Центри соціально-психологічної реабілітації населення — Вікіпедія

Центри соціально-психологічної реабілітації населення (ЦСПР) – це унікальні соціальні заклади міжнародного зразка, в діяльність яких закладено принцип швидкого реагування на потреби громади. Наразі Центри знаходяться у сфері управління Мінветеранів та надають допомогу ветеранам, членам їхніх родин, ВПО та іншим категоріям громадян, що постраждали від війни.

В Україні таких Центрів 5: у Київській області – в містах Боярка та Славутич, у селищах міського типу Бородянка та Іванків. У Житомирській області – в місті Коростень. Центри були розташовані в областях, що найбільше постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Діяльність Центрів за міжнародними програмами[ред. | ред. код]

Створення Центрів[ред. | ред. код]

Створення Центрів було ініційовано ЮНЕСКО, яка в 1991 році першою звернула увагу на соціально-психологічні наслідки аварії на ЧАЕС. Центри були створені в 1994–2000 рр. у структурі МНС в рамках домовленостей між ООН та Урядом України з метою подолання соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи.

У рамках міжнародної програми «ЮНЕСКО-Чорнобиль» було створено Бородянський, Іванківський та Славутицький центри (1994 р.), а за Чорнобильською Програмою ООН - Києво-Святошинський (м. Боярка) та Коростенський центри (2000 р.)

У 2000-2002 році центри працювали в рамках Чорнобильської програми ООН, з 2002 року - в рамках Чорнобильської програми відродження та розвитку ПРООН. У 2010 – брали участь у проєкті “Міжнародна науково-інформаційна мережа з Чорнобильських питань" (ICRIN), який координувала ООН за участю агенцій ВООЗ, МАГАТЕ, ПРООН, ЮНІСЕФ.

За програмами ООН фінансувалися капітальні ремонти приміщень, надавалися меблі, комп’ютери, інша апаратура, витратні матеріали для поточної діяльності, відбувалися ґрунтовні навчання фахівців тощо. При цьому Центри були звичайними бюджетними організаціями з досить скромною заробітною платою.

Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

Одна з особливостей діяльності Центрів – це багаторічні тісні міжнародні зв’язки. Центри мають високу міжнародну репутацію надійних партнерів. Багато років вони співпрацювали з американською неурядовою організацією «Друзі Чорнобильських центрів в Америці» («Friends of Chernobyl Centers U.S. Inc., FOCCUS»), мали почесне право обирати у своїх громадах делегатів за американською програмою «Open world». Також Центри надовго ставали базою діяльності для волонтерів Корпусу миру. Центри пов’язують дружні стосунки з українською громадою міста Медісон (Вісконсин, США). Також Центри долучалися до програм оздоровлення дітей постраждалих категорій у різних країнах.

Експертна команда[ред. | ред. код]

У витоків створення Центрів стояли такі фахівці високого ґатунку, як Гарнець Оксана Миколаївна, Швалб Юрій Михайлович, Панок Віталій Григорович та інші. Науковці орієнтували Центри на довгострокову діяльність з соціально-психологічної реабілітації населення та на всебічний розвиток місцевих громад. Свого часу планувалося розширення мережі таких центрів всією Україною.

Особливості діяльності[ред. | ред. код]

Концепцію діяльності Центрів розробили експерти в рамках міжнародних проєктів та програм. В основу роботи Центрів було закладено принцип швидкого реагування на запити громади, допомога постраждалим шляхом залучення їх до соціальної активності, подолання у них синдрому жертви, формування активних життєвих стратегій, психологічної допомоги в пошуку конструктивних способів виходу з кризових ситуацій. Одночасно зусиллями фахівців Центрів розвивалася ефективна взаємодія між громадою та органами місцевого самоврядування, відбувався аналіз соціальних процесів у спільнотах, надавалися рекомендації з попередження негативних явищ та напрацьовувався досвід з їх ефективного подолання. Залучення представників вразливих категорій до соціальної активності, інтеграція їх до громади з одночасним залученням громади до допомоги постраждалим є вкрай ефективним та перевіреним багаторічним досвідом метод допомоги постраждалим. Така концепція дозволила Центрам бути корисними як вразливим категоріям, так і всій громаді, швидко перелаштовувати свою роботу на потреби сьогодення.

