French
DeutschЧемпіонат світу зі спортивного орієнтування — Вікіпедія
Чемпіонат світу зі спортивного орієнтування (англ. World Orienteering Championships) — щорічні змагання, організовані міжнародною федерацією спортивного орієнтування (ІОФ) (англ. IOF) для виявлення найсильніших спортсменів-орієнтувальників[1].
Предмет даної статті є чемпіонати світу з орієнтування бігом (англ. Foot Orienteering)[1]. Не слід плутати даний вид орієнтування з іншими дисциплінами, культивованими міжнародною федерацією орієнтування. Під егідою ІОФ проводяться також чемпіонати світу з орієнтування на лижах (англ. Ski Orienteering), на велосипедах (англ. Mountain Bike Orienteering) і орієнтування по стежках (англ. Trail Orienteering)[2].
Формат[ред. | ред. код]
| дисципліна | назв. на англ. | роки |
|---|---|---|
| індивідуальна | англ. individual | 1966—1989 |
| класична | англ. classic | 1991—2001 |
| коротка | англ. short | 1991—2001 |
| довга | англ. long | з 2003 |
| средняя | англ. middle | з 2003 |
| спринт | англ. sprint | з 2001 |
| естафета | англ. relay | з 1966 |
Спочатку чемпіонати світу проводилися один раз на два роки. З 2003 року вони проводяться щорічно[3].
Програма чемпіонатів світу змінювалась протягом своєї історії. Так в 1966 році вона складалася лише з індивідуальної гонки і естафети і весь чемпіонат світу укладався у два дні — з 1 по 2 жовтня 1966 року. Починаючи з чемпіонату світу 1991 року в Чехословаччині, програма розширилася і містила коротку дистанцію (час переможця 25 хвилин), класичну дистанцію й естафету. Остання реорганізація програми чемпіонатів світу була проведена в 2003 році. І в цей час чемпіонати світу проводяться за наступною програмою:
- спринт
- середня дистанція
- довга дистанція
- естафета.
Відповідно до редакції правил міжнародної федерації від 1 червня 2009 року, кожна федерація може заявити на ЧС не більше 14 спортсменів (7 чоловіків та 7 жінок). Причому, у кожному виді програми від країни можуть брати участь не більше 3 чоловіків і 3 жінок. Чинний чемпіон може бути заявлений понад норму в три людини.
15 найкращих з кожного кваліфікаційного забігу проходять у фінал і розігрують між собою звання чемпіона.
Історія[ред. | ред. код]
| Рік | Дата проведення | Місце проведення |
|---|---|---|
| 1966 | 1—2 жовтня |  Фінляндія, Фіскарс |
| 1968 | 28—29 вересня |  Швеція, Лінчепінг |
| 1970 | 27—29 вересня |  НДР, Фрідріхрода |
| 1972 | 14—16 вересня |  Чехословаччина, Їчин |
| 1974 | 20—22 вересня |  Данія, Виборг/Сількеборг |
| 1976 | 24—26 вересня | .svg){kind=small} Велика Британія, Авімор |
| 1978 | 15—17 вересня |  Норвегія, Конгсберг |
| 1979 | 2—4 вересня | Фінляндія, Тампере |
| 1981 | 4—6 вересня | .svg){kind=small} Швейцарія, Тун |
| 1983 | 1—4 вересня |  Угорщина, Залаегерсег |
| 1985 | 4—6 вересня | .svg){kind=small} Австралія, Бендіго |
| 1987 | 3—5 вересня |  Франція, Жерармер |
| 1989 | 17—20 серпня | Швеція, Шевде |
| 1991 | 21—25 серпня | Чехословаччина, Маріанскі Лазні |
| 1993 | 9—14 жовтня |  США, Вест-Пойнт (Нью-Йорк) |
| 1995 | 15—20 серпня |  Німеччина, Детмолд |
| 1997 | 11—16 серпня | Норвегія, Грімстад |
| 1999 | 1—8 серпня | Велика Британія, Інвернесс |
| 2001 | 29 липня — 4 серпня | Фінляндія, Тампере |
| 2003 | 3—9 серпня | Швейцарія, Рапперсвіль-Йона |
| 2004 | 11—19 вересня | Швеція, Вестерос |
| 2005 | 9—15 серпня |  Японія, Айті |
| 2006 | 1—5 серпня | Данія, Орхус |
| 2007 | 18—26 серпня |  Україна, Київ |
| 2008 | 10—20 липня | Чехія, Оломоуц |
| 2009 | 18—23 серпня | Угорщина, Мішкольц |
| 2010 | 8—15 серпня | Норвегія, Тронгейм |
| 2011 | 13—20 серпня | Франція, Савоя |
| 2012 | 14—22 липня | Швейцарія, Лозанна[4] |
| 2013 | 6—14 липня | Фінляндія, Вуокатті[5] |
| 2014 |  Італія, Азіаго-Лавароне[6] |
У 1961 році на Конгресі в Копенгагені була організована Міжнародна Федерація Спортивного Орієнтування (ІТФ), головними завданнями якої стала уніфікація вимог по спортивних картах, у тому числі вимоги до масштабу, і систематизація умовних топографічних знаків. Тому одним з перших був створений комітет з підготовки єдиних міжнародних правил змагань. На наступному конгресі ІОФ в 1963 році в Лейпцигу був затверджений Статут Федерації, а комітет з підготовки правил перетворений в технічну комісію[7].
