^{[джерело?]}, але одночасно виступав проти речників українського відродження О. Шумського і М. Хвильового. Як слухняний виконавець планів більшовицької партії, проводив в Україні авантюристичну політику «комуністичного штурму» у промисловості, Індустріальна гонка і форсування темпів індустріалізації, яку за дорученням Москви реалізовував Чубар, призвели до істотного зубожіння основної маси населення України.

У жовтні 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель у Дніпропетровській області.

З 24 квітня 1934 по 4 липня 1938 року — заступник голови Ради Народних Комісарів СРСР (з 24 квітня 1934 по 28 квітня 1937 року — також заступник голови Ради Праці і Оборони СРСР). Одночасно, з 16 серпня 1937 до 19 січня 1938 року — народний комісар фінансів СРСР.

У червні — липні 1938 року — начальник Солікамського будівництва ГУЛАГа НКВС СРСР в місті Солікамську Свердловської області, але до роботи не приступив, 4 липня 1938 року арештований органами НКВС.

26 лютого 1939 року засуджений до страти і того ж дня розстріляний. Похований на Донському кладовищі Москви.

Після смерті Сталіна 24 серпня 1955 року реабілітований, а 27 вересня 1955 року посмертно відновлений у членах КПРС.

13 січня 2010 року Апеляційний Суд міста Києва визнав Чубаря винним в організації Голодомору та постановив наступне: «Підстав для реабілітації Чубаря Власа Яковича немає».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Мовчан О. М. Чубар Влас Якович// Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 576. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9. [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Чубар // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0. [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.]

Література[ред. | ред. код]

• Васильєв В. Чубар Влас Якович // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 777. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
• В. Чубар про симпатиків «національної Республіки»

Посилання[ред. | ред. код]

• Чубар Улас // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2063. — 1000 екз.

Генеалогія та некрополістика Родовід Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Prabook Нормативний контроль FAST: 93808 · Freebase: /m/0c57tr · GND: 12617251X · ISNI: 0000000022887694 · J9U: 987010649647405171 · LCCN: n82079238 · MAK: 9810675391705606 · NKC: js20211127671 · NLP: a0000003593142 · VIAF: 35798871 · WorldCat: lccn-n82079238

п о р Голодомор 1932—1933 років Статті за землями: Україна Кубань Казахстан Передумови Теоретичне підґрунтя Національна політика Класова теорія Марксизм-ленінізм Сталінізм Соціальна політика Перша п'ятирічка Колективізація Розкуркулення Паспортна система Законодавча база Закон про п'ять колосків Про призупинення відправки на село товарів Про поліпшення матеріального становища керівного складу районів Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп Методи Продзаготівля та продрозкладка Чорна дошка Депортації Терор голодом Блокада Торгзін Перебіг і реакція Рух опору Рятівники голодуючих Український громадський комітет рятунку України Волинський громадський комітет допомоги голодуючим на Україні Міжнародна міжконфесійна конференція в справі допомоги голодуючим в Радянському Союзі Відповідальні Інституції ВКП(б) КП(б)У ОДПУ ДПУ Червона армія ВЛКСМ Комнезами Сільради Організатори Йосип Сталін В'ячеслав Молотов Лазар Каганович Павло Постишев Станіслав Косіор Влас Чубар Мендель Хатаєвич Панас Любченко Микола Берлін Всеволод Балицький Наслідки Жертви Голодомору Про Голодомор 1932—1933 років в Україні Суд над організаторами Голодомору в Україні Визнання Голодомору геноцидом Вивчення Організації Міжнародна комісія з розслідування Голоду в Україні Комісія США по Голоду в Україні Український інститут національної пам'яті Асоціація дослідників голодоморів в Україні Дослідно-освітній консорціум із вивчення Голодомору Дослідники Ґарет Джонс Александр Вінербергер Серджо Ґраденіґо Евальд Амменде Степан Сосновий Лідія Коваленко Роберт Конквест Рафал Лемкін Малкольм Маггерідж Володимир Маняк Джеймс Мейс Андреа Ґраціозі Енн Епплбом Станіслав Кульчицький Роберт Куснєж Книги 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал Все тече Голодомор (1932—1933) — невідома українська трагедія Жнива скорботи Жовтий князь Марія Мор. Книга буття України Національна книга пам'яті жертв Голодомору Страта голодом Фільми Документальні Незнаний Голод Великий голод Жнива розпачу Закляття безпам'ятства Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду Окрадена земля Українська ніч 33-го Голодомор: геноцид українців у 1932—1933 роках Голодомор. Забутий геноцид Живі Голод до правди 33-й, свідчення очевидців 10.5 Художні Повнометражні Голод-33 (1991) Поводир (2013) Гіркі жнива (2017) Ціна правди (2019) Короткометражні Маленьке життя (2008) Пам'ять День пам'яті жертв голодоморів Запали свічку Пам'ятники Музеї Категорія Вікісховище