Центри в структурі Мінветеранів[ред. | ред. код]

Цільові групи[ред. | ред. код]

У вересні 2014 р. після в середньому 20 років діяльності Центри було передано зі сфери управління Міністерства надзвичайних ситуацій України до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, а з 2018 року – до Міністерства у справах ветеранів України. Усі багаторічні напрацювання, весь набутий за понад 2 десятиліття досвід фахівці Центрів застосували до комплексної допомоги ветеранам, їх сім’ям, сім’ям бійців ЗСУ, сім’ям загиблих, ВПО та особам, що зазнали психотравмувального впливу внаслідок російської агресії. Центри також працюють на розвиток громади в тісній співпраці з органами місцевого самоврядування, благодійними та громадськими організаціями, сприяють розповсюдженню гуманітарної допомоги серед вразливих категорій населення. Волонтерські майстерні, що працюють на базі Центрів, готують на фронт основи для маскувальних сіток, енергетичні цукерки та напої, окопні свічки тощо.

Центри як осередки громадського життя[ред. | ред. код]

У Центрах сформувалися унікальні колективи високих професіоналів та небайдужих ентузіастів, фахівців широкого профілю, здатних до ефективного реагування на виклики сьогодення, швидкого опанування нових напрямків роботи та сучасних методик. У центрах працюють психологи та фахівці з соціальної роботи, юристи, фахівці зі зв’язків з громадськістю тощо. Центри стали своєрідними осередками громадського життя, а спеціалісти, що там працюють – лідерами думок. Центри гуртують навколо себе здорову частину громади – волонтерів, активістів, представників громадських та благодійних організацій, творчі особистості. На базі Центрів облаштовано громадсько-ветеранські простори.

Центри як маркер розвитку демократії в Україні[ред. | ред. код]

Збереження Центрів у форматі, який було закладено при їх заснуванні, завжди свідчило про ефективне використання фінансової міжнародної допомоги, слугувало своєрідним маркером розвитку демократії в Україні, ефективності використання нашою державою фінансової допомоги міжнародних партнерів, уваги держави до ментального здоров’я українців та до розвитку місцевих громад. Показово, що аналогічні Центри, створені в Білорусі та в Росії, досить швидко змінили формат своєї діяльності.

Центри в інших країнах[ред. | ред. код]

Загалом у 1994 - 2000 рр. було створено 13 таких Центрів: 5 в Україні (Іванків, Бородянка, Боярка, Коростень, Славутич), 4 в Білорусі (Аксаковщина, Першаї, Стрєшин, Ждановичі) та 4 в Росії (Гагарін, Болхов, Нікольська Слобода, Узлова). Центри створювались у населених пунктах, що різним чином були пов'язані із Чорнобильською катастрофою - мірою забрудненості території, місцем компактного проживання переселенців з зони відчуження, допомогою тим, хто працює на Чорнобильській АЕС, роботою в медичному закладі з постраждалими від катастрофи дітьми. Створення Центрів ініціювала в 1991 році ЮНЕСКО. У 1994 р. відбулося відкриття 9 Центрів соціально-психологічної реабілітації населення в трьох країнах, що найбільше постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - Україні, Білорусі та РФ. У 1998-2000 – було відкрито ще 3 Центри - 2 в Україні та 1 у РФ.

Перелік українських центрів соціально-психологічної реабілітації населення[ред. | ред. код]

Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення - розташований у місті Боярка, Фастівського району, Київської області. Поки що зберігає стару назву (від Києво-Святошинського району, що вже не існує). Багато років спеціалісти центру надавали соціально-психологічну допомогу хворим дітям в стаціонарних відділеннях Київської дитячої обласної лікарні (м. Боярка).
Бородянський центр соціально-психологічної реабілітації населення – розташований у смт. Бородянка. Під час вторгнення російських агресорів на територію Київської області у 2022 році був повністю знищений. У 2024 році було відкрито нова будівля Центру.
Соціально-психологічний центр м.Славутича – працює з 1994 року. Багато років надавав допомогу працівникам Чорнобильської атомної станції. Іванівський центр соціально-психологічної реабілітації населення - працює з 1994 року, зокрема надавав допомогу переселенцям з зони відчуження.
Коростенський центр соціально-психологічної реабілітації населення – створено у 2000 році.

Джерела[ред. | ред. код]

Про центри соціально-психологічної реабілітації населення (ЦСПР)

Центри соціально-психологічної реабілітації населення