French
DeutschХудожній керамік — Вікіпедія
| Тип | бізнес |
|---|---|
| Галузь | легка промисловість |
| Засновано | 1960 |
| Штаб-квартира | Україна, Полтавська обл., смт. Опішня |
| Продукція | гончарні вироби |
Заво́д «Худо́жній кера́мік» — підприємство легкої промисловості Радянського Союзу, згодом України, що діяло в смт. Опішні у 1960–2002 роках.
Історія створення[ред. | ред. код]
У 1929 р. за ініціативою кустарів Опішні та навколишніх сіл загальною кількістю близько 200 чоловік створюється кооперативно-промислова артіль «Художній керамік».[1]
У грудні 1960 р. артіль було реорганізовано у завод «Художній керамік», підпорядкований Міністерству легкої промисловості УРСР.
На початку 1962 р. за наказом № 54 Управління художніх промислів, Опішнянський промкомбінат було об'єднано з заводом. Новостворене підприємство мало назву «Опішнянський завод художніх виробів „Художній керамік“».
Функціонування заводу[ред. | ред. код]
На початку 1970-х рр. на «Художньому кераміку» працювало близько 330 осіб. Вироби майстрів заводу користувалися попитом за кордоном: у 1967 р. підприємство експортувало свої вироби у Канаду, Данію, Бельгію, НДР, Італію, Румунію, Японію, Угорщину.[2]
1969 р. за ініціативою головного художника підприємства Петра Ганжі було проведено першу виставку опішнянських гончарних виборів. Свої роботи представили 12 майстрів. Виставка експонувалася спочатку у Полтаві, потім у Харкові. Результатом виставки стало прийняття до Спілки художників України у 1970 р. сімох робітників заводу, серед них — Пошивайло Гаврило, Олександра Селюченко.
На Всесоюзній виставці самодіяльного та народного декоративно-прикладного мистецтва у 1970 р. в Москві працівники заводу отримали всі медалі: золота — дісталась М. Пошивайлу, срібна — І. Білику, бронзова — В. Нікітченку.[2]
1970 р. на заводі запрацювала художньо-експериментальна лабораторія, де творчі майстри працювали над вдосконаленням форм та розпису кераміки. Двом творчим майстрам лабораторії — Івану Білику та Олександрі Селюченко — було присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості УРСР».[2]
З 1979 р. по 1984 тривала реконструкція заводу. Першими числами жовтня 1984 у дію ввели 6400 м² виробничих площ, оснащених вітчизняним та імпортним обладнанням. Змінилася структура підприємства. Завод поділявся на:
- цех розмолу матеріалів
- цех сирцю
- цех формування виробів на шпиндельних верстатах
- цех відливки у гіпсових формах
- цех випалу керамічних виробів
- допоміжні служби
- творчо-експериментальну лабораторію
1986 р. при заводі було відкрито філіал Решетилівського художньо-промислового технічного училища (ХПТУ-28), яке готувало гончарів-формувальників, малювальниць, ліпщиків.
10 березня 1986 р. адміністрація надала приміщення для новоствореного Музею гончарства в Опішні.
Криза[ред. | ред. код]
Починаючи з кінця 1980-х — початку 1990-х рр. завод охоплює загальна криза, пов'язана зі зміною суспільно-політичної структури суспільства та переходом на ринкову систему господарювання. У таких умовах адміністрація підприємства 3 листопада 1995 видала наказ «Про зупинку виробництва».[2]
Тимчасове часткове відновлення роботи підприємства почалося з 1996 року. Для випалу керамічних виробів було реставроване старе дров'яне горно. У 1998 р. «Художній керамік» випустив готової продукції на суму 210,7 тис. грн. у 1999 р. — 192,4 тис. грн., а в 2000 р. — 250,6 тис. грн.[2] Проте, навесні 2002 р. збанкрутіле підприємство повністю припинило своє існування.
Сучасний стан[ред. | ред. код]
Після зупинки заводу гончарський промисел в селищі занепав. Неподалік центра Опішні можна зустріти порожній перший цех заводу, пустує також і третій цех. З 2002 р. в старому приміщенні «Художнього кераміка» функціонує приватне підприємство «Гончарний круг», де на той час працювало близько 40 осіб. Колектив виготовляє широкий асортимент гончарної продукції. Це переважно посуд утилітарного призначення: миски, глечики, макітри, горщики, куманці, барильця, тикви, кухлі, супники, ковбасниці, тарелі тощо.[3]
Див. також[ред. | ред. код]
- Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
- Селюченко Олександра Федорівна
- Пошивайло Гаврило Ничипорович
- Пошивайло Явдоха Данилівна
-
Руїни заводу «Художній керамік» (2019) -
Руїни заводу «Художній керамік» (2019)
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Інформація про Опішню. Архів оригіналу за 12 листопада 2012. Процитовано 5 лютого 2012.
- ↑ а б в г д Кераміка Опішні ІІ пол. ХХ ст.[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ Сучасний стан опішнянського заводу «Художній керамік». Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 25 лютого 2012.
Література[ред. | ред. код]
- Скляренко Г. Монументально-декоративне мистецтво України другої половини XX століття // Студії мистецтвознавчі. — 2004. — Ч. 3 (7).
- Історія Опішнянського заводу «Художній керамік». — Архів заводу.
| |||||||||||||||||||||||||||||||
