Хрещатик — Вікіпедія

Хрещатик Київ
Місцевість	Бессарабка
Район	Печерський, Шевченківський
Колишні назви
Воровського, Айхгорнштрасе (нім. Eichhornstraße)
Загальні відомості
Протяжність	1300 м
Координати початку	50°27′08″ пн. ш. 30°31′38″ сх. д. / 50.45222° пн. ш. 30.52722° сх. д. / 50.45222; 30.52722
Координати кінця	50°26′33″ пн. ш. 30°31′13″ сх. д. / 50.44250° пн. ш. 30.52028° сх. д. / 50.44250; 30.52028
поштові індекси	01001, 01044, 01601
Транспорт
Найближчі станції метро	«Хрещатик»,  «Майдан Незалежності»
Автобуси	А 24, 24а, 114, 114а
Трамваї	лінія існувала з 1891 до 1934 року
Тролейбуси	лінія існувала з 1936 до 2001 року
Зупинки громадського транспорту	«Центральний універмаг», «Станція метро «Хрещатик», «Майдан Незалежності», «Вулиця Інститутська», «Готель "Хрещатик"»
Рух	двосторонній
Покриття	асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі	11808
У проєкті OpenStreetMap	r369976
Мапа
Хрещатик у Вікісховищі

Хреща́тик — головна вулиця Києва, розташована в Печерському та Шевченківському районах, місцевість Бессарабка. Довжина — 1,3 км, напрямок — з північного сходу на південний захід. Починається від Європейської площі, проходить через Майдан Незалежності і закінчується Бессарабською площею. На Хрещатику розміщені: Київська міська рада і Київська міська державна адміністрація, головний поштамт, Міністерство аграрної політики, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Центральний універмаг, Бессарабський ринок.

До вулиці Хрещатик прилучаються алея Героїв Небесної Сотні, вулиці Архітектора Городецького, Прорізна та Богдана Хмельницького.

Історія місцевості[ред. | ред. код]

Київська Русь[ред. | ред. код]

За князя Володимира Київ являв собою три окремі, віддалені одне від одного, поселення (міста):

1. Старе (Верхнє), де містилися князівські палаци, Десятинна церква, а пізніше й Софійський собор і Михайлівський Золотоверхий собор;
2. Ремісничо-торговельний Поділ.
3. Князівське селище Берестове, яке пізніше увійшло як складова частина до Печерська з Києво-Печерською лаврою.

Верхнє Місто сполучалося з Подолом через літописний Боричів узвіз (частина його ототожнюється із сучасним Боричевим Током), а з Печерськом через Іванівський шлях, який починався від Лядської брами, зведеної на нинішньому Майдані Незалежності, і пролягав трасою сучасної Інститутської вулиці.

У районі Майдану Незалежності було озеро, з нього брало початок джерело, яке протікало по майбутній центральній вулиці Києва.^[1]

Якась місцевість, можливо, ділянка сучасного Хрещатика від майдану Незалежності до Європейської площі, мала назву «Перевісище». Перебуваючи поза межами Києва, вона була незаселеною і вкритою густим лісом, у якому місцеві князі, а пізніше й інші кияни влаштовували собі розваги. Найчастіше це було полювання на дрібних звірів і птахів за допомогою перевісів, своєрідних тенет. Ось як їх описує інспектор інституту шляхетних дівчат Захарченко у своїй книзі «Киев теперь и прежде» (1888):

Перевісище — місце князівських полювань і ловів, які проводилися, крім різних інших способів… і за допомогою перевішування сітками тих місць, куди заганяється здобич.[2]

XVI—XVIII століття[ред. | ред. код]

У письмових джерелах XVI–XVII століть ця ж ділянка згадується як «Євсейкова долина», а в документах XVIII століття вона ж (а можливо, суміжна з нею ділянка, що тягнулася у напрямку до Бессарабки) вказана під назвою «Піски».

Багато суперечок викликає ще одна назва місцевості, «Хрещата долина», від якої, на думку деяких дослідників, утворилася скорочена назва «Хрещатик». Є свідчення, що на пагорбах уздовж цієї долини, починаючи від XVII століття, містилися окремі козацькі хутори, мешканці яких займалися з дозволу влади виробництвом горілчаних напоїв, а згодом тут оселилися перші жителі Липок. Медик і мандрівник Йоганн Лерхе, який перебував у Києві під час епідемії чуми 1770 року, згадував:

У кінці Печерського передмістя розташований, спричинений глибоким байраком або долиною, вузький шлях (Хрещатицький), але його не можна поминути, бо він собою сполучає всі три міста: щойно піднімешся ним, одразу ж побачиш площу, з півверсти завбільшки, а на ній великий та красивий Імператорський палац, на кам'яному фундаменті, збудований за повелінням імператриці Єлизавети…[3]

Відомий український мистецтвознавець Шероцький у своєму путівнику по Києву, надрукованому в 1917 році, стверджує:

Хрещатик, що дістав назву від схрещення дивніх видолинків, де князі розставляли свої перевіси, або тенета для ловлі звірів («перевісище»), нічого спільного з хрещенням Русі не має…[2]

Схожу версію висловлює також мистецтвознавець Ернст на сторінках редагованого ним путівника по Києву, що побачив світ у 1930 році:

Сучасна головна вулиця міста Києва являє собою долину між Старим містом і Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами, або балками. Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик».[2]

Сучасна дослідниця історії Києва Пономаренко підходить до цього суперечливого питання зовсім з іншого боку. Вона вважає, що назву «Хрещатик» наприкінці XVIII століття мала сучасна вулиця Набережно-Хрещатицька, якою за часів князя Володимира простували кияни до Дніпра, аби добровільно, чи під примусом, прийняти в ньому святе хрещення. Вулиця починалася тоді від Хрещатицької брами, збудованої на місці нинішньої Поштової площі. Від цієї брами і до нинішньої Європейської площі пролягав Хрещатицький шлях.