Першим практичним кроком нової федерації стало проведення офіційних міжнародних змагань. Перші офіційні міжнародні змагання зі спортивного орієнтування відбулися у вересні 1962 року в Норвегії і мали статус чемпіонату Європи. На цей перший європейський чемпіонат, який приймало невелике норвезьке містечко Летен (норв. Løten), з'їхалися спортсмени з європейських країн, і в програмі змагання була всього одна дисципліна — класична дистанція[8]. Спортивні карти являли собою чорно-білі фотовідбитки і мали масштаб 1: 25 000. Чоловіки долали дистанцію завдовжки 16,7 кілометра з 13 контрольними пунктами, а жінки змагалися на дистанції 7,5 км з 7 КП[9].
На другому чемпіонаті Європи, який відбувся в 1964 році Швейцарському містечку Ле-Брасю (фр. Le Brassus), в програму змагань вперше була включена естафета.
Чемпіонати Європи можна вважати попередниками чемпіонатів світу. На третьому конгресі ІОФ, який відбувся в Болгарії в 1965 році, було прийнято рішення про перейменування чемпіонату Європи в чемпіонат світу, хоча в цей час членами ІОФ були всього 11 країн і всі вони представляли європейський континент[10].
Перший чемпіонат світу відбувся з 1 по 2 жовтня 1966 року в Фінляндії. У ньому взяли участь спортсмени з 11 країн[7] — Австрії, Болгарії, Великої Британії, Угорщини, НДР, Данії, Норвегії, Фінляндії, Чехословаччини, Швейцарії та Швеції. Переважаючу перевагу на перших чемпіонатах мали скандинавські орієнтувальники[11].
З різною періодичністю чемпіонати світу проводилися на чотирьох континентах (у Європі, Австралії, Америці, Азії) і більш ніж в 15 країнах.
У цей час (2010) членами ІОФ є 71 країна[10], включаючи такі, здавалося б далекі від спортивного орієнтування країни, як Мозамбік, Монголія або Індонезія.
Слід зазначити, що перший чемпіонат світу зі спортивного орієнтування на лижах відбувся у 1975 році у Фінляндії [12], а перший чемпіонат світу зі спортивного орієнтування на велосипедах відбувся в 2002 у Франції.[13]
Статистика[ред. | ред. код]
Переможцями чемпіонатів світу зі спортивного орієнтування в бігових дисциплінах ставали спортсмени Норвегії, Швеції, Фінляндії, Угорщини, Швейцарії, Чехії, Росії, України, Данії, Франції, Австрії, Великої Британії та Австралії[7]. Проте за загальною кількістю завойованих медалей домінування «великої четвірки» — Швеції, Норвегії, Фінляндії та Швейцарії — безперечно.
| № | країна | золото | срібло | бронза | всього |
|---|---|---|---|---|---|
| 1. | Швеція | 42 | 44 | 39 | 125 |
| 2. | Норвегія | 38 | 38 | 38 | 114 |
| 3. | Швейцарія[14] | 29 | 17 | 24 | 70 |
| 4. | Фінляндія | 22 | 37 | 26 | 85 |
| 5. | Франція | 10 | 2 | 6 | 18 |
| 6. |  Росія[15] | 6 | 7 | 6 | 19 |
| 7. | Чехія[16] | 4 | 9 | 13 | 26 |
| 8. | Велика Британія | 3 | 3 | 4 | 10 |
| 9. | Данія | 3 | 2 | 3 | 8 |
| 10. | Угорщина | 3 | 1 | 2 | 6 |
| 11. | Україна | 1 | 2 | 0 | 3 |
| 12. |  Австрія | 1 | 1 | 0 | 2 |
| 13. | Австралія | 1 | 0 | 0 | 1 |
| 14. | Німеччина | 0 | 0 | 1 | 1 |
| 15. | Італія | 0 | 0 | 1 | 1 |
| Загальна к-ть медалей на вересень 2010 | |||||
- Хенні Оллстон (англ. Hanny Allston) з Австралії стала першою неевропейкою, кому вдалося завоювати титул чемпіонки світу. На чемпіонаті світу 2006 в Орхусі (Данія) вона виграла золоту медаль у спринті.
- Вона ж є єдиною юніоркою, кому вдалося виграти дорослий чемпіонат світу.