п о р Голови уряду українських державних утворень з 1917 УНР (1917 — 1918) Володимир Винниченко • Дмитро Дорошенко ¹ • Володимир Винниченко • Всеволод Голубович Українська Держава Микола Сахно-Устимович ¹ • Микола Василенко ¹ • Федір Лизогуб • Сергій Гербель УНР (1918 — 1920) Володимир Чехівський • Сергій Остапенко • Борис Мартос • Ісаак Мазепа • В'ячеслав Прокопович ЗУНР Кость Левицький • Сидір Голубович Інші державні утворення Гуцульська Республіка — Степан Клочурак; Західно-Лемківська Республіка — Ярослав Качмарчик; Східно-Лемківська Республіка — Пантелеймон Шпилька; Кримська Народна Республіка — Номан Челебіджихан • Джафер Киример; Українська Далекосхідна Республіка — Онисим Ступак • Гордій Мелашич • Гаврило Криченко-Могила • Юрій Глушко-Мова; Перший Кримський крайовий уряд — Сулейман Сулькевич; Другий Кримський крайовий уряд — Соломон Крим; Радянська Соціалістична Республіка Тавриди — Антон Слуцький; Кримська Радянська Соціалістична Республіка — Дмитро Ульянов; Українська Народна Республіка Рад — Євгенія Бош ¹ • Микола Скрипник; Донецько-Криворізька радянська республіка — Федір «Артем» Сергєєв; Одеська Радянська Республіка — Володимир Юдовський; Кубанська Народна Республіка — Олександр Філімонов • Лука Бич • Пилип Сушков • Павло Курганський • Василь Іванис Уряд УНР в екзилі В Парижі: Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Пилип Пилипчук • Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Олександр Шульгин; У Празі: Андрій Яковлів ¹; В Мюнхені: Кость Паньківський • Ісаак Мазепа • Степан Баран • Спиридон Довгаль • Симон Созонтів • Микола Лівицький • Атанас Фіґоль • Спиридон Довгаль • Василь Федорончук • Теофіль Леонтій • Ярослав-Богдан Рудницький • Самійленко Іван Матвійович УРСР (1918 — 1941/1944) Християн Раковський • Юрій П'ятаков • Християн Раковський • Григорій Петровський • Християн Раковський • Влас Чубар • Панас Любченко • Михайло Бондаренко • Микола Марчак ¹ • Дем'ян Коротченко • Леонід Корнієць Карпатська Україна (1938-1939) Андрій Бродій • Августин Волошин • Юліян Ревай Державне правління (1941) Ярослав Стецько Райхскомісаріат Еріх Кох УРСР (1944 — 1991) Леонід Корнієць • Микита Хрущов • Дем'ян Коротченко • Никифор Кальченко • Володимир Щербицький • Іван Казанець • Володимир Щербицький • Олександр Ляшко • Віталій Масол • Вітольд Фокін ¹ Україна (з 1991) Вітольд Фокін • Валентин Симоненко ¹ • Леонід Кучма • Юхим Звягільський ¹ • Віталій Масол • Євген Марчук • Павло Лазаренко • Василь Дурдинець ¹ • Валерій Пустовойтенко • Віктор Ющенко • Анатолій Кінах • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Юрій Єхануров • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Олександр Турчинов ¹ • Микола Азаров • Сергій Арбузов ¹ • Арсеній Яценюк • Володимир Гройсман • Олексій Гончарук • Денис Шмигаль 1. — Виконувач обов'язків