Києвознавець Леліков вважає, що назвою «Хрещатик» позначалися також урочище і джерело в ньому, де володар Русі охрестив, як про це повідомляє літопис, усіх своїх синів і на місці якого з 1802 року височить пам'ятник Хрещенню Русі або, за іншим тлумаченням, Нижній пам'ятник князю Володимиру (на відміну від Верхнього пам'ятника князю на Володимирській гірці). Описуючи у книзі «Славны бубны за горами» свою подорож до Києва, князь Долгорукий свідчить:

Біля підніжжя найвищої гори на схилах Дніпра вражає погляд так званий Хрещатик. Це купіль, у якій Володимир хрестив киян. Вона прикрашена монументом.[2]

Хрещатиком називає цю місцину і Микола Сементовський у своїй книзі «Киев и его достопримечательности», виданій 1852 року. Отож, коли в 1830-х роках почалася інтенсивна забудова Хрещатої долини, її початок з боку Дніпра вже мав назву «Хрещатик», а місцевість «Козине болото» іменувалася Хрещатицькою площею.

Народження вулиці[ред. | ред. код]

Відлік історії Хрещатика як міської вулиці чимало дослідників починає від 1797 року, коли до Києва з міста Дубна перевели контрактовий ярмарок. Микола Закревський стверджує:

В 1797 році не було тут жодної будови, і взагалі всі тепер населені місця на Хрещатику являли собою ще наприкінці минулого століття саму порожнечу.[2]

Контрактові ярмарки обіцяли принести з собою значне поповнення міської скарбниці і тим самим сприяти подальшому розвиткові Києва. Тодішній міський архітектор А. І. Меленський правильно визначив перспективність цієї події саме для Хрещатої долини як артерії, що поєднуватиме між собою всі три частини міста та пов'язуватиме їх з дорогою на місто Васильків. Адже шлях до нього здавна пролягав уздовж струмка, що витікав з невеличкого озера, яке тоді прикрашало місцевість у північній частині нинішнього майдану Незалежності. Струмок прямував до району, де нині розташована Бессарабка, а вже далі впадав у річку Либідь. Після татаро-монгольської навали озеро перетворилося на багнисту місцину, яку нарекли «Козине болото» і якій тривалий час не могла дати лад міська влада.

Коли почалася забудова навколишньої місцевості, влада спочатку не заперечувала проти існування місцевого невеликого базару, де відбувалися циркові вистави і народні гуляння. Проте 1874 року його все ж перенесли на Бессарабську площу, аби на цьому місці влаштувати сквер. Згодом у долині під забудову виділили 118 ділянок землі, які в першу чергу надавали представникам панівного класу, а вже потім купцям, міщанам і дрібним чиновникам.

1797 року в Хрещатій долині постає перший будинок, виконаний у класичному стилі, двоповерховий мурований палац Онуфрія Головинського.

XIX — початок XX століття[ред. | ред. код]

Відомі будівлі[ред. | ред. код]

Міська дума[ред. | ред. код]

У 1876 році за проектом архітектора О. Я. Шіле на престижній Хрещатицькій площі було відкрито нову будівлю міської думи. Раніше міська дума знаходилася на Контрактовій площі.

Ще в 1873 році було виділено позику в розмірі 180 тисяч рублів для спорудження власного приміщення.

22 липня 1874 року, в день імператорських іменин, відбулися урочистості з приводу закладання міського будинку. Після закінчення офіційної частини міський голова П. П. Демидов запросив усіх присутніх на святковий сніданок.

28 січня 1878 року міська дума вперше провела своє засідання у новому будинку.

Ця двоповерхова будівля нагадувала своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика. На першому поверсі розмістилися крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тисяч рублів; у бельетажі — кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий третій поверх являв собою чотирикутну вежу з годинником, увінчану шпилем, на якому було встановлено фігуру небесного покровителя Києва архістратига Михаїла роботи місцевого скульптора Єви Куликовської. Наприкінці XIX ст. третій поверх добудували по всьому периметру.

Упродовж 1876–1880-х років у будинку міської думи містилася знаменита художня школа українського митця Миколи Івановича Мурашка, який влаштував тут 1878 року виставку старожитностей Південно-Західного краю і 48 портретів історичних діячів. З 1881 року в ньому почав діяти перший у Європі і тривалий час єдиний у Росії пункт нічних лікарських чергувань.

За радянських часів тут розмістився окрвиконком, а архістратига Михаїла замінила велика червона зірка. Ще до революції була поширена думка про помилковий вибір місця для будинку міської думи, що, зрештою, призвело до втрати відкритого простору Хрещатицької площі, названої після цього Думською. Це врахували автори проекту повоєнної відбудови Хрещатика, які вирішили не відновлювати напівзруйновану споруду, а натомість збудувати нове приміщення для Київської міської ради посередині кварталу, обмеженого вулицями Прорізною та Богдана Хмельницького.

Біржа[ред. | ред. код]

7 січня 1886 року відбулося відкриття Київської біржі. Споруда знаходилася на розі Інститутської вулиці. Саму біржу було засновано 7 січня 1873 року за ініціативою керуючого Київською конторою Державного банку Миколи Бунге та голови київського біржового комітету М. Г. Хрякова.

Готель «Національ»[ред. | ред. код]

Детальніші відомості в статті: Національ (готель)

1876 року на розі непарного боку Хрещатика та Бессарабської площі постав триповерховий будинок Марра (архітектор Володимир Ніколаєв). На першому поверсі знаходилося 12 магазинів, а решту два займав готель «Grand-Hotel-National», який утримував Шульц. Раніше на цьому місці стояв двоповерховий будинок з шинком та готельними номерами, належав він архітектору Вікентію Беретті. 1883 року в новому будинку відкрили 13-ту аптеку в Києві, адже ті дві, які вже діяли на Хрещатику, були сильно перевантажені.

Купецьке зібрання[ред. | ред. код]

1882 року відбулися грандіозні урочистості з нагоди відкриття приміщення для потреб київських купців. На той час купці відігравали велику роль у житті міста, саме тому цар Микола I в 1830-х роках за допомогою пільг сприяв переселенню купців з Росії до Києва. Згодом тут було створено російський купецький клуб, або купецьке зібрання, статут якого затвердив у 1869 році міністр внутрішніх справ. Сьогодні в цьому приміщенні знаходиться Національна філармонія України.