- Найтитулованіша спортсменка в цей час є швейцарка Симона Нігглі (англ. Simone Niggli). У цей час (2010 рік) вона є Сімнадцятиразовою чемпіонкою світу. Причому, два рази в 2003 і в 2005 вона виграла всі чотири дистанції чемпіонатів світу[11].
- Швейцарка, мати чотирьох дітей Врони Кеніг-Салмі у віці 39 років завоювала срібло на ЧС 2008 в Чехії.
- Єдина українка серед жінок та єдина представниця Львівщини Надія Волинська посіла третє місце у змаганнях зі спортивного орієнтування на середній дистанції у 2013 році в Колумбії[17].
Филателія і Нумізматика[ред. | ред. код]
Чемпіонати світу знайшли відображення і в філателії. Пошти Швеції, НДР, Данії, Фінляндії та Швейцарії випустили марки і конверти першого дня, присвячені чемпіонатам світу зі спортивного орієнтування.[18]
Більш скромно відображені чемпіонати світу в нумізматиці. У 2007 році національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні і приурочив випуск до чемпіонату світу в Києві[19].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Даніель Хубман другий рік поспіль завойовує золоту медаль на довгій дистанції ЧС 2009. -
Тьєррі Жоржу. "Король середньої дистанції" вперше завоював медаль на довгій дистанції. -
Швейцарка Симона Нігглі, легенда спортивного орієнтування. -
Чоловіча естафетна команда Великої Британії після сенсаційної перемоги на ЧС 2008.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- У 2000, Україна була однією з країн у яких проводилися змагання 8-го Кубку світу зі спортивного орієнтування[en] — це були перші змагання світового рівня які проводилися на території незалежної України[20]. Інші країни, у яких також проводилися ці змагання — Японія, Австралія, Фінляндія, Португалія. Загалам в усіх країнах проводилося 12 змагань Кубку (9 в індивідуальному заліку і 3 в командному заліку).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Скрізь, де не обговорено додатково, під терміном орієнтування будемо мати на увазі орієнтування бігом (англ. Foot Orienteering)
- ↑ IOF events (англійською) . IOF. Архів оригіналу за 2 липня 2007. Процитовано 30 березня 2011.
- ↑ World Orienteering Championships, senior statistics 1966-2005 (англійською) . Архів оригіналу за 23.02.2011. Процитовано 30.03.2011.
- ↑ World Orienteering Championships (англійською) . IOF. Архів оригіналу за 29 червня 2007. Процитовано 30 березня 2011.
- ↑ Finland will host World Orienteering Championships in 2013 (англійською) . Архів оригіналу за 20 червня 2010. Процитовано 30 березня 2011.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=404(довідка) - ↑ XXV IOF General Assembly in Trondheim (англійською) . Архів оригіналу за 24 серпня 2010. Процитовано 30 березня 2011.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=404(довідка) - ↑ а б в Виктор Елизаров. История спортивного ориентирования. Журнал «Азимут» №5 2005. Архів оригіналу за 23.02.2011. Процитовано 16.01.2009.
- ↑ Є дані про те що проводилася і естафета, але не мала офіційного статусу.
- ↑ 1. Tájékozódási futó Európa Bajnokság (угорською) . Угорська федерація орієнтування. Архів оригіналу за 23.02.2011. Процитовано 30.03.2011.
- ↑ а б IOF member countries (англійською) . Архів оригіналу за 23.02.2011. Процитовано 30.03.2011.
- ↑ а б World Orienteering Championships (англійською) . IOF — офіційний сайт. Архів оригіналу за 18 серпня 2007. Процитовано 30 березня 2011.
- ↑ World Ski Orienteering Championships (англійською) . IOF. Процитовано 30 березня 2011.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=404(довідка)[недоступне посилання з серпня 2019] - ↑ World MTB Orienteering Championships (англійською) . IOF. Процитовано 30 березня 2011.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=404(довідка)[недоступне посилання з травня 2019] - ↑ Список всіх медалістів збірної Швейцарії можна знайти на сайті en / майбутнього чемпіонату світу 2012 [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Враховані дві бронзові медалі Аліди Аболи і Сікстен Сільд, які вони завоювали виступаючи за СРСР.
- ↑ Враховані також медалі збірної Чехословаччини.
- ↑ Львів’янка Надія Волинська – бронзовий призер Всесвітніх ігор
- ↑ OL-Briefmarken (німецькою) . Архів оригіналу за 23.02.2011. Процитовано 30.03.2011.
- ↑ Commemorative Coin "Orienteering" (англійською) . National Bank of Ukraine. Архів оригіналу за 23.02.2011. Процитовано 30.03.2011.
- ↑ World Cup 2000 Ukrainian Events. orienteering.org.ua. Архів оригіналу за 1 вересня 2000.
Посилання[ред. | ред. код]
- World Orienteering Championships (англійською) . IOF. Архів оригіналу за 18 серпня 2007. Процитовано 30 березня 2011.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