Будинок Ейсманів[ред. | ред. код]

Одним із найстаріших на Хрещатику був будинок родини Ейсманів, за адресою Хрещатик, 20. Він належав сім'ї з 1 половини 19 ст. Найвідомішим представником родини став Ейсман Густав, який у 1872—73 рр. обіймав посаду міського голови^[4]. Пізніше у будівлі містився Київський комерційний банк. Звів будинок батько Густава, аптекар Іван Ейсман. Зразу ж після завершення будівництва до будинку переїхали всі магазини, що до того торгували на Микільській вулиці поблизу Микільського монастиря та Військово-Микільського собору. Саме переселення торгівлі з Печерська на Хрещатик дало поштовх для підвищення ролі Хрещатика в економічному житті міста. Згодом на Хрещатику почали будувати й інші кам'яні будинки з магазинами на перших поверхах^[5]. Зараз на цьому місці — Головпоштамт.

Бруківка[ред. | ред. код]

Міська влада мала багато проблем з утриманням проїзної частини Хрещатика в належному стані. Випробовувалися найрізноманітніші методи, які існували в той час.

З 1827 року Хрещатик вимощували виключно звичайною бруківкою. Перша спроба використання удвічі дорожчих гранітних плит датується 1874 роком, коли невелику частину вулиці за великі гроші було вимощено ними за кошти підрядчика Себера. Оскільки ця бруківка трималася в нормальному стані понад 10 років, вона довела своє право на застосування. Окрім того, поблизу Фастова та Кременчука було знайдено великі поклади цього каменю, що здешевлювало роботи.

В 1889 році у зв'язку з прокладанням великої водозливної труби під Хрещатиком потрібно було перемощувати велику частину вулиці. Міський голова запропонував використовувати для торцевої бруківки вікові дуби або соснові пеньки з Пущі-Водиці. Така бруківка використовувалася в Парижі, Берліні та Петербурзі, проте це визнали передчасною для Києва розкішшю і вирішили обійтися звичайним гранітним камінням. Але використане для бруківки каміння було привезено не з фастівського родовища, а з якогось іншого, воно було крихке, і вже в 1890 році бруківку було замінено на нову. В 1896 році відбулася чергова зміна бруківки на Хрещатику. Перемощували вулицю теж гранітними кубиками, але їх не поклали на бетонну основу, через що в 1902 році вона мала жалюгідний вигляд. У 1905 році відбулося перемощення звичайними гранітними кубиками, оскільки експерименти з асфальтом та залізобетонною бруківкою не мали успіху (бруківка швидко зношувалася). Останнє перемощування здійснили в 1911 році, тоді гранітні кубики клали не на бетонну основу, а на шар піску, при чому прогалини між кубиками заливали смолою, а не цементним розчином.

Перший хмарочос[ред. | ред. код]

Також у 1912 році на Хрещатику збудували перший хмарочос України — Дім Гінзбурга, це була перша для всієї Російської імперії 11-поверхова будівля. Його власником був легендарний київський бізнесмен — Лев Борисович Гінзбург (будівля називалася ім'ям власника). Був зруйнований (підірваний) у ході спецоперації НКВС СРСР по знищенню центру міста Києва 24 вересня 1941.

Водопостачання[ред. | ред. код]

До 1872 року воду для власних потреб здобували різними шляхами. Заможні використовували воду з річки Брусилівки (ліва притока Либеді), менш заможні купували дніпровську воду у водовозів по 75 копійок за діжку. Всі інші користувалися колодязями, глибина деяких сягала 80 метрів. Особливо популярним у населення був колодязь поблизу губернської поштової контори, але в 1827 році його було закрито. У ньому виловили труп вбитого візника.

9 липня 1870 року міська дума уклала контракт з Амандом Струве на будівництво міського водогону впродовж наступних двох років. 22 травня 1871 року відбулося закладення водопровідних споруд. Згодом було споруджено водонапірну башту та резервуар на 11,5 тисяч відер. 1 березня 1872 року відбулося відкриття, і вода 12-дюймовими трубами потрапила до квартир заможних мешканців вулиці, для всіх інших було споруджено водозабірний кран, воду з якого можна було купити за ціною шість копійок за шість відер.

Перша вода надходила каламутною, оскільки жодних водоочисних фільтрів не було, а труба знаходилася лише на відстані 10 метрів від берега в районі міських купалень. Але згодом якість води покращилася, і кияни почали її вживати без страху.

Освітлення вулиць[ред. | ред. код]

З другої половини XIX століття центральні вулиці Києва освітлювали за допомогою ґнотових ліхтарів, які заправляли соняшниковою олією або гасом. Працювали такі ліхтарі 1950 годин на рік, давали мало світла і потребували дуже багато часу на обслуговування.

6 вересня 1872 року на експериментальній основі, а з 2 листопада на постійній основі почало діяти газове освітлення. Газ подавався мережею труб від заводу на вулиці Кузнечній. Але згодом і це освітлення почало викликати нарікання в мешканців Києва. У місті почалися масові експерименти з електричним освітленням. Перші електричні лампочки засяяли 1878 року в майстернях Києво-Брянської дільниці товариства Південно-Західної залізниці. В лютому наступного року представник фірми «Сіменс і Гальске» віденський інженер Крігер влаштував у їдальні «Гранд-Отелю» на Хрещатику показові сеанси електроосвітлення, які справили на присутніх велике враження.

1886 року інженер Густав Крістер обладнав електричне освітлення на сходах, в усіх магазинах та й у власній квартирі в будинку Верхаловського на Хрещатику, в той час коли поруч в інших квартирах і магазинах користувалися свічками, за винятком хіба що дворянського зібрання, де бали відбувалися в електричному сяйві.

23 травня 1890 року міська влада підписали контракт терміном на 12 років з приватним товариством «Савицький і Страус», згідно з яким на Хрещатику було змонтовано 14 дугових електричних ліхтарів. З цією метою використовували трамвайні стовпи, встановлені посередині вулиці.

8 березня 1892 року на Хрещатику запрацювали електричні ліхтарі. Електричні ліхтарі працювали до 12 години ночі. Електрику виробляла Центральна електрична станція на нинішній Театральній площі та її філія в садибі полковника Фабриціуса на Думській площі. Ще 4 електростанції вузького призначення працювали на тій же Думській площі, в садибах купецького зібрання, розважального закладу «Шато-де-флер» (нині стадіон «Динамо») та на території саду Ф. Мерінга.

За освітлення Хрещатика місто сплачувало товариству по 17 копійок за годину роботи кожного електричного ліхтаря. При цьому суворо дотримувався режим їхньої роботи: перший штраф у розмірі 100 рублів за порушення графіку було накладено в 1895 році.

Телефонізація[ред. | ред. код]

Перша державна телефонна станція у вигляді комутатора ручного обслуговування на 60 номерів (за іншими даними, 88 номерів) почала діяти з 1 квітня 1886 року саме на Хрещатику, на другому поверсі губернської поштової контори. Користувачем телефонного апарату системи Белла-Блека під № 1 став власник ресторану на Думській площі. Він, як і інші абоненти, платили доволі велику суму за користування телефоном — 150 рублів на рік. Цікаво, що серед абонентів не було ні міської думи, ні дворянського зібрання та інших поважних установ.

1891 році в приміщенні поштової контори було встановлено один із п'яти таксофонів Києва. До кінця століття кількість абонентів зросла до 1200. Після 1895 року абонплата знизилася до 75 рублів, а з 1911 до 60 рублів на рік, проте в 1916 році ціну підняли вдвічі.

Певні проблеми зі зв'язком виникли з появою електрики, а саме електричного трамваю на Хрещатику, коли пропонували перенести кудись далі телефону станцію, але питання було вирішено іншим шляхом. У 1902 році відбулася масштабна реконструкція телефонної мережі. Однодротові кабелі було замінено на подвійні, окрім того, їх опустили під землю в спеціально прориту телефонну каналізацію.

Громадський транспорт[ред. | ред. код]

Громадський транспорт з'являється на Хрещатику у вигляді візників. В 1882 році киян перевозили 1528 однокінних та 88 парокінних екіпажів. Згодом з'являється трамвай і кількість екіпажів зменшується, але згодом, коли власники екіпажів навчилися зменшувати витрати на утримання коней, їх кількість у 1895 році збільшилася до 1600 одиниць.

1879 рік. Вперше на Хрещатику проїжджають омнібуси. Запряжені кіньми криті карети на 20 місць здійснювали регулярні рейси. Поїздка від Бессарабки до Контрактової площі обходилася пасажиру в 6 копійок.

1891 рік. Цього року відкрили декілька маршрутів кінної залізниці (конки). Хрещатиком проходив маршрут Царська площа — Либідь. Вагон на 20-25 місць тягнули двоє, троє коней. У перший день роботи конки за маршрутом Шулявська площа — Деміївський проїзд нею скористалося 10057 пасажирів. Постійне навантаження на коней призводило до їх масової загибелі.

1892 рік. Уперше Хрещатиком проїхав трамвай на паровій тязі. Рухався він тихо і без диму, але час довів, що такі вагони не зовсім підходять до київського рельєфу. Цього ж року від Царської до Контрактової площі по Олександрівському узвозу вирушив перший у Києві та в Росії (другий у Європі) електричний трамвай. Згодом цей трамвай почав ходити посередині Хрещатика.

1894 рік. У Києві остаточно відмовилися від вагонів кінної та парової тяги. Лінію кінного трамваю на Хрещатику електрифіковано.

1895 рік. Оскільки електрика погано впливала на телефонний зв'язок, від електрифікації захотіли відмовитися, проте проблему було вирішено на технічному рівні і електричний трамвай курсував Хрещатиком до початку 1930-х років^[6].

1913 рік. Цього року в Києві з'являється автобус. Перший маршрут Європейська площа — Хрещатик — Залізничний вокзал. Але наступного року через нерентабельність маршрут було закрито. Два автобуси було передано для потреб пожежної команди, один лазарету для перевезення поранених воїнів, один залишився без роботи, а ще один згорів.

Радянський час[ред. | ред. код]

Довоєнний період[ред. | ред. код]

У 1923 році Хрещатик було перейменовано на вулицю Воровського^[7], на честь російського революціонера польського походження, одного з перших радянських дипломатів Вацлава Вацлавовича Воровського (1871–1923). Історичну назву вулиці було відновлено 1937 року^[8]. Водночас назву вулиця Воровського було надано іншій київській вулиці.

Невдовзі після перенесення столиці УРСР до Києва почалося масова реконструкція вулиці, зокрема зведення декількох нових будинків, більшість з яких залишилися недобудованими і були знищені під час війни. Серед об'єктів передвоєнного будівництва можна виділити універмаг (одна з небагатьох будівель на Хрещатику, яка пережила війну).

Після 1935 року в архітектуру почали впроваджувати принципи «соціалістичного реалізму», при цьому було дозволено звернутися до народних традицій. Кілька архітекторів розробило кіоски в українському стилі, але поставили лише один біля стадіону «Динамо».^[9] 1934 року трамвайну лінію на Хрещатику було знято. В 1936 році замість трамваїв пустили тролейбуси, проїжджу частину було розширено та покрито асфальтом.

У період німецько-радянської війни[ред. | ред. код]

У серпні 1941 року розпочалася облога міста. Хрещатик, як більшість вулиць, перегороджували барикадами, металевими «їжаками», мішками з піском, обладнували місця для зенітних кулеметів. У ніч на 19 вересня радянські війська під час відступу підірвали електростанції, станції водогону, заводи, мости через Дніпро. Під вечір того ж дня містом заволоділи німці. Окупація тривала 778 днів.

Окупаційна влада у 1942 році перейменувала Хрещатик в Айхгорнштрассе (нім. Eichhorn Straße)^[10], на честь німецького державного і військового діяча генерал-фельдмаршала Германа фон Айхгорна.

24 вересня 1941 року почалися вибухи будівель у центрі міста, які були заміновані співробітниками НКВС^[11]. Першим було підірвано будинок магазину «Дитячій Світ» на розі Хрещатику і Прорізної вулиці. Майже одночасно здетонували міни, закладені чекістами у сусідніх будинки поряд. Згодом будинок за будинком було підірвано весь Хрещатик та квартали прилеглих вулиць.

Намагання німців загасити пожежі в центрі Києва не дали результатів (станції водогону були цілеспрямовано підірвані більшовиками при відступі, пожежні машини вивезені). Терміново прокладені німцями від Дніпра протипожежні водонапірні шланги були перерізані залишеними у місті радянськими диверсантами. Спійманих диверсантів німецькі патрулі розстрілювали на місці, але врятувати центр міста це не допомогло — наявних протипожежних потужностей у нової окупаційної влади не вистачало.

Від пожежі та радянських мін увесь центр міста був майже повністю знищений. Радянські війська замінували всі важливі об'єкти та всі громадські будівлі та великі будинки міста, зокрема Успенський собор, який було підірвано 3 листопада (німці контролювали місто вже понад місяць, але не поспішали його розміновувати). Від вибухів і пожеж загинуло близько 300 німців, скільки киян — не відомо.

Відбудова[ред. | ред. код]

В 1943 році після звільнення почалися роботи з відновлення вулиці, розчищали дорогу, розбирали завали. У відновлювальних роботах брало участь усе населення міста. Про ті події Павло Тичина написав пісню з такими рядками:

Люба сестронька, милий братику,

Попрацюймо на Хрещатику

Ти з того кінця, я з цього кінця…

Павло Тичина, 1943 рік

Конкурс на проект відновлення Хрещатику було оголошено 22 червня 1944 року. Центральну вулицю столиці республіки планували забудувати адміністративними будівлями, звести театр і кілька готелів. Організований конкурс був незвично: він мав відкриту і закриту частини. На відкритому конкурсі проектам присуджували чотири премії (перша — 40 000 рублів, друга — 30 000, третя — 20 000 і четверта — 10 000 рублів). У закритій частині проєкти забудови Хрещатика пропонувалося створити відомим радянським архітекторам, причому за кожен з них платили по 100 000 рублів. До кінця 1944 року було розроблено 22 проєкти відновлення головної вулиці Києва (дев'ять робіт — за відкритим конкурсом, 11 — за закритим + два проекти подано поза конкурсом). Усі вони були виставлені на суд громадськості в Музеї російського мистецтва.

В багатьох проєктах планувалося використовувати ескалатори на спуску від Хрещатику до Набережної. Хоча згодом премії і роздали, але керівництво не зупинилося на жодному з проєктів, і до другого туру було рекомендовано роботи, які не здобули призові місця в першому етапі. У другому турі конкурсу запропонували брати участь трьом групам архітекторів під керівництвом Олександра Власова, Олексія Тація і Володимира Заболотного. Але Заболотного було розкритиковано на урядовому рівні через використання форм українського необароко і подальшої участі в конкурсі він не брав.

Протистояння цих груп архітекторів втрачало силу, почалися взаємні запозичення. І тоді в 1948 році рішенням згори виконання остаточного проєкту було доручено групі Олександра Власова. Але вже в 1949 році Власова перевели до Москви на посаду головного архітектора і по суті керівником будівництва став Анатолій Добровольський, який обійняв посаду головного архітектора Києва.

За його планом Хрещатик мав стати широкою магістраллю, ширина якої в лініях забудови досягає на деяких ділянках 200 метрів. При відбудові ліва його сторона піднялася на 2 метри, а перед будинками було висаджено каштановий бульвар.

У 1955 році, коли забудова в основних рисах закінчувалася, і вулиця набула нового вигляду, почалася «боротьба з надмірностями в архітектурі». Наприклад, готовий до монтажу шпиль на будинку навпроти вулиці Леніна зрізали на третину, а вінчання готелю «Москва»^[12] довелося зняти повністю.

60—80-ті роки XX ст.[ред. | ред. код]

В ці роки відбувалося будівництво лише одиничних будинків, в порівнянні з періодом відбудови. Під час проведення реконструкції в 1978 році на розі Майдану Незалежності було зведено будинок з баштою і курантами (добудова 1985 року). Тут знаходиться Рада профспілок України. Архітектурний мотив цього будинку продовжила будівля готелю «Хрещатик» та будинок агентства «Новости»^[13] , який було зведено дещо пізніше. З правої сторони Майдану Незалежності на місці колишньої Міської думи заклали сквер, що завершується в своїй напівкруглій частині п'ятьма вулицями-променями, що піднімаються вгору до старого міста.

У 1968 році біля будинку № 27 на знак протесту проти радянської окупації та зросійщення України, а також проти радянської агресії щодо Чехословаччини, вчинив акт самоспалення Василь Макух.

В 1982 році на Європейській площі було збудовано будинок-музей Леніна, нині це Український дім.

1 травня 1986 року, невдовзі після Чорнобильської катастрофи, комуністичне керівництво не скасувало проведення «Чорнобильської» першотравневої демонстрації й попри високий рівень радіаційного забруднення у місті вивело 120 тисяч киян на Хрещатик^{[джерело?]}.

Сучасний період[ред. | ред. код]

У часи незалежної України Хрещатик став обов'язковим місцем у програмі відвідування міста приїжджими. У суботу, неділю та в дні державних свят рух транспорту вулицею перекривають. Тут постійно влаштовують концерти просто неба, а 24 серпня щороку відбуваються військові паради. З липня до серпня 2001 року відбувалася реконструкція Майдану Незалежності (встановлено ряд пам'ятників, відкрито підземний торговий центр «Глобус»).^[14]

Водночас Хрещатик разом із Майданом Незалежності став центром акцій протесту. Так, взимку 2000–2001 років на Майдані відбувалися акції протесту «Україна без Кучми». У 2004 році Хрещатик та Майдан Незалежності став центром Помаранчевої революції. Надзвичайно драматичними були акції протесту у листопаді 2013 — лютому 2014 років, що згодом дістали назву «Революції Гідності», в ході якої Хрещатик було перекрито барикадами, на вулиці встановлювали намети, польові кухні. Хрещатик став одним із місць зіткнень між протестувальниками і бійцями силових структур, унаслідок яких загинуло більше сотні осіб і кількасот було поранено. Пам'ятники на Майдані Незалежності, які з'явилися після реконструкції 2001 року

• 
  Пам'ятник козаку Мамаю
• 
  Пам'ятник біля головного поштамту
• 
  Барикадні бої на Хрещатику
  18 лютого 2014

Установи та заклади[ред. | ред. код]

• № 1 — готель «Дніпро»
• № 2 — Український дім
• № 4 — інформагенція «УНІАН»
• № 6 — «Будинок Закса» (арх. Й. Зекцер, 1911—1914)
• № 7/11 — Центральна спілка споживчих товариств України
• № 8 — Будівля Петербурзького банку (1911—1914, арх. Л. Бенуа)
• № 10 — Будівля Волзько-Камського банку (1912—1913, арх. П. Андреєв)
• № 10-б — ВМГО «Молода Просвіта» і редакція тижневика «Слово Просвіти»
• № 14 — готель «Хрещатик»
• № 15 — Пасаж (1913—1914, арх. П. Андреєв)
• № 15 — Меморіальний музей-квартира Б. Р. Гмирі
• № 16 — Київська міська рада професійних спілок
• № 18/2 — Будинок профспілок України
• № 19 — наземний вестибюль станції метро «Хрещатик» (1960)
• № 22 — Київський головпоштамт і Музей пошти
• № 24 — Міністерство аграрної політики
• № 25 — Кінотеатр «Дружба» («Будинок із зіркою») (1954)
• № 26 — Державний комітет телебачення і радіомовлення
• № 27-a — Національна спілка журналістів України
• № 28/2 — Будинок адміністративний міністерства сільського господарства
• № 30 — Міністерство енергетики та вугільної промисловості
• № 32 — Будівля колишнього Російського банку зовнішньої торгівлі (1913—1915, архітектор Ф. І. Лідваль)
• № 36 — Будинок Київської міської ради і Київської міської державної адміністрації (1952—1957)
• № 38 — Центральний універмаг
• № 40/1 — Будівля готелю «Номера Кане» (1873)
• № 42 — прибутковий будинок (1894—1895)
• № 44 — прибутковий будинок (1858, 1884, 1895, 1899—1900)
• № 46 — прибутковий будинок (1872—1874)
• № 46-а — Телеканал «Моя Дитина»
• № 48 — прибутковий будинок (кінець ХІХ ст.)
• № 50-б — Мистецько-концертний центр ім І.Козловського Національної оперети України
• № 52 — прибутковий будинок (1875—1876)

Реконструкція Хрещатику[ред. | ред. код]

У 2022 році планується розпочати реконструкцію вулиці Хрещатик. На це виділять понад мільярд гривень. Про це розповів мер Києва.^[15]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

• Владиславу Городецькому (Хрещатик, 15)
• Погруддя Тараса Шевченка («Протитанковий Шевченко») біля входу до будівлі Київської міської ради (Хрещатик, 36). Автор — скульптор Ігор Гречаник. Відкрито в березні 2014 р. до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка.
• Пам'ятник символу Києва — котлеті по-київськи (автор — скульптор-кераміст Сергій Галенко). Мініскульптуру з бронзи встановлена в рамках проекту «Шукай» 28 січня 2018 р. (Хрещатик, 15/4)^[16].

Меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Музика[ред. | ред. код]

• У 1984 році Олександр Розенбаум написав пісню присвячену вулиці «Хрещатик» (пісня стала відомою у виконанні шансоньє Михайла Шуфутинського).
• У 1994 році Павло Зібров записав пісню на слова Юрія Рибчинського присвячену вулиці «Хрещатик», на яку був знятий відеокліп.
• З 1999 до 2019 рр. на вулиці щонеділі протягом 20 років знімали випуски української телепередачі «Караоке на майдані».

Світлини[ред. | ред. код]

• 
  Хрещатик уночі (2013)
• Перший хмарочос на Хрещатику
  Перший хмарочос на Хрещатику
• 
  Майдан Незалежності вночі
• 
  Військовий парад на Хрещатику
• 
  Хрещатик (серпень 2013)
• 
  Хрещатик під час Євромайдану (2014)
• 
  Зимовий Хрещатик
• Хрещатик уночі (2011)
  Хрещатик уночі (2011)
• 
  Будівля КМДА
• «Будинок із зіркою», Хрещатик 25
  «Будинок із зіркою», Хрещатик 25

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Хрещатик у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Київ»
	Файли у Вікісховищі?

• Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 175.

• Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 240–241. — ISBN 5-88500-070-0.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 296–298. (рос.)
• Матушевич А. Хрещатик. — К. : Академії архітектури Української РСР, 1950. — 116 с.
• Фотоспомин. Київ, якого немає: Анотований альбом світлин 1977–1988 років / автор світлин В. Галайба; автори-упорядники: М. Виноградова та ін. — К. : Головкиївархітектура; НДІТІАМ, 2000. — 408 с. : іл. — ISBN 966-7452-27-1.

• Хрещатик вулиця // Вулиці міста Києва: офіційний довідник / Додаток до рішення Київської міської ради від 22 січня 2015 року № 34/899 «Про затвердження офіційного довідника „Вулиці міста Києва“».  — С. 291. [Архівовано з першоджерела 6 жовтня 2021.]
• Хрещатик. Культурологічний путівник. — К., Амадей, 1997. — 160 с. Серія «Історія однієї вулиці»

Література[ред. | ред. код]

• Старий Хрещатик і його домовласники / А. П. Третьяков. — Київ: Сучасний письменник, 2019. — 328 с. — ISBN 966-8620-24-9.

Посилання[ред. | ред. код]

• Панорама вулиці [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Вебкамера на Майдані Незалежності
• Енциклопедія Києва [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.]
• Перша українська академія архітектури 1946—1956 [Архівовано 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Палац поміщика Онуфрія Головинського започаткував нинішній Хрещатик Давні ФОТО Хрещатика
• Крещатик // Закревский Н. Летопись и описание города Киева. Ч. 1. Летопись. — М.: В унив. тип., 1858. — С. 148—150.(рос. дореф.)
•  Старий Київ. Хрещатик - від Європейської площі до Майдану на YouTube
•  Старий Київ. Хрещатик - від Майдану Незалежності до вулиці Богдана Хмельницького на YouTube
•  Старий Київ. Хрещатик - від Прорізної до Бессарабського ринку на YouTube
•  Екскурсія довоєнним Хрещатиком 1913 року у віртуальній реальності на YouTube

п о р Хрещатик Парний бік Український дім (№ 2) • інформагенція «УНІАН» (№ 4) • «Будинок Закса» (№ 6) • Будинок № 8 • Будинок № 10 • Готель «Хрещатик» (№ 14) • Будинок профспілок України (№ 18/2) • Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (№ 18/2) • Головпоштамт (№ 22) • Міністерство аграрної політики (№ 24) • Держкомітет телебачення і радіомовлення (№ 26) • Будинок № 30 • Будинок № 32 • Міськрада (№ 36) • КМДА (№ 36) • Центральний універмаг (№ 38/2) • «Номера Кане» (№ 40/1) • Будинок № 46 Непарний бік Готель «Дніпро» (№ 1) • Комплекс будинків № 13-17 • Пасаж (№ 15) • Станція метро «Хрещатик» (№ 19) • «Будинок із зіркою» (№ 25) • Національна спілка журналістів України (№ 27-a) • кінотеатр «Орбіта» (№29) Втрачені будівлі Палац Головинського • Кам'яниця Понятовського • Перший Міський театр • Театр «Пел-Мел» • Готель «Національ» • Будинок Київської думи Події на Хрещатику Парад перемоги (9.05.1920) • Підрив Хрещатика 1941 року • Акт самоспалення (1968) • Святкування 1500-річчя Києва • «Чорнобильський» першотравень (1986) • Обвал Головпоштамту (1989) • Акція «Україна без Кучми» (2000—2001) • Помаранчева революція (2004—2005) • Євромайдан (2013—2014)

п о р Підрив Києва 1941 року Постраждалі вулиці1 Хрещатик • Архітектора Городецького • Заньковецької • Ольгинська • Інститутська2 • Лютеранська2 • Прорізна2 • Богдана Хмельницького2 • Євгена Чикаленка2 • Майдан Незалежності   Будівлі відновлені Велика Васильківська, 25 • Будинок Гінзбурга (Городецького, 9) • Городецького, 13 • Будинок барона Гессельбейна (Городецького, 15) • Будинок Майкапар (Лютеранській, 6) • Будинок на Лютеранській, 15 • Готель Гладинюка (Хмельницького, 8/16) • Жовтневий палац • Будинок на Заньковецької, 5/2 • Прорізна, 83 • Пасаж (Хрещатик, 15) • Успенський собор • Хрещатик, 32 • Центральний універмаг (Хрещатик, 38/2) втрачені Будинок Ейсмана • Будинок Київської думи • Будинок зв'язку • Готель «Національ» • Кінотеатр «Спартак» (Хрещатик, 30) • Театр КВО (Заньковецької, 8) • Хмарочос Гінзбурга • Цирк Крутікова врятовані Педагогічний музей нові на місці знищених Головпоштамт • КМДА • Київська консерваторія • Хрещатик, 13-17 • Хрещатик, 30 • Станція метро «Хрещатик» [1] — Подані сучасні назви. [2] — Знищено частково. [3] — Відновлено частково

п о р Визначні місця Києва   Храми та монастирі Києво-Печерська лавра • Софійський собор • Михайлівський Золотоверхий монастир • Андріївська церква • Видубицький монастир • Кирилівська церква • Володимирський собор • Покровський Голосіївський чоловічий монастир • Церква Богородиці Пирогощої • Вознесенський Флорівський жіночий монастир • Церква Різдва Христового • Покровська церква • Церква Миколи Притиска • Покровський жіночий монастир • Введенський чоловічий монастир • Троїцький Китаївський чоловічий монастир • Миколо-Тихвінський монастир • Пантелеймонівський собор • Церква святого Миколая на Аскольдовій могилі • Церква святого Олександра • Костел святого Миколая • Синагога Бродського • Галицька синагога • Велика хоральна синагога • Кірха Святої Катерини • Караїмська кенаса • Ар-Рахма   Некрополі Діючі: Байкове кладовище • Берковецьке кладовище • Звіринецьке кладовище • Лісове кладовище • Лук'янівське військове кладовище • Лук'янівське кладовище • Пуща-Водицьке кладовище • Солом'янське кладовище Не збереглися: Щекавицьке кладовище • Аскольдова Могила • Лук'янівське єврейське кладовище Місця масових розстрілів та поховань: Бабин Яр • Биківня Меморіали: Національний музей історії України у Другій світовій війні • Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» • Меморіал Вічної Слави • Чорнобильський меморіал • Бабин Яр (меморіал Голокосту)   Культура та розваги Оперний театр • Колонна зала імені Миколи Лисенка • Філармонія • Консерваторія • Будинок органної та камерної музики • Театр імені Івана Франка • Драматичний театр імені Лесі Українки • Молодий театр • Театр драми і комедії на лівому березі • Ляльковий театр • Оперета • Мала опера Києва • Національна бібліотека України для дітей • Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського • Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого • Національна наукова медична бібліотека України • Цирк • Кіностудія імені Олександра Довженка • Палац «Україна» • Спортивний комплекс «Олімпійський» • Стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського • Палац спорту • Іподром • Велотрек • Київський університет • Києво-Могилянська академія • Київський політехнічний інститут • Конгресно-виставковий центр «Парковий» • Міжнародний виставковий центр • ТРЦ «Океан-плаза» • Центральний універмаг • ТРЦ «Гулівер»   Площі Бессарабська • Галицька • Європейська • Контрактова • Львівська • Майдан Незалежності • Поштова • Слави • Софійська • Українських Героїв • Франка • Михайлівська   Вулиці і мости Хрещатик • Бульвар Тараса Шевченка • Володимирська вулиця • Вулиця Михайла Грушевського • Вулиця Богдана Хмельницького • Вулиця Антоновича • Велика Васильківська вулиця • Прорізна вулиця • Ярославів Вал • Вулиця Олеся Гончара • Велика Житомирська вулиця • Алея Героїв Небесної Сотні • Інститутська вулиця • Банкова вулиця • Шовковична вулиця • Вулиця Шота Руставелі • Вулиця Саксаганського • Вулиця Івана Мазепи • Бульвар Лесі Українки • Вулиця Петра Сагайдачного • Андріївський узвіз • Боричів Тік • Володимирський узвіз • Набережно-Хрещатицька вулиця • Берестейський проспект • Проспект Повітряних сил України • Броварський проспект • Проспект Миколи Бажана • Міст Патона   Транспорт Аеропорт «Бориспіль» • Аеропорт «Київ» • Залізничний вокзал • Станція Дарниця • Станція Київ-Волинський • Станція Почайна • Центральний автовокзал • Автостанція «Видубичі» • Річковий вокзал • Метро • Міська електричка • Швидкісний трамвай • Трамвай • Тролейбус • Автобус • Річковий трамвай • Фунікулер • Дитяча залізниця   Фортифікації Золоті ворота • Цитадель • Київська фортеця • Лисогірський форт • Київський укріплений район   Палаци та маєтки Будинок вдови, що плаче • Будинок з котами • Будинок із химерами • Будинок митрополита • Будинок Ікскюль-Гільденбанда • Садиба Мурашка • Будинок Підгорського (Замок барона) • Будинок Сироткіна • Будинок Трубецьких • Генерал-губернаторський будинок • Дача Хрущова • Жовтневий палац • Замок Річарда • Кловський палац • Маріїнський палац • Особняк Беретті • Особняк Гальперіна • Особняк Зайцева • Особняк Ковалевського • Особняк Лібермана • Особняк Полякова • Особняк Ніколи Терещенка • Особняк Федора Терещенка • Палац «Україна» • Шоколадний будиночок • Корпус-палац санаторію «Конча-Заспа» • Будівля-палац Офісу Президента України • Будівля Національного банку України • Корпуси-палаци Національного експоцентру України   Парки та сади Парки Києва • Національний природний парк «Голосіївський» • Ботанічний сад ім. Гришка • Ботанічний сад ім. Фоміна • Ботанічний сад НУБІП • Парк Шевченка • Хрещатий парк • Маріїнський парк • Міський сад • Володимирська гірка • Аскольдова Могила • Парк «Березовий гай» • Парк Вічної Слави • Парк «Київ у мініатюрі» • Пейзажна алея • Гідропарк • Голосіївський парк • Лісопарк «Голосіївський ліс» • Парк партизанської слави • Парк «Перемога» • Парк «Пуща-Водиця» • Печерський ландшафтний парк • Пушкінський парк • Політехнічний парк • Зоопарк • Парк Національного експоцентру України • Садово-парковий комплекс «Феофанія» • Сирецький парк • Парк головної астрономічної обсерваторії НАН України • Парк клінічної лікарні «Феофанія» • Парк санаторію «Конча-Заспа» • Парк «Диск» • Парк «Кіото» • Парк лікарні відновного лікування МВСУ • Парк «Покол» • Парк «Лиса гора» • Заповідний парк «Жуків острів» • Лісопарк «Конча-Заспа» • Сквер Небесної Сотні • Сквер Василя Стуса • Сквер Героїв Маріуполя • Латвійський сквер • Литовський сквер   Музеї Києва Музей історії України (Скарбниця; Української революції 1917—1921 років) • Музей історії України у Другій світовій війні • Музей вторсировини • Міський музей «Духовні скарби України» • Народної архітектури та побуту України • Мамаєва Слобода • Радянської окупації • Київська картинна галерея • Театрального, музичного та кіно-мистецтва України (Будинок Марії Заньковецької; Квартира Віктора Косенка) • Національний Художній музей • Музей авіації • Музей історії Києва (Садиба на Кудрявці; Шолом-Алейхема; Грушевського; Української діаспори; Шістдесятництва) • Музей «Кам'яниця київського війта» • Музей однієї вулиці • Аптека-музей • Археологічний музей • Національний музей бджільництва України • Музей видатних діячів української культури (Лесі Українки; Миколи Лисенка; Михайла Старицького) • Музей води • Музей гетьманства • Музей Івана Гончара • Політехнічний музей • Військово-історичний музей • Золоті ворота • Музей іграшок • Музей історії ветеринарії • Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря • Музей каналізації • Музей космонавтики • Музей-майстерня Івана Кавалерідзе • Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» • Музей історії туалету • Історико-архітектурна пам'ятка-музей Київська фортеця • Музей Київського метрополітену • Музей книги та друкарства • Музей літератури України • Архів-музей літератури та мистецтва України • Музей медицини • Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків • Мистецький арсенал • Музей науки • Педагогічний музей • Поштовий будинок • Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського • Меморіальний будинок-музей Григорія Світлицького • Музей спортивної слави України • Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ» • Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини • Природничий музей (Ботанічний; Геологічний; Зоологічний; Палеонтологічний) • Музей хліба • Музей «Чорнобиль» • Національний музей Тараса Шевченка (Будинок-музей Тараса Шевченка; Хата на Пріорці) • Українського народного декоративного мистецтва • PinchukArtCentre • Alex Art House • Пам'яті жертв голодомору • Музей історії київського транспорту • Музей циркового мистецтва • Національний музей народної архітектури та побуту України • Музей головної астрономічної обсерваторії • Музей НаУКМА • Музей залізничного транспорту • Музей історії Десятинної церкви

п о р Місцевість Бессарабка у Києві Вулиці Басейна · Дарвіна · Кропивницького · Круглоуніверситетська · Рогнідинська · Шота Руставелі · Павла Скоропадського · Хрещатик Узвіз Крутий Площа Бессарабська Провулок Івана Козловського :Категорія: (13)

Географія та географічні карти OpenStreetMap Словники та енциклопедії Енциклопедія України в Інтернеті · Encyclopædia Britannica Нормативний контроль Freebase: /m/09rvhn · GND: 4630375-3 · J9U: 987007530385905171 · LCCN: sh98003537 · NKC: ge316